21 лютого в Галереї Українського дому у Варшаві відбувся вернісаж індивідуальної виставки Павла Казміна «Небесна Сотня». Дату вибрано не випадково – саме цими днями 2014 року на київському Майдані відбулося криваве протистояння, розстріл протестувальників, який увійшов в історію під назвою «розстріл Небесної Сотні», а Революція Гідності увійшла у завершальну фазу.
Інсталяція Павла Казміна відкрила цьогорічний цикл виставок в Українському домі.
Кураторка Галереї Українського дому у Варшаві Іванна Берчак так митець Павло Казмін
Іванна Берчак, кураторка Галереї Українського дому:
«Минулого року ми оголосили open call – конкурс для художників на цілорічну програму виставок в Українському домі у Варшаві. Надійшло дуже багато цікавих заявок, і справді складно було вибрати дванадцять робіт – ми показуємо виставку одного автора упродовж місяця. Цей рік відкриваємо виставкою Павла Казміна «Небесна Сотня». Автор працює у багатьох різних медіа – живопис, плакат, відео, інсталяції, перформенс. Наша сьогоднішня виставка – у формі інтерактивної інсталяції».
Павло Казмін, автор виставки:
«Це – серія листівок, їх 110. На кожній написане одне-єдине запитання – "Чи після смерті існує Україна?" Я їх надіслав на адресу: алея Героїв Небесної сотні у Києві і заадресував до кожного протестувальника, який загинув (під час Революції Гідності – ред.) З одного боку на цій листівці можна побачити фотографію, це прапор з Майдану, який я перемалював на прапор конфлікту: з одного боку він російський, з другого - український. Цей прапор був частиною іншого проекту, коли я заніс його до радіостанції в Ґлівіцях, де почалася Друга світова війна, щоби внести в контексті минулої війни цю сучасну нашу війну, яка надто актуальна, щоби її осмислювати».
Павло Казмін
«Я ставлю це риторичне запитання "Чи після смерті існує Україна?" вже шість років. Я питаю – які ми тепер, які ми після того, коли на живо бачили і вся країна, і весь світ зі своїх телевізорів, як один по одному гинуть на Майдані активісти. Ця виставка є індивідуальним запрошенням зустрітися з кожним із цих людей, до кого заадресована почтівка, і подумати про це».
Виставка Павла Казміна "Небесна Сотня"
«Не всі листівки підписані. Адже є люди зниклі без вісти. І ми не знаємо що з ними. За ці шість років держава не провела жодних ефективних розслідувань. Сім’ї зниклих без вісти не знають, що сталося з їхніми рідними. Ми повинні пам’ятати про цих людей і вимагати, щоб ці відповіді були віднайдені, так само як – покарані злочинці».
Павло Казмін заохочує відвідувачів виставки забирати листівки до дому. Я взяла картку, заадресовану до Людмили Шеремет.
Листівка Павла Казміна, заадресована Людмилі Шеремет, котра загинула під час Революції Гідності
Людмила Шеремет (21 листопада 1942, Макіївка, Донецька область, УРСР — 22 лютого 2014, Хмельницький, Україна) — українська активістка Євромайдану. Герой України. До виходу на пенсію пані Людмила працювала лікарем-гінекологом у Хмельницькому міському перинатальному центрі. За словами колег, вона була активною і чесною людиною.
«Вона, як з власними дітьми, панькалася з вагітними, які ходили до неї на прийом. Пам'ятала, як кожну звати, як звати їхніх дітей... Жінки, навіть народивши, й далі ходили тільки до неї. І колеги, і пацієнти пам'ятають її тільки усміхненою», - так Людмилу згадують колеги.
«Мама, як і всі Скорпіони, була бійцем, безкомпромісною, ніколи і ні перед ким не прогиналася. Таких принципових не дуже люблять і кар'єру вони, як правило, не роблять. Тому пішла на пенсію з посади рядового лікаря. Але вдома не сиділа: займалася дачею, вирішувала чиїсь проблеми... Останніх три-чотири роки я взагалі відчувала, що вона не лише моя мама, а й усіх нужденних і знедолених: як людей, так і тварин...», — розповіла донька Людмили Олександрівни Ірина.
Людмилу Шеремет було смертельно поранено 19 лютого 2014 року у Хмельницькому, під стінами СБУ, під час мітингу Євромайдану, в якому вона брала участь. (Джрела: nebesnasotnya.in.ua/; Вікіпедія).
Запрошую послухати передачу у доданому звуковому файлі.
Яна Стемпнєвич