Як ми вже повідомляли, у Варшаві відбувся Польсько-український економічний форум «Від суверенітету до конкурентоспроможності. 30 років співпраці». Польсько-українська господарча палата, яка була створена 1992-го року, нагадала, що 30 років тому було проголошено відновлення Незалежності України. В одній з попередніх передач ми нагадували, що Польсько-український економічний форум проходив під почесним патронатом президента Республіки Польща Анджея Дуди.
Колега Володимир Прядко підготував матеріал про одну з панелей Польсько-українського економічного форуму.
Панельна дискусія «Інноваційність і конкурентоспроможність – гени, software чи регулювання» за участю представника в Польщі компанії Microsoft Кінґи Пєцух, генерального директора компанії з розробки програмного забезпечення Future Processing Ukraine (Тернопіль) Павла Вуттке, співзасновника та СЕО навчального закладу Міжнародна Кібер Академія Валерія Цюпи та заступника очільника міста Лодзь Адама Пустельника викликала неабияку увагу учасників. Сьогодні пропоную ознайомитися з виступом Адама Пустельника, який освіту отримав і в Польщі, і в США. Кілька років він займався залученням інвестицій до Лодзі, а з вересня 2020 року Адам Пустельник - на посаді першого віцепрезидента міста Лодзь. У рамках своїх службових обов’язків він контролює Департамент планування та економічного розвитку та Департамент управління майном.
Ведучий панельної дискусії відразу звернув увагу на світовий рейтинг міст, що приязні стартапам Best Cities for Startups (Найкращі міста для стартапів). На сьогодні у ньому Польща посідає 30, а Україна – 34 місце. Зате Київ посідає 48 місце, а Варшава – 78.
«Київ стає стартаповим хабом для Європи» - можна було почути під час Польсько-українського економічного форуму «Від суверенітету до конкурентоспроможності. 30 років співпраці».
А в Польщі після Варшави, Кракова, Вроцлава, Познані, Ґданська, Ґдині, Катовиць, Щеціна та Любліна – у цьому рейтингу знаходиться Лодзь зі своєю амбітною місією перебудови міста, його віднови, цікавого показу іміджу цього міста. Там діють різні форми аутосорсингу, різні обрахункові банківські центри. Місто змінило своє обличчя, це вже не місто волокна, як це було колись. Тож, чому в Лодзі багато стартапів, чому воно поступово стає інноваційним? Віцепрезидент міста Лодзь Адам Пустельник:
- Я не переконаний, що Лодзь стає інноваційним містом, бо взагалі поняття інноваційності я вже стільки разів чув у багатьох контекстах, що намагаюся радше цього слова уникати...
Я б хотів поділитися певними роздумами. Народився я не в Польщі і виховували мене не тут. Я народився у Німеччині, до ліцею ходив у Сполучених Штатах і вже після багатьох років мого шляху я опинився в Лодзі. Вперше я побачив Польщу у 1995 році, коли ми приїхали з батьками з Німеччини.
А народився я неподалік Франкфурту-на-Майні, у найзаможнішому німецькому лянді. Щоправда, ним сьогодні керують «Зелені» і він змінив свої пріоритети. Тож, коли я приїхав у 1995-му до Лодзі, то якраз тривала виборча кампанія Кваснєвський-Валенса. До сьогодні я пам’ятаю оті зірвані плакати на парканах колишнього бавовняного підприємства «Uniontex» - тепер це популярний ТЦ «Manufaktura», який німецький пенсійний фонд «Union» купив за півтора мільярда злотих. А тоді ці будинки виглядали як споруди у Белграді після бомбардування, такі завалені вежі.
Я тоді, пам’ятаю, вийшов з авто, польською я не говорив, і мало не заплакав, я запитав у мами: «чому ми сюди приїхали? Що це за дивне місце?».
А коли я пішов до школи у робітничій дільниці «Teofilów» - а в Лодзі досить напружена ситуація між фанами двох команд «ŁKS» і «Widzew», - то моя школа знаходилася у, так би мовити, прикордонній смузі і хлопці у відповідних футболках, постійно між собою чубилися. А у моєму класі у Німеччині я був фактично єдиним автохтонним європейцем, бо там була сильна іранська еміграція з часів шаха і так далі.
Словом, там було мило, приязно, космополітично і «Зелені» цим управляли, вчителі на нас не кричали, а коли я опинився у цій польській дійсності, то для мене це було так, ніби мене змело з поверхні землі.
А чому шановний учасник дискусії на тему ІТ про все це говорить?
