Пані Йоанно, розкажіть, будь ласка, про організовану Музеєм Варшавського повстання виставку кольоризованих великоформатних фотографій періоду Варшавського повстання, що увійшли до альбому «Колір повстання 1944», вернісаж якої відбувся у переддень 80-ї річниці вибуху повстання. Що на ній представлено та яка її тематика?
Фотоальбом «Колір повстання 1944». Автор світлини: PAP/Leszek Szymański
— Напередодні 80-ї річниці вибуху Варшавського повстання керівництво Музею Варшавського повстання розробило ідею кольоризації 100 вибраних фотографій з Варшавського повстання. Перш за все, варто нагадати, що протягом цих двох місяців боїв у Варшаві на вулиці повстання вийшли не лише солдати, а й фоторепортери, воєнні репортери Армії Крайової, спеціально для цього підготовлені ще в роки окупації, а також звичайні люди — аматори, які мали фотоапарати. Також це були звичайні солдати Армії Крайової, повстанці, які фотографували після того, як виходили з барикад, відклавши зброю в моменти перепочинку, а ще цивільні. І з цих фотографій ми маємо майже 20 тисяч таких кадрів, які показують бої, показують радість успіхів, але також показують смерть, жертви, усе буденне життя періоду Варшавського повстання. Ми попросили зробити добірку зі ста фотографій, щоб показати зріз найцікавіших тем і найкращих фото. І ми попросили зробити цей вибір Кріса Нідентала, видатного польського фотожурналіста, який народився у Великій Британії, у польській родині, яка емігрувала з Польщі під час війни. Він, зокрема, фотографував часи «Солідарності», і має великий багаж чудових й гарних фоторепортерських світлин періоду новітньої історії Польщі. І ми довірили йому завдання не лише вибрати ці фотографії, але й сформувати послідовність, створити фоторепортаж з усієї цієї сотні фото. Він це зробив. Потім ці фотографії кольоризували. Це була наша ідея ще 20 років тому, коли ще кольоризація була новинкою.
Автор світлини: PAP/Albert Zawada
20 років тому, коли ми відкривали Музей, ми зробили першу таку виставку: «Колір свободи 1944». Потім був фільм, який був знятий зі збору різних фрагментів повстанської хроніки, також кольоризованих, змонтований у цікавий сюжет продюсерами з Музею повстання та режисером Яном Комасом. Тож у нас вже був певний досвід. Побачивши, що популярність кольоризації зростає, адже таких реалізацій в Інтернеті дуже багато — звісно, менш майстерних, більш майстерних, — ми вирішили повторити цю кольоризацію тепер із доступними, кращими графічними засобами, а також з нашим великим історичним досвідом, коли йдеться про створення історичних, військових деталей. Так виник альбом зі ста фотографій «Колір повстання 1944». І з цього альбому ми вибрали 30 фотографій для показу в галереї просто неба в Лазєнках, тобто на огорожі від алеї Уяздовських, на дуже престижній алеї для прогулянок у Варшаві.
Автор світлини: PAP/Albert Zawada
А які саме сцени із Варшавського повстання зображені на цих 30 вибраних і кольоризованих фотографіях?
— Загалом, коли створювався альбом, Кріс Ніденталь намагався подати широку тематику. Він хотів, щоб на цих сотнях світлин були показані найважливіші сцени повстанського життя. Коли ми відбирали фотографії для виставки просто неба, у нас був ще один критерій — щоб ці фотографії були технічно дуже якісними. Варто нагадати, що вцілілі фото часів повстання — дуже різного технічного рівня. У нас є негативи, що донині просто ідеальні. Ці зображення різкі, інтенсивні, дуже читабельні, але є також фотографії, зроблені або на неякісних матеріалах, або фотоаматорами, які не мали таких навичок, які є у найкращих фотографів, тож ці знімки залишають нам бажати кращого з погляду технічної якості. Звичайно, вони однаково цінні, оскільки мають документальну цінність, фіксують цікаві події та людей, але технічно вони трохи гірші. Тут ми вибрали технічно хороші фотографії, тому що хотіли, щоб вони були збільшені. Ми показуємо фотографії розміром у понад метр, два метри, щоб заповнити прольоти паркану парку Королівських Лазєнок, тому фотографії мали бути великими, а самі фотографії мали бути гарної якості. Звичайно, ми намагалися показати ці фотографії в хронологічному порядку, щоб вони були репрезентативними для цих різних аспектів повстання. Тож ми побачимо там і солдатів, які борються, і дівчат, які борються, і цивільних. Ми побачимо радість і посмішки від успіхів повстанців, але ми також побачимо фотографії жертв і людей, які їх оплакують.
Автор світлини: PAP/Albert Zawada
Пані Йоанно, а які емоції мають викликати кольори, яких надано цим чорно-білим раніше фотографіям? Адже зазвичай якісь трагічні події часто зображують у чорно-білих тонах, наприклад, фотовиставки, які показують війну в Україні. Як колір змінює сприйняття і бачення таких світлин та допомагає відтворювати в уяві минулі події?
