Центр культури у Любліні став тимчасовим домом для незалежної білоруської культури. Під час фестивалю «Близький Схід» актори Національного академічного театру імені Янки Купали, найстарішого в Білорусі, презентувати свою творчість. Ідеєю фестивалю є популяризація культури й мистецтва країн, з якими Польща межує на сході. Цьогорічний фестиваль майже повністю був присвячений легендарній групі купалівців.
Національний академічний театр імені Янки Купали — найстаріший і один із найважливіших драматичних театрів Білорусі. Його історія починається у 1920 році, коли у Мінську був створений Перший білоруський державний театр.
У 1926 році йому присвоєно ім’я класика білоруської літератури Янки Купали. Після масових протестів у Білорусі 2020 року значна частина трупи подала у відставку на знак протесту проти насильства влади. Актори об’єдналися у незалежну групу. Сьогодні театр ім. Янки Купали залишається символом білоруської культури, а також боротьби за свободу слова й національну гідність.
«Колектив Національного театру імені Янки Купали — одного з найважливіших театрів Білорусі — у повному складі пішов у підпілля, — говорить Павел Пассіні. — Для мене це особливо вражаюче, бо важко уявити, як би виглядала подібна ситуація у наших умовах, якби, скажімо, у Польщі Національний театр мусив перейти до підпільної роботи. У 2020 році розмова про це здавалась абсурдною — сьогодні вже значно меншою мірою.
Маємо ситуацію, коли видатні актори, творці однієї з найважливіших сцен країни, опинилися перед необхідністю працювати так, як працюють альтернативні театри: спершу в укритті, а згодом — у вигнанні. 105 років існування цього колективу — і на сцені й досі можна побачити п’яте й шосте покоління нащадків засновників театру. Це явище унікальне саме собою», — зазначає режисер Павел Пассіні.
«Центр культури став справжнім домом для купалівців. На самому початку також Театр Остерви надав їм свою сцену, а перший фестиваль відбувався ще й у Центрі зустрічі культур. У Любліні існує особлива динаміка, певне глибше розуміння, щось інше, ніж в інших містах — і про це не раз говорять наші білоруські друзі.
Можливо, причина в тому, що білоруські студенти становлять третю за чисельністю студентську меншину в нашому найбільшому та найміжнароднішому академічному центрі країни. Водночас на виставах завжди повні зали: глядачі приходять охоче, ми ніколи не маємо проблеми з нестачею публіки — навпаки, охочих завжди більше, ніж місць.
Купалівці мають свою віддану аудиторію, і це надзвичайно надихає та додає сил, продовжувати цю спільну культурну історію», — зазначає Павел Пассіні.
Інна Ясніцька