До вересня у Берліні триває 13-та художня бієнале. Виставка проходить у чотирьох локаціях і представляє понад 170 робіт, створених 60 митцями і мисткинями. Кураторкою виставки є Заша Колаг, родом з Мумбаї, яка вирішила дати голос митцям, що працюють в умовах політичного гноблення в різних куточках світу.
Гаслом цьогорічної події є Passing the Fugitive On. Кураторка каже, що виставка присвячена тому, як мистецтво здатне саме визначати свої правила навіть тоді, коли довкола панує несправедливість і насильство. Йдеться також про силу самовираження, навіть у переслідуваних або утискуваних, через мистецькі жести, які можуть передавати важливі послання далі, до інших.
Про Берлінське бієнале в ефірі Другого каналу Польського радіо говорив куратор багатьох міжнародних бієнале, який входив до складу журі, відповідального за вибір куратора 13-ї Берлінської бієнале, Себастьян Ціхоцький, який також є головний куратор Музею сучасного мистецтва у Варшаві.
Він зауважив, що Берлінське Бієнале є насамперед досить молодим. Воно виникло переважно як відповідь на певне вичерпання ідеї, пов’язаної з Венеційським Бієнале, а саме Aperto. Це була виставка, що мала стати своєрідним оглядом молодого мистецтва у рамках Венеційського Бієнале. Ініціатива з’явилася у 1980-х роках.
«Справді, в Арсеналі, який сьогодні ми знаємо як одну з головних виставкових зал Венеційського Бієнале, колись існував такий off, тобто простір для нових феноменів і молодих імен. "Молоддю" тоді були Метью Барні, Піпілотті Ріст, Олафур Еліассон тощо. Це була золота епоха сучасного мистецтва, як певного жанру, способу мислення про мистецтво, де кордони майже не існують. Ці часи вже майже міфологізовані.
У 1993 році відбулася виставка Aperto’93. Вона стала предметом численних текстів і спогадів кураторів. Тоді було 12 різних кураторів і кураторок, кожен і кожна з них запросили кількох своїх улюблених митців. Це була чудова виставка, але водночас — лебедина пісня певної формації. Незабаром усі ці молоді, наділені неймовірною уявою митці почали вже представляти свої країни в національних павільйонах. Ситуація стабілізувалася, але не було зрозуміло, як продовжити захід.
Арсенал далі перебудовували, він став основною частиною Бієнале. І саме в цей момент у гру вступив Клаус Бізенбах. Дуже харизматична постать, куратор, один із засновників інституції, яку тоді знали як Kunst-Werke, доки вона не трансформувалась у Institute for Contemporary Art, саме ця установа сьогодні є організатором Бієнале. Вона розташована в колишній маслоробній фабриці на Августштрассе, яку переобладнали на Центр сучасного мистецтва. Клаус Бізенбах зібрав команду, і у 1998 році відбулося перше Берлінське Бієнале.
Це був зовсім інший час. Берлін дійсно ставав столицею сучасного мистецтва. І це був момент, коли з’являються дуже гучні імена мистецького середовища. Це той формат Бієнале, де замовляються нові роботи, які потім розкидані по всьому місту. Це була модель, яка трохи відрізняється від Венеційського бієнале, де країни представлені обраними митцями, яких призначають спеціальні комісії. Натомість тут маємо пригоду. Маємо дослідження міста, блукання ним, своєрідний дрейф, пошук мистецьких робіт, часто в покинутих, постіндустріальних будівлях. Берлінське бієнале виявляється великим успіхом», — пригадав Себастьян Ціхоцький.
За його словами, цьогорічна кураторка, Заша Колаг представила проєкт, який був дуже цілісним. Він зосереджений на історіях дисидентських змін, або, наприклад, із творчістю митців, які потрапили до в’язниці, і тим, як їхня діяльність: перформанси, таємно створені твори на тканині, малюнки, контрабандою передавалися з в’язниць.
Виставка має доволі чітку структуру, чотири розділи, кожен із власною темою. Однією з ключових фігур бієнале є Хтайне Лін, це бірманський дисидент, який неодноразово потрапляв до в’язниці, був активістом Громадянського руху опору, а також автором критичних до режиму та армії перформансів.
«Він є автором легендарного перформансу, що відбувся у в’язниці, перед групою в’язнів. Називався він "Муха". Голий художник-в’язень бігає камерою, слідуючи за справжньою мухою, яка залетіла до камери, аж поки не ковтає її. І відбувається така собі метаморфоза, як у Кафки, він перетворюється на муху.
Метушиться камерою, вдаряється об стіни, видає гудіння, як муха. Цей перформанс переказували між в’язнями. Історія дійшла до письменників, вона увійшла до різних літературних текстів. Митець ще не раз потрапляв до в’язниці, але й виконання цього перформансу повторювалося згодом, уже для міжнародної аудиторії, в мистецькому контексті», — додав Себастьян Ціхоцький.
Берлінська бієнале триватиме до 14 вересня.
Dwójka / Христина Срібняк