13:25 Minimalizm.mp3 Розмова з Наталією Краус-Ковальчик, авторкою книжки «Miej mniej. Jak żyć prosto i szczęśliwie?» («Мати менше. Як жити просто і щасливо?»)
Ваша книжка вже заголовком заохочує до мінімалізму, тобто обмеження своїх потреб. Кому передусім ви її адресуєте? Чи взагалі можливо заохотити когось до мінімалізму, до життя у стилі slow life? Чи кожен має сам прийти до рішення, що потрібно уповільнитись, а ваша книжка є таким прикладом, що це справді можливо?
Я адресую свою книжку і також майстер-класи передусім мешканцям великих міст. У містах люди значно більше напружуються, беруть забагато на себе. Як приходить усвідомлення, що таки варто уповільнитись? Найчастіше до цього спонукають якісь неприємні події в житті: проблеми зі здоров’ям чи, наприклад, вдома, в сім’ї. Відбувається щось непередбачуване — і людина замислюється. Натомість дуже рідко хтось просто вирішує, що стоп, час призупинитись і почати жити більш спокійно і більш комфортно. Я ж намагаюся випередити складні обставини і пояснюю, що те, як нас виховали, в цій системі «давай вище, краще, більше», — це дорога в нікуди, бо як здобудемо оце «більше», то потім хочеться ще більше, це безкінечне коло. Чергова якась планка, успіх, сума грошей — цього завжди мало, немає відчуття, що це вже достатньо добре, відчуття задоволення і щастя. Я спонукаю до того, щоб загалом спрощувати, мінімалізувати все в житті, бути на рівні «достатньо добре», а тоді вже наслідком буде сповільнення темпу життя.
Коли я читала вашу книжку, то звернула увагу на епізод про роботу. Був період, коли ви працювали одночасно на двох роботах. Можливо, люди, які живуть у такому швидкому темпі, просто не мають іншого вибору, бо, наприклад, зараз такі умови праці? Чи ви отримуєте якісь такі відгуки від читачів?
Так, і не тільки від тих, хто вже прочитав книжку, але також під час презентацій від тих, хто ще не читав. Мені часто говорять: «Як я маю взяти і все кинути? Легко сказати. Якщо в тебе багатий чоловік, то можна і зі slow life експериментувати». У мене немає багатого чоловіка, але у своєму житті я керуюсь гаслом Work smarter, not harder («Працюй мудріше, а не важче»), тобто я намагаюсь працювати так, щоб від цього був більший ефект, а не так, щоб було більше роботи. Саме тому два роки тому я зацікавилась продажем нерухомості, хоча ніяк раніше не була з цим пов’язана. Мені важливо було знайти щось, щоб бути на певному фінансовому рівні і водночас мати час на дітей (у мене їх двоє), час на дім та зрештою на саму себе. І посада агента з нерухомості виявилась для цього відповідною, але, звісно, є безліч інших варіантів, наприклад, багато хто вибирає ведення онлайн-бізнесу. Тож я абсолютно розумію, що є необхідність заробляти гроші, але можна подивитися креативніше на способи заробітку. Те, що хтось здобув якусь спеціальність в університеті, не означає, що він має займатися нею до кінця життя. Можна почати щось інше. Отже, я просто заохочую до цього більш креативного погляду на себе і свої можливості і до того, щоб працювати мудріше, а не важче.
Не знаю, як у Польщі, а в Україні дуже популярна теза про роботу як покликання, про те, що потрібно горіти тим, що ти робиш. Про це часто говорять у контексті роботи в музеях, у бібліотеках: заробляєш не багато, але твоя справа — дуже важлива.
Звісно, це чудово, коли хтось горить своєю справою і водночас добре заробляє, але так виходить не завжди. Я абсолютно підтримую, що потрібно займатися тим, що подобається. Нерухомість — мій спосіб заробляти гроші. Я не аж так, щоб горіла цією справою, але мені це подобається. Натомість захоплення я відчуваю від того, що займаюсь slow life. Я присвячую цьому багато часу і трохи заробляю на цьому, але ще не достатньо, щоб відмовитись від іншої роботи. Що ж до покликання, то часто воно не йде в парі з відповідною оплатою і варто замислитись, чи справді потрібно керуватися тим, що вважаєш покликанням. Ми живемо в час економічної кризи, дуже важкий час. Я теж колись працювала в бібліотеці, і мені подобалась моя робота, адже за освітою я полоністка, але зарплатня була маленька, я не могла за неї прожити.
Natalia Kraus-Kowalczyk. Miej mniej. Jak żyć prosto i szczęśliwie? Onepress, 2023
Ви вже згадували про своїх дітей. У книжці теж є покликання на іншу авторку про мінімалізм, Марі Кондо. Пригадую, якось Марі Кондо зізналася, що коли вона стала мамою (не пам’ятаю, скільки в неї зараз дітей), то зрозуміла, що всі ті порядки, до яких вона заохочувала у своїх книжках, з дітьми неможливі. Як ви як мама двох дітей наводите лад вдома?
