Ікона, напрестольне Євангеліє у срібному окладі, дискос для Євхаристії, срібна позолочена чаша із зображенням Розп’яття та інші сакральні твори XVIII століття покажуть у галереях V&A South Kensington. Усі вони пов’язані з українською традицією сакрального мистецтва та були створені київськими майстрами доби бароко. Експозиція буде безкоштовною і триватиме до 17 вересня 2027 року.
Києво-Печерська лавра, заснована в XI столітті, є одним із найважливіших духовних, культурних та мистецьких центрів України. Її пам’ятки входять до об’єкта «Київ: Софійський собор, Києво-Печерська лавра та прилеглі монастирські споруди» у Списку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО. 2026 року виповнилося 975 років від заснування Лаври, а Національний заповідник відзначив своє сторіччя.
Але нинішня експозиція у Лондоні — це не лише можливість показати світові високий рівень українського барокового мистецтва. Вона також продовжує багаторічну співпрацю Національного заповідника «Києво-Печерська лавра» та V&A, зокрема дослідження походження і долі двох пар рідкісних срібних позолочених Царських врат.
Історія цих пам’яток особливо драматична. Царські врата були створені для Києво-Печерської лаври у XVIII столітті, однак у радянський період опинилися поза монастирем. Згодом вони пройшли через кілька приватних колекцій за кордоном, а дві пари врешті опинилися в колекції Гілберта. Сьогодні вони перебувають у V&A на довгостроковій позиці від Gilbert Trust for the Arts.
Для українських дослідників особливо важливим є саме той період, коли пам’ятки зникли з Лаври.
«Царські Врата зберігалися на території Лаври до кінця 30-х років XX століття. І, на жаль, ми не маємо документів щодо періоду їхнього вилучення. Вони були взяті на облік у фондову колекцію лаврського музею — є записи в інвентарних книгах. Але потім вони зникають, і наступного разу вже з’являються у 1935 році за кордоном», — розповідає українська художниця-реставраторка творів із металу відділу наукової реставрації, консервації та експертизи рухомих пам’яток Національного заповідника «Києво-Печерська лавра» Наталія Онопрієнко.
За її словами, українські дослідники намагалися простежити цей шлях ще з 1980-х років. Проте документів, які дозволили б повністю відновити обставини вивезення пам’яток із Лаври, знайти не вдалося. Водночас збереглися документи про подальший продаж предметів за кордоном — вони переходили від одного приватного власника до іншого, доки обидві пари не були придбані родиною Гілбертів.
Під час роботи над проєктом українські фахівці звернули увагу і на те, як Царські врата були представлені у V&A раніше. За словами головної зберігачки фондів Національного заповідника «Києво-Печерська лавра» Ірини Мартинюк, у музейній експозиції Царські врата були атрибутовані як пам’ятка Російської імперії. Українські дослідники порушили питання про перегляд цього підходу, і сьогодні в експозиції зазначено їхнє українське походження — Київ, Києво-Печерська лавра.
«Коли ми приїхали туди і побачили, що в експозиції ці Царські врата були атрибутовані як Російська імперія, ми зробили все можливе, щоб показати всьому світу: це з України. Зараз вони підписані: Україна, Київ, Києво-Печерська лавра», — розповідає Ірина Мартинюк.
За її словами, найважливішим є збереження пам'ятки, доступність для відвідувачів та продовження спільних досліджень.
«Найголовніше — що ці Царські врата збережені та перебувають у чудовому стані. Ми вдячні за те, що їх ретельно зберігають, показують у гарній експозиції та розповідають усьому світу, що це пам’ятка з України», — наголошує Ірина Мартинюк.
На її думку, саме міжнародна співпраця дає можливість поступово повертати українській культурній спадщині її справжнє місце в європейському та світовому культурному контексті. Йдеться не лише про зміну музейних підписів, а й про подальші дослідження, пошук документів та публічне обговорення того, як радянська політика впливала на українську культурну спадщину.
«Якщо це буде міжнародна співпраця і ми будемо показувати, що це українська культура, що це частина світової культурної спадщини, європейської зокрема, то на сьогодні це буде фантастично. Світ уже починає більше дізнаватися про українську культуру», — додала Ірина Мартинюк.
Окремою частиною міжнародної програми стане симпозіум «Українська культурна спадщина та британські інституції: зміна підходів і практик» (Ukrainian Cultural Heritage and UK Institutions: Shifting Perspectives and Practice), що відбудеться 15 вересня у V&A. Його учасники говоритимуть про те, як сьогодні досліджувати, зберігати та представляти українську культурну спадщину у британських і міжнародних інституціях.
Історія семи лаврських скарбів показує, наскільки важливо досліджувати такі пам’ятки, знати їхнє походження і правильно розповідати про них світові. Саме через міжнародну співпрацю українські фахівці можуть відкривати нові факти про свою спадщину, а міжнародна аудиторія — краще пізнавати українське мистецтво та його місце в європейській культурі.
Матеріал можна прослухати у прикріпленому аудіофайлі або на сторінці з подкастами
Вікторія Машталер