— Це правда, що чорно-білі фотографії є найважливішим фотоджерелом, оскільки ми говоримо про фотографії з минулого, вони були зафіксовані на чорно-білому негативі. Ми маємо кольорові зображення з України, тому що є сучасні технології. Але також той аспект, що все, що закрив над нами цей купол історії, що вже є так би мовити «закорковане у банці» для сьогоднішньої молодої аудиторії, ці 80 років здаються абсолютно давніми часами. І цей колір, безперечно, пробуджує їх до нового життя. Цей колір робить їх більш сучасними, змушує нас більше ототожнювати себе з цими персонажами, що ця Варшава, це місто настільки близьке до нас, воно просто є тут і зараз. І саме на цих молодих людей була спрямована ця кольоризація, просто, щоб пробудити їхні серця, пробудити їхні емоції, тому що до молоді ми можемо достукатися саме через емоційну сферу. Крім того, мені здається, що навіть старше покоління теж заново читає ці фотографії. Також колір цих фотографій дозволяє нам поглянути на світлину зовсім по-іншому. Я думаю, що саме в Україні ми зараз також, коли дивимося на фотографії, які є найтрагічнішими, наприклад, що показують жертв, ставимо собі це запитання: «Як багато ми можемо показати? Чи ми повинні так дивитися на страждання інших людей?». У нас насправді були тут фотографії, які ми кольоризували. Це світлини жертв з вулиці Маршалковської з перших днів серпня, фото просто мирних жертв, яких кудись витягли з домівок, це діти, і жінки, і чоловіки... Бо на таку чорно-білу фотографію, якщо так можна висловитися, дивитися ще можна. А коли вона кольоризована, то на неї справді важко дивитися. Тож ми теж вирішили показати такі фотографії загиблих у цьому альбомі, хоча вони десь далеко, частково прикриті... Це страшно, приголомшливо, якщо бути чесними, коли кров раптово стає червоною, бо вона тоді виглядає цілком інакше. Ця жертва, яка трохи схожа на сплячу людину, раптом, коли ми додаємо до неї кольори, виглядає неймовірно страшно. І, звісно, ми також маємо пам’ятати, як ми показуємо такі фотографії. Ми можемо показувати їх у певних версіях, під час презентацій для певної групи. Але вже в альбомі, який переглядають або в книгарні, або вдома, ми думаємо, що показ такої жертви є недоречним для такого випадкового перегляду фотографій десь там. Це питання, які є постійно, і я думаю, що сьогодні, знову ж таки, саме через цю війну в Україні, ми продовжуємо ставити собі ці запитання: «Що ми можемо показати? Як ми можемо це побачити?». А з іншого боку, ми маємо на це дивитися, бо хочемо показати, що там насправді відбувається. Такі ось складні запитання.
Автор світлини: PAP/Albert Zawada
Пані Йоанно, на завершення хотів Вас запитати, чи сьогодні, у 80-ту річницю Варшавського повстання, молодь зберігає пам’ять про нього, особливо, коли щороку з нами залишається все менше варшавських повстанців, пам’ять яких ми вшановуємо 1 серпня? Чи несе молоде покоління далі цю пам’ять про варшавських повстанців та їхню героїчну боротьбу за незалежність і свободу не тільки Варшави, але й Польщі?
— Загалом, я пишаюся тим, що працюю в Музеї, який досі, і я спостерігаю це щодня, відвідують у великій кількості школярі та молодь. Я бачу, що наш музей популярний серед вчителів, які популяризують цю історію серед молоді, серед родин з дітьми, і це тішить нас, тому що ми бачимо, що до нас приходять представники покоління, яке буде зберігати цю пам’ять після нас.
Автор світлини: PAP/Albert Zawada
Варто зазначити, що наша кольоризація була виконана дуже детально, дуже обережно. Ми намагалися не використовувати штучний інтелект, а просто поставили завдання перед графічними дизайнерами зі студії Orka великої польської студії пост-продакшну, які майже вручну наносили деталі, щоб не було слідів використання автоматичних інструментів, тих програм, які, наприклад, доступні в Інтернеті. Ми також найняли цілу команду істориків, які мали відтворити ці історичні деталі. Ми намагалися зробити це старанно. Але, повертаючись до молодих глядачів, я сподіваюся, виставка показана в місці, яке відвідують численні варшав’яни, туристи, дуже вплине на їхній погляд на Варшавське повстання. І, взагалі, мені здається, що все, що робить Музей, ми стараємося робити у сучасній, часто художній формі, щоб викликати інтерес молодої аудиторії, людей освічених чи вихованих сьогодні, також завдяки новим медіа. Це теж стосується опери, яка зараз демонструється у Музеї Варшавського повстання у такому дуже широкому мистецькому вимірі з використанням різноманітних медіа та різноманітних засобів вираження. Або теж виставка, яка демонструється тут, у Музеї, на постійній основі, представляючи пам’ятні речі часів Варшавського повстання в прекрасній версії та гарному архітектурно-сценографічному й декораційному проєкті. Сподіваюся, що наша кольоризована виставка стимулюватиме уяву молодого глядача. Ми робимо все, що у наших силах, аби пам’ять про Варшавське повстання жила.
Автор світлини: PAP/Albert Zawada
Автор світлини: PAP/Albert Zawada
Автор світлини: PAP/Albert Zawada
Виставку кольоризованих фотографій з альбому «Колір повстання 1944» у Музеї Королівських Лазєнок у Варшаві на алеї Уяздовських, 4 можна буде відвідати до 29 вересня.
Тарас Андрухович