Зараз пора на зустріч із давньою музикою, музикою доби І Речі Посполитої та її видатним знавцем — доктором Томашем Слюсарчиком, викладачем на Кафедрі давньої музики у Музичній академії в Кракові і водночас професійним музикантом — знаменитим польським трубачем. Томаш Слюсарчик — також засновник і диригент Польського оркестру XVIII сторіччя, і ще директор Міжнародного фестивалю «Салезіанське музичне літо» у Перемишлі, з якого він, до речі, родом... Як він сам каже, саме прикордонне розташування його рідного міста спонукало його зацікавитися музикою сусідів, та, врешті-решт, досліджувати зв'язки між давньою музичною традицією поляків та українців... З цією проблематикою він обізнаний як мало хто у Польщі.
До Вашої уваги розповідь доктора Томаша Слюсарчика про польсько-українські музичні зв'язки у добу І Речі Посполитої, зокрема в XVII столітті, та зустріч із тогочасною музикою у виконанні львівського хору «А'capella Leopolis».
— 5 років тому, на XIV фестивалі «Салезіанське музичне літо» у Перемишлі, разом із львівським хором «А'capella Leopolis» під орудою — на превеликий жаль уже покійного — проф. Романа Стельмащука ми влаштували концерт «Церковна музика І-ої Речі Посполитої». У програмі цього концерту була літургія, яку написав, мабуть, один з учнів Миколи Дилецького — одного з найвидатніших творців багатоголосного хорового співу в Україні (т.зв. партесної музики) та творця цілої школи мистецтва співу західного напряму. Другим твором була «Літанія» Томаша Шеверовського. Цей концерт був також виявом моїх зацікавлень щодо виникнення поліфонічного співу в Україні, у давній Руси. Виявляється, що місцем, де постали перші твори церковного багатоголосся була Братська церква у Львові. Є відомості, що саме з цього храму вийшла низка знаменитих композиторів, зокрема регент хору чернігівського владики Лазаря Барановича — відомий як Пекаліцький; хоч кажуть, що його справжнє ім'я — це Пекулицький або Пікулицький (отже, він може бути вихідцем із Пікулич — села біля Перемишля). Але повертаючись до основної теми: безсумнівним є те, що той Пекулицький або Пікулицький, живучи у Львові, був ознайомлений з музикою латинського, західноєвропейського зразка.
— Відомо, що новий партесний спів дуже швидко підхопили не лише у Львові, але він швидко потрапив й до Печерської лаври, де прийшов на зміну традиційній монодії, тобто одноголосному знаменному розспіву. Зрештою, Львів не був єдиним осередком нових віянь. Другий — це Вільнюс, де творив Микола Дилецький. Збереглися свідчення про те, що в нього були контакти з королівськими композиторами, зокрема з відомим польським творцем музики Мєльчевським. Це помітно у творчості Дилецького.
Але, виявляється, що Пекалицький жив набагато раніше, ніж киянин Дилецький. Є відомості, що ще перед 1650 роком владика Лазар Баранович послав Пекалицького до Москви, щоб він там навчав нового партесного співу. Туди потрапили й пізніші представники цього жанру, наприклад композитор Іван Домарадзький, який народився поблизу Бжозова на Підкарпатті (його концерти також збереглися). А також Герман Левицький, уродженець Перемишльської землі, який теж працював у Львові, в Печерській Лаврі та в Московії. І ще Ян Календа — композитор середини XVII сторіччя, який працював у родовій садибі Радзивиллів у Литві, і також перебував у Москві. Дивним дивом багато його ранніх композицій — це твори для східнохристиянської Церкви — нещодавно знайшли у Швеції.
— Отож, на сьогодні ми знаємо про кільканадцять композиторів церковної музики, що творили у Речі Посполитій XVII сторіччя, утім ця тема потребує подальших солідних досліджень. Набагато більше знаємо про XVIII сторіччя — це завдяки проф. Герасимовій-Персидській з Києва, яка опублікувала чимало джерельного матеріалу. На жаль, під час І-ої і ІІ-ої світових воєн зі Львова зникло багато архівів, але вони десь мали б бути... Ймовірно, що в Москві. Нещодавно також проф. Ясіновський зі Львова видав концертні твори, які постали в численних церквах і монастирях на околиці Перемишля. А якщо у селах писали музичні твори на 8, 10 або 12 голосів, то який рівень був у тих, що поставали тоді ж у центрі регіону — в Перемишлі?
— Тому нашим завданням є розкривати мости, що нас єднають, виявляти інспірації — саме у сфері музики Сходу і Заходу Європи. Це важливо зокрема в нашому регіоні, на Підкарпатті, що є прикордонням двох культур. А пам'ять про це, на жаль, затирається... Я дуже цікавлюся історією мого краю, і як професійний музикант і музикознавець — особливо цікавлюся музичною творчістю. Скажу так: як в Україні, так і в Польщі, давня музика потребує ретельного наукового вивчення. Я завжди підкреслюю, що коли говоримо про музику бароко епохи І Речі Посполитої, ми повинні пам'ятати про те, яким великим скарбом є церковна музика того часу. Це також частина нашої спадщини. Якщо, наприклад, порівняти культури Англії і Шотландії, то ці дві культури вельми схожі. Наша унікальність полягає у тому, що у нас доволі різноманітні традиції — Сходу і Заходу (а ще треба згадати й призабутий внесок вірмен)... Ця унікальна багатовікова спадщина — це частина нашої ідентичності, яку потрібно вивчати та берегти.
В ефірі прозвучали церковні твори Дилецького, Корчинського та Шеверовського у виконанні львівського хору «А'capella Leopolis» під орудою Томаша Слючарчика. Це був запис з концерту у межах XV Міжнародного фестивалю сакральної музики у Гдині 2012 року.
Повний зміст передачі у доданому звуковому файлі.
Галина Леськів, Наталя Бень