— Про що це кіно?
— «Щедрик» — це фільм про українську сім'ю, яка під час другої світової війни врятувала свою дитину і ще двох дівчаток (єврейську і польську). Кіно досить актуальне вийшло, тому що події дуже схожі з тими, які відбуваються зараз в Україні. Але як я кажу, все, що здавалось нам тоді страшним, в Україні виявилося ще страшнішим. Реальність — вона більш жорстока і страшніша, ніж ті історії, які ми читаємо з книжок і з яких робимо сценарії. Та кіно хоч і драматичне, але для перегляду підходить навіть з дітьми, дуже страшних сцен в картині немає. У мене було бажання розказати трішки більше самим українцям про нашу історію: на жаль, не лише у світі не знають нашої історії, а й часто самі українці своєї. Дії відбуваються в Станіславові, багато хто не знає, що це сучасний Івано-Франківськ.
Режисерка Олесея Моргунець-Ісаєнко
— Це проєкт українсько-польський?
— Так, у нас були польські актори, брали участь німецькі актори, на мою радість, нам вдалось так зробити, щоб німців грали німці, українців — українці, поляків — поляки. Лише росіян грали українці.
— Як довго створювали фільм, відбувались знімання? Розкажи, будь ласка, про якісь залаштункові моменти.
— Все кіно — це декорація, цікавий досвід окреме створення цього світу. Усі запитують, як нам працювалось з дітьми, чи це було складно. Мені з дітьми дуже подобається працювати. І на контрасті, після того, як ти ставив завдання дітям, з дорослими акторами потім вже не так цікаво, все здається занадто легким. З дітьми це така постійна гра, плюс до всього ми намагались якось лояльно з їх психікою, бо сцени деякі дуже не прості. У нас на майданчику дитячий психолог був. Так було в одній зі сцен, головна героїня, дівчинка, так перейнялась, що дуже сильно плакала, ми її довго не могли заспокоїти. Вона згадала свою якусь схожу історію, це такі складні моменти роботи в кіно з дітьми. Я задоволена тим, як вони впорались. А взагалі у нас на майданчику була велика любов.
— Ти розповідала, що фільм був готовий значно раніше, але виходу на великий екран завадила спочатку пандемія, а потім війна. Але вже зараз фільм побачили в Європі…
— Навіть більше у США, його брали єврейські, американські кінофестивалі, Австралія брала, Ірландія, Канада, Нігерія, там він навіть отримав головний приз. Взагалі прем'єрний показ відбувся в березні в Польщі.
— Як глядачі реагували?
— Те що мені писали: канадійці та американці залишили дуже гарні відгуки. Найкращий показ був в Ірландії, було багато присутніх кінематографістів. Це було дуже відповідально, оскільки звичайний глядач більше пробачає. Але вони дуже гарно прийняли кіно, було багато чоловіків, які плакали. А після перегляду розповіли, що дуже мало знали про Україну, а завдяки «Щедрику» вони більше зрозуміли і про ту війну, яка нині триває між Україною і Росією.
Більше слухайте в доданому звуковому файлі.
Євгенія Мотрич