Під поверхнею щоденного життя: у звичках, побутових і робочих реакціях, у тому, як ми намагаємося вирішувати проблеми, або уникаємо їх — криється досвід минулого. Історичні травми, які ми не завжди усвідомлюємо, визначають наші страхи і прагнення. Театр — одне з небагатьох місць, де ці конфлікти можна прожити, розпізнати в них себе і спробувати зробити крок на зустріч самоусвідомлення. Помічати й оголювати приховане, критично інтерпретувати його і знаходити символічні способи вирішення — унікальна здатність драматургів.
На сцені варшавського театру Атенеум з'явився новий спектакль — «Група крові» (Grupa krwi) за п’єсою сучасної авторки Анни Вакулік. Вистава розкриває історію чотирьох родичів, які мали різні суспільні і матеріальни умови життя, але є спробою відповісти на ширше запитання, ким є поляки?
За сюжетом, помирає дуже заможний й відомий дідусь і раптом двоє його онуків дізнаються, що в заповіті згадано ще одну пару братів і сестер. Вони зустрічаються в маєтку, який підлягає поділу, щоб домовитися між собою.
«Здавалось би, така проста історія, але якщо ви запитаєте, про що вона насправді, я відповім, що про фундаментальне запитання: "Ким я є?". Спадок — лише зовнішня оболонка, малий фрагмент набагато глибшої теми. По суті, у кожного з чотирьох героїв починає руйнуватися відчуття власної ідентичності. Вони дізнаються таємниці родини, які змушують їх переосмислити власне минуле. Але, якщо ми намагаємося з усіх сил витіснити, або приховати щось, неможливо, щоб одного дня воно не вирвалося назовні. І, можливо, аби не довелося потім прибирати уламки, краще поставити собі ці запитання раніше, озирнутися, перш ніж усе розвалиться», — розповіла акторка Емілія Комарніцька.
Назва «Група крові» — має не лише буквальний біологічний сенс. Текст порушує питання соціального, емоційного та історичного успадкування. У ньому звучить тема пам’яті поколінь і спроб розрахуватися з історією, як давньою, так і зовсім недавньою, пов’язаною з повоєнним минулим чи періодом трансформації після 1989 року.
Христина Срібняк