- Коли я порівняю Польщу, яку побачив у 1995 році – то це був приблизно третій світ, особливо у такому місті як Лодзь, і порівняю в якій ситуації вона опинилася сьогодні, то ми справді стали прикладом «success story» у повному значенні цього вислову. Ця країна, беручи до уваги точку відліку, пройшла не еволюцію, а революцію. І разом з тим, коли я сьогодні відвідую мої місця у Західній Німеччині, то там мало що змінилося, зріле, заможне суспільство, а Польща здійснила величезний ривок. Тому ми сьогодні знаходимося у місці, яким можемо пишатися.
Звичайно, з огляду України, коли ми подивимося на ті фірми, які становлять у Польщі найбільші сили ІТ – а деякі з них, як, наприклад, «Luxoft» формально швейцарські чи американські, але ім’я засновника фірми Антон не випадкове, можна зробити висновок, що український капітал величезний і він фактично дослужився до кількох солідних фірм. Якщо взяти польські «Asseco» чи «Comarch», то враховуючи масштаби діяльності, українські переважають.
І це, дійсно досить цікаво, що ми, в нашому імперському польському мисленні, думали що можемо «проковтнути» цей український сектор ІТ, а виявилося...
Адам Пустельник знову поринув у спогади, цього разу ті, що пережив в Україні:
- Я думав, що коли вже на польському ринку праці з’явилася ота конкуренція, – я тоді відповідав за залучення інвестицій до свого міста, – то ми заповнимо оту прогалину на нашому ринку ІТ, так, як колись поляки масово поїхали до Великої Британії, тож я думав, що такий самий процес буде діятися за нашим східним кордоном. Але, я помилився. По-перше, Україна зробила на ІТ системну ставку. Тобто, виявилося, що ота зарплата, яку ми маємо у брутто, вони мають її нетто. Бо український уряд дефіцитні професії – а до них вніс програмістів і тестерів, - звільнив з податку на прибуток. Тому, розмовляючи з представниками українських інформативних кластерів, вони досить міцно «пригасили» наші апетити, бо сказали, що вони те, що ми пропонуємо їм в Польщі, в Лодзі чи навіть у Варшаві, десь у Львові чи де-інде, отримують нетто. Потім керівники кількох українських фірм - SoftServe, Luxoft та Ciklum, - казали: «Ні, ні, ні, - це ми можемо у Вас здійснити інвестиції, а не Ви у нас». Лише пізніше я побачив, що у них, наприклад, як у Luxoft у кращі часи, працює десь 40 тисяч осіб, вони мають великі офіси у Нью-Йорку. Як не парадоксально, але у деяких секторах подібна ситуація й у білоруському ІТ. Адже, кожний знає пана Добкіна і його EPAM Systems, хотілося б щоб і ми мали такого масштабу фірми. Та, все ж, ми, як Польща, як цілісна екосистема, можемо в нашому регіоні становити зразок для наслідування і не обов’язково через вину України. Частина українських фірм, - я не називатиму їх, - з огляду на тиск своїх глобальних корпораційних клієнтів, які вважають певний відкат, певні політичні турбуленції в Україні загрозою для стабільності своїх процесів, думають над тим, аби перемістити певну частину бізнесу до Польщі.
Проте учасник панельної дискусії «Інноваційність і конкурентоспроможність – гени, software чи регулювання» Адам Пустельник каже, що і попередня, і сьогоднішня влада української держави щодо пристосування до актуальних трендів діють досить еластично:
- Вони дійсно еластичні, можливо навіть більш еластичні, ніж сьогодні ми, але через структурні причини, мені здається, що Україна ще певний час матиме неабиякі перешкоди для розвитку, тому ми, як Польща, будемо у даному випадку бенефіціаром.
А щодо самого міста Лодзь, то це місто як місто, воно має таку ж стратегію як і кожне польське місто поза Варшавою. Незалежно від того як ми хочемо про себе думати, Польща – це централізована держава. Понад 90% установ зосереджені у столиці, а всі корпоративні центри також знаходяться у Варшаві.
Ми маємо чисельні регіональні центри, усі вони зосереджені на послугах для бізнесу та ІТ. Ми також так робимо. На ринку праці з’являється величезна демографічна діра, тож ми розраховуємо на те, що вона, особливо у технологічній сфері, буде заповнена нашими приятелями з України, але цього ще не видно, оскільки вони мають певну конкуренційну перевагу. І наше первісне сприйняття України, українського ринку у багатьох випадках стало партнерством і на сьогодні ота ниточка співпраці між польським (лодзьким) і українським технологічними секторами - це радше презентація привабливого місця для інвестицій, щоб той капітал звідти приходив, бо в другий бік – це не до кінця працюватиме.
Це був фрагмент панельної дискусії «Інноваційність і конкурентоспроможність – гени, software чи регулювання», що була проведена під час Польсько-українського економічного форуму «Від суверенітету до конкурентоспроможності. 30 років співпраці» у Варшаві.
Володимир Прядко