Цього тижня у містечку Ізбиця, що на Люблінщині поблизу польсько-українського кордону, відбувається ряд заходів пам’яті єврейських мешканців цього регіону. Відбуватимуться зокрема майстер-класи з дітьми з початкової школи в Ізбиці, пов’язані зі святом Сукот, це – юдейське свято шатрів та Свято врожаю. Колись його святкували в Ізбиці, коли тут проживали євреї. Також впродовж тижня відбуватимуться записи на потреби архіву усної історії із жителями, що пам’ятають довоєнну єврейську Ізбицю, також відбудуться екскурсії єрейськими слідами Ізбиці. Усе це – в межах проєкту «Кучка», над яким вже декілька років працює докторка Маґдалена Цємєркєвіч.
08:35 22 09 kuczka.mp3 Виміри пам’яті. Про містечко Ізбиця на польсько-українському пограниччі
— Ізбиця розташована в Люблінському воєводстві, на південно-східному кордоні Польщі. І в Ізбиці близько 80–90 % мешканців становили євреї. У 2022 році я вперше приїхала до цього містечка, проводячи дослідження, пов’язані з місцевою культурою пам’яті. Тоді я зустріла власника однієї з ділянок, на якій стояв будинок із балконом-суккою, польською — „kuczka” (балконна надбудова, що споруджувалася перед святок Сукот). Як я дізналася тоді, будинок мали знести. Так і розпочався проєкт «Кучка», який триває донині.
У рамках цього проєкту було врятовано балконну надбудову — історичну споруду, яку мали знести. І наш проєкт полягає саме в тому, щоб ця споруда повернулася до Ізбиці. До нашого проєкту приєдналася Фундація Zapomniane, яка займається збереженням пам’яті про єврейську спадщину. А також Фундація «Спільні Форми» — група архітекторів, які працюють саме з меморіальними об’єктами. І з 2022 року ми працюємо над тим, щоб повернути цю історичну синагогу в міський простір, а також увічнити єврейську культуру, яка зникає. Як у плані пам’яті про релігійні звичаї євреїв, так і в плані архітектури, яку поступово перебудовують і зносять.
Роздовідає Аґнєшка Нєрадко:
— Наша організація вже понад десять років, а то й раніше, ще до того, як ми об’єдналися у фундацію, займається пошуком та вшануванням могил жертв Голокосту, яких у польських містечках, селах, а також на єврейських кладовищах налічується сотні, а то й тисячі. Саме так є у Ізбиці, де на єврейському кладовищі поховані як польські євреї, вбиті під час Другої світової війни німцями, так і євреї з-за кордону, з німецькомовних країн. Туди також доставляли ешелони з територій сучасних Чехії та Словаччини.
Під час Другої світової війни Ізбиця виконувала функцію транзитного гетто, тобто тимчаосового пункку перед табором смерті. Ті, кого не вбили на кладовищі в Ізбиці, потрапили до табору смерті в Белжеці й там загинули. Усвідомлення та наявність цих могил на кладовищі мають дивний статус, оскільки в певному сенсі ці могили увічнені, символічно позначені, але, на нашу думку, масштаб і розмах тих вбивств, що там відбулися, не повністю відображені на території кладовища.
Ми хотіли б, щоб цей проєкт, який започаткувала Маґдалена, чий інтерес до ізбицької кучки став саме відправною точкою для нашої діяльності, ми хотіли б, щоб у рамках цього проєкту, який є доволі громадським, присвяченим пам’яті та залученню місцевої громади до цього вшанування, аби ми також відкрили для себе шлях, можливості та перспективи для повного дослідження цього кладовища, визначення меж масових поховань та їхнього належного позначення. Це наша мета.
Проєкт «Кучка» з одного боку показує те, як можна дбати про давню архітектуру міста, про щось, що здається приватним, але розповідає про давню історію міста, але з іншого боку – це передусім проєкт про те, як можна пам’ятати, які виміри може мати пам’ять і як локальна спільнота може далі з цим працювати, вже після завершення активної фази проєкту.
— Наш підхід саме цим і характеризується — довгостроковістю. Нам дуже важливо, щоб наші дії, які тривають уже кілька років, продовжувалися в Ізбиці самими мешканцями. І тут, у цьому невеликому містечку, ми справді стикаємося з великою зацікавленістю, з бажанням співпрацювати, особливо з боку місцевих установ та активістів, пов’язаних з Ізбицею, а також місцевих жителів, які працюють на благо збереження цієї пам’яті.
Ми співпрацюємо з ними, і нам особливо важливо, щоб відреставрована кучка, яка стане таким собі пам’ятником пам’яті про культуру, насамперед єврейську, стала саме тим символом, тим інструментом пам’яті, яким користуватимуться самі мешканці. Наприклад, осіннє свято Сукот, яке цього року припадає на 25 вересня і триває близько тижня, може стати для мешканців нагодою щороку згадувати саме тих єврейських мешканців Ізбиці, наприклад, через заходи навколо відреставрованої кучки, навколо цієї споруди. Сам проєкт поєднує місцевий вимір із, я б сказала, ширшим виміром, завдяки якому ми розглядаємо цю культурну різноманітність, різноманітність прикордонного регіону, і я вважаю, що значення, які випливають із цього проєкту, з нашої присутності в Ізбиці, а також із пам’яті самих мешканців, є набагато універсальнішими.
Напис міста Ізбиця
Аґнєшка Нєрадко:
— Це, перш за все, акцентування та підкреслення ролі місцевих громад та місцевих мешканців на засадах їхнього залучення та прислуховування до того, чого вони очікують, як вони це бачать, що вони пам’ятають, а також ставлення до них як до партнерів, а не нав’язування готових рішень чи готових текстів про пам’ять, які ми десь там розробляємо, адже кожна з цих громад, у якій ми працюємо, має на різному рівні знання про свою місцеву історію.
Не кожному обов’язково цікавитися цим дуже детально. Нам насамперед важливо, щоб ми зробили свою справу, провели свої заходи і повернулися, щоб діяти в інших місцях, і ми хотіли б надихнути місцевих мешканців та разом з ними зробити так, щоб вони ще більше відчули себе сильними та уповноваженими плекати цю пам’ять своїми власними засобами та способами, тим, що вони вважають найкращим для своєї громади, щоб ця пам’ять про єврейську громаду стала частиною місцевої пам’яті, не розглядалася як чужорідне тіло, а була частиною більшої картини, більшого цілого.
Це не так просто, адже через 80 років після війни, роки комуністичного режиму також зробили свою справу: тоді Польща подавалася і сама себе сприймала як монолітне суспільство, де не було особливого місця для мультикультурності та різних видів пам’яті, які підкреслювали різні елементи минулого, а тепер ми маємо цю свободу, що можемо по-різному розставляти ці акценти, але умовою успіху наших проєктів завжди є активна участь місцевої громади — не впровадження готових рішень, а розробка індивідуальних рішень для конкретного міста, містечка, села чи громади.
Слухайте програму у доданому звуковому файлі
Мар'яна Кріль