Цей матеріал ми розпочали фрагментом вистави «Небилиці про Івана» Національного Драматичного театру імені Марії Заньковецької у Львові, який останньої суботи з повним аншлагом виступив у ряшівському театрі імені Ванди Сємашкової — цього разу у межах 26-х Ряшівських карнавальних зустрічей. У Ряшеві львіський театр зі виступив не вперше і вже знаємо, що не востаннє, оскільки заньківчани є постійними партнерами проектів ряшівського театру, проектів, спрямованих, якщо коротко, на культурний обмін із сусідніми країнами.
А про співпрацю ряшівського театру з театрами близького прикордоння, у першу чергу з Україною, на ХІІІ Форумі Європа – Україна, що нещодавно відбувся у Ясьонці поблизу Ряшева, розповів Ян Новара — директор театру ім. Ванди Сємашкової у Ряшеві.
— Я очолюю Театр ім. Ванди Сємашкової вже 5 років. І коли починав роботу, фундаментальна думка, що тоді прийшла мені до голови, було усвідомлення географічного розташування Ряшева та значення цього факту для розвитку культури. Ми зрозуміли, що оскільки Ряшів знаходиться поблизу східного кордону Польщі, що водночас є кордоном Європейського Союзу, і оскільки від нас до України, Словаччини, Угорщини, Чехії і Литви не так і далеко, то у нас є всі підстави для того, щоб наше місто, наш театр стали місцем зустрічі культур різних народів.
Отож, у Театрі ім. Ванди Сємашкової виникла ідея створити міжнародний фестиваль (додаймо, що не лише театральний, а мультидисциплінарний).
— Ми запросили до співпраці театри, які знаходяться у містах прикордоння. Це театри: з Кошиць у Словаччині, з Острави у Чехії, з Дебрецена в Угорщині, зі Львова в Україні, і з Троків (Тракай) у Литві. Для нас усіх культура прикордоння — це цінність: це культура взаємопроникнення і взаємовпливу. Нас об'єднують спільна історія, подібне ставлення до традиції, і врешті-решт те, що під час першого випуску Фестивалю, ми назвали душею. Бо на моє глибоке переконання, і також моїх друзів, директорів театрів із цих міст, східній і південній Європі є що запропонувати всьому континенту.
Ідею було втілено у життя: 1,5 року тому у Ряшеві відбувся перший випуск Міжнародного фестивалю мистецтв «Транс-Місії». Директор ряшівського театру Ян Новара підкреслює, що суттю цього заходу є абсолютна повага для суб'єктності партнерів, що проявляється навіть в організаційному графіку.
— Мушу сказати, що нашу ідею зустріли з ентузіазмом, пройшли вистави, концерти, виставки. Перший фестиваль відбувся 2018 року у Ряшеві (позаяк це був наш задум). А минулого року ми всі помандрували до словацьких Кошиць, цього року поїдемо до Троків, за рік зустрінемося у Остраві, а наступними роками — у Дебрецені та Львові. До речі, 2018 року ми святкували 100-річчя самостійної Польщі, але слід пам'ятати про те, що 1918 рік взагалі був важливим роком в історії країн нашої частини Європи, хоч не для всіх він став роком визволення. Тут я хочу сказати про співпрацю з українцями, яка є дуже для нас важливою.
Отож, Театр ім. Ванди Сємашкової активно співпрацює з Національним театром імені Марії Заньковецької у Львові. Водночас у 2018 році ряшів’яни включили до свого репертуару виставу зі складною українсько-польською проблематикою — спектакль під заголовком «Левів не віддамо» (поль. «Lwów nie oddamy»).
— Зразу ж поясню, що не йдеться про місто Львів, а про скульптури левів на цвинтарі Львівських орлят. Цей спектакль поставила Катажина Шинґєра, в якої є і польське, і українське коріння, а головну роль у ньому зіграла харків'янка Оксана Черкашина (сьогодні вона є акторкою Національного академічного театру опери та балету у ім. Шевченка). Нам йшлося про те, щоб поговорити про історію, і зокрема про 1918 рік, коли ми, поляки, змогли повернути собі самостійність, а українці — ні. І мушу сказати, що у польському театральному житті з’явилася перша — про що багато хто пише, чесна вистава про складні польсько-українські взаємини. Це вистава, яка намагається подолати прокляття пам'яті, і водночас сказати, що пам'ять — це важливо, проте важливішою є майбутність.
Вистава «Левів не віддамо» потрапила до всіх головних театральних фестивалів у Польщі — у Варшаві, Ґдині, Кракові, усюди вона отримала нагороди, а на одному із них Оксану Черкашину визнали найкращою актрисою.
А минулими вихідними на сцені ряшівського театру, у межах міні-фестивалю Ряшівські карнавальні зустрічі, успішно виступив Львівський театр ім. Заньковецької зі спектаклем «Небилиці про Івана» за сценарієм Івана Миколайчука.
Тарас Лисак — директор-розпорядник театру ім. Марії Заньковецької у Львові:
Ян Новара:
— Крім Львова, нашими партнерами в Україні є одеський театр, який у нас вже побував, цього року чекаємо на театр із Сум. На мою думку, слідом за взаємодією у сфері культури йдуть наступні кроки, зокрема великі економічні проєкти — цю думку підтверджують мої колеги з партнерських театрів.
Директор Тарас Лисак уже знає, коли вони, львів'яни, будуть господарями Міжнародного фестивалю «Транс-місії»...
Запрошуємо послухати передачу у доданому звуковому файлі
Галя Леськів, Тарас Андрухович, Антон Марчинський