Це складна тема, якій я присвятила частину книжки. Я навіть додала приклад плану, як ми в сім’ї ділимо домашні обов’язки. Передусім, як на мене, не варто впадати в крайнощі. Я дуже люблю Марі Кондо і її методи прибирання, але з дітьми, до того ж маленькими, це просто нереально. Ну або потрібно весь час тільки наводити порядки. Але ж у мінімалізмі йдеться не про це. Я у своїй книжці акцентую на інших речах, зокрема на тому, щоб змінити традиційний у Польщі підхід, що побутом передусім має займатися жінка, дружина, мама. Я наголошую на тому, що вся сім’я має розподіляти між собою домашні справи. Звісно, дитина не може робити цього на рівні з дорослими. Моїй молодшій дитині п’ять років, і вона не ввімкне сама пральну або посудомийну машину, але все ж вона може, наприклад, посортувати одяг на темний і світлий, покласти його в пралку. Важливо заохочувати до рівного розподілу побуту, щоб усі вдома прибирали за собою. У нас просто висить на стіні табличка з графіком, хто, коли і чим має займатися. Зрештою кожен може вибрати те, що йому найбільше подобається. Я, приміром, люблю мити посуд, це для мене просто антистресова дія, а хтось інший, може, залюбки миє підлогу або пилососить. Для глобальнішого прибирання, деклатерінгу в нас є суботи. Деклатерінг — це більше, ніж прибирання, це радше впорядквання речей вдома: що можна викинути, віддати, продати. З кожною суботою деклатерінг у нас відбувається краще і краще.
Ви заохочуєте на сторінках своєї сторінки взагалі мати якомога менше речей вдома, зокрема в кухні. Із чого почати мінімалізацію свого простору і його наповнення?
Раджу почати з найпростішого. Кухня — ідеальне місце для того, щоб перейти на мінімалізм. Зазвичай на кухні назбирується безліч непотрібних речей. Крім цього, я потім розписую, що мінімалізувати варто не тільки матеріальні речі, а й, наприклад, кількість френдів на фейсбуку, якісь знайомства, якісь активності, але це значно складніше, ніж, приміром, перевірити, скільки в мене тарілок, склянок, дивних кухонних пристроїв, якими востаннє я користувалась два роки тому. Тож можна почати з кухні, а якщо для когось — це занадто, то можна хоча б з однієї шухляди. Це буде таке перше полегшення. Найскладніше — почати перебирати речі, викидати їх або віддавати, а як почнемо, то далі вже буде легше.
Хочу ще запитати про мінімалізм у контексті екології. З вашої книжки мені здалося, що екологічний підхід для вас не був визначальний. Коли хочеш використовувати менше пластику, то навпаки — можеш мати трохи більше речей, бо, наприклад, береш з собою в магазин судочки і торбинки. До того ж не використовуєш, приміром, електросушарок, щоб заощаджувати електроенергію. У чому екологія і мінімалізм перетинаються?
Якщо говорити про zero waste, тобто життя у стилі нуль відходів, то з деклатерінгом вони не дуже перетинаються, але це аж ніяк не означає, що мінімалісти поводяться не екологічно. У мене вдома є електросушарка, але це сушарка доброї якості, а в мінімалізмі, власне, одна з головних засад — використовувати речі доброї якості. Сушарка не потребує аж такого багато електроенергії, але завдяки їй вдома є більше місця і речі можна швидше порозкладати по своїх місцях. Якщо хтось має кілька судочків для покупок, то не бачу в цьому нічого поганого. Я не роблю цього і використовую багато одноразових речей, тому що мені з дітьми так легше. Загалом ж я прихильниця екоідей, але, як на мене, не обов’язково бути аж надто канонічним у цьому. Так само і з мінімалізмом: не можливо змінити все за один раз. Мені не хотілося б, щоб хтось, прочитавши мою книжку, сів і важко зітхнув, сказавши, що це неможливо просто. Усе можливо, але поступово, маленькими кроками.
Повертаючись до екології, ще раз скажу, що я не живу у стилі нуль відходів. Я продукую сміття, особливо під час деклатерінгу сміття дуже багато буває. Але коли я проводжу десь деклатерінг, то намагаюся якісь непотрібні речі не викидати, а віддавати тим, хто може їх потребувати, тобто дати їм друге життя. Ми з клієнтами віддаємо речі до будинків одиноких мам, наприклад, або виставляємо їх у різних групах, приміром, «Śmieciarka jedzie», тобто переважно не викидаємо речі.
І насамкінець. Поділіться, будь ласка, що для вас було найскладніше на шляху мінімалізму?
Думаю, зміна професії. Я весь час у процесі пошуку, щоб робити саме те, що мені подобається, а не тільки зважати на гроші. І щоб це було саме стільки годин на день, щоб залишився час на себе, сім’ю і дім. Але знайти цей баланс справді дуже складно, адже необхідне певне фінансове забезпечення. І думаю, що для читачів моїх книжок і слухачів моїх курсів це теж найскладніше. Часто в мене питають: «Як ж можна уповільнити темп життя, якщо в мене кредит, я мушу заробляти». Як на мене, то це можливо. Не обов’язково для цього йти з роботи, всього позбуватись і їхати в Бещади. Достатньо просто щодня щось змінювати, щоб жити трохи вільніше, усвідомленіше і без постійного прагнення мати більше.
Матеріал підготувала Олена Руда
Переклад відповідей читає Анна Львова
Розмову можна послухати в доданому аудіофайлі