Журналіст Польського радіо Міхал Рахонь про нові аспекти газової війни Кремля питав експерта галузі енергетичної безпеки з сайту Biznes Alert Марюша Маршалковського.
- Дуже цікаві події відбуваються навколо рішень, прийнятих російською федерацією щодо своїх газових сполучень з німцями. Я вже цитував абсурдні слова німецького політика Роберта Хабека, який закликав німців, щоб найближчим часом скоротили час перебування під душем із 10-ти до 5-ти хвилин з приводу обмеженого доступу до енергії. Проте все це стосується рішень, ухвалених рф. Формально триває десятиденний строк, впродовж якого відбуватимуться ремонт "Північного потоку-1". Проте німецькі політики кажуть, що не сумніваються, що російський газ вже не будуть качати до Німеччини з російської федерації. Про що в цій грі йдеться. Чи справді так буде, ну й, яка роль у цьому турбіни, про яку вже всі кажуть, за справою рф, яка розмістила її у комюніке, коли вперше повідомила про зменшення на шістдесят відсотків поставки газу до Німеччини.
Експерт від газового ринку сайту Biznes Alert Марюш Маршалковський підкреслив послідовність Москви у газовій грі.
- Насправді те, за чим тепер слідкуємо, це результат послідовної політики росії останніми роками – тобто чинити залежними своїх партнерів на Заході від газу, щоб у зручний момент скористатися цим газом як політичною зброєю. Це було видно вже ранінше у нашій частині Європи. По суті, у 2008-2009 роках під час першої великої газової кризи, коли росія відрізала газ, транспортований територією України. Тоді, насправді, вся Центральна Європа була у немилості саме росії, яка могла вирішувати, чи ці держави матимуть газ, чи не матимуть газу. У випадку Німеччини становище наступне – саме Німеччина довгими роками вела політику, яка полягала на тому, щоб максимально спиратися на поставки газу із російської федерації. Просто для них, з економічних та політичних причин, це найбільш виплачувалося. Водночас німці закинули всі проекти диверсифікації. Якщо можна порівняти Польщу та Німеччину, то якраз таке порівняння нам корисне. Польща впродовж останніх десяти-п’ятнадцяти років втілила ряд диверсифікаційних проектів. Чи почерез будову інтерконекторів з сусідами, чи будівництво "Балтік пайп", чи будівництво газопорту тощо. Йдеться про ряд проектів, реалізованих останніми роками, плюс, звісно, свій видобуток та газосховища. Зате в Німеччини робили зовсім протилежне. Будували газові з’єднання між Німеччиною та росією, по суті, за безцінь німці перепродавали Ґазпромові розташовані на території Німеччини газосховища, дозволяли будувати різного роду установки компаніям – підрядникам Ґазпром-Ґерманії, чи російського Сібуру, що збільшувало затребуваність на газ, який імпортовано, наприклад, почерез газопровід "Північний потік". Ну й, звісно, закинули проекти диверсифікації, такі як, наприклад, терміналі на скраплений газ. Нині становище ось таке: відключення поставок газу з росії дуже реальне. Про що мовиться вже упродовж багатьох тижнів чи місяців, якщо поглянемо на контекст газової кризи, що почалася минулого року, то тепер раптом виявляється, що німці мусять закликати народ обмежити купелі, відключати струм тощо. Звісно, це вагоме також у нашому контексті – мусимо пам’ятати, що треба ощадно вживати енергію у цей важкий час. Проте теперішня ситуація в Німеччині – це результат неуспішної політики Німеччини впродовж останніх кільканадцяти років.
Журналіст Польського Радіо Міхал Рахонь звернув увагу, що Німеччина продовжувала ставку на газ путіна попри неодноразові погрози Москви державам Центрально-Східної Європи.
- Мені цікаво, як Ви розумієте причини, через які німці, - попри те, що Україні, Польщі приставили газовий пістолет, влаштували газовий шантаж, - визнали, що їх це не стосується. Чому німці вели таку політику?
Експерт сайту Biznes Alert Марюш Маршалковський вказує на історичні аспекти рішень Берліна.
- На мою думку, пояснення доволі прості. Якщо поглянути на історію діяльності німецьких енергетичних компаній або цілого енергетичного сектора на території рф, то вона почалася, по суті, у момент початку правління влади в росії владіміра путіна, тобто це був початок ХХІ століття. Німецькі компанії почали потужні інвестиції у газові родовища, нафтові родовища, в Західному Сибіру чи на Ямальському Півострові. Там ці фірми отримували дуже цікаві, дуже прибуткові контракти. Окрім того, що доставляли техніку та технологію для, по суті, всього нафто-газового сектора в росії, німці самі мали великі пайки акцій у найбільших добувних родовищах рф. Якщо поглянути, наприклад, на концерн "Вінтершаль" (Wintershall) – цей концерн має пакети акцій у найбільших родовищах російської федерації. Та й ще не йдеться про пакети акцій на рівні п’яти, чи десяти відсотків, тільки на рівні тридцяти, сорока відсотків. Тобто росіяни дозволили німецьким компаніям діяти на своєму ринку на початку двотисячних років у своїх енергетичних проектах. Німці розвивали це співробітництво. Звідси настільки потужне проросійське лобі в Німеччині. Просто впродовж понад двадцяти років у Німеччині сформовано групу бізнесменів, підприємців, людей промислового комплексу, які свій досвід почерпнули із прямого співробітництва з росією, чи навіть працювали в росії при всіх енергетичних проектах. Таким чином, німці вважали, що їм енергетичний шантаж не загрожує, тому що вони не є стандартним клієнтом в розумінні російському, тобто їм не продається газу так, як Польщі, Угорщині чи Литві, Латвії та Естонії, тільки вони становлять один з головних елементів цього видобутку. За відсутності німецької технології, за відсутності німецького ,,знати як’’, німецьких грошей – видобуток газу нині не виглядав би так, як виглядає. Просто росія надалі мала б ряд проблем з добувними проектами. Німеччина споглядає на теперішнє становище й бачить, що політичні зв’язки, які будували роками, виявилися надто слабкими. росія формувала взаємовідносини суто економічно з перспективи особистих інтересів. Тобто просто стягнути з партнерів найбільше, скільки можна. Зате сьогодні ситуація німців ось така – з одного боку надалі зберігають ці проекти, але з другого – почерез ряд юридичних змін на території росії, німецьким фірмам важко було б навіть відійти з цього ринку чи продати активи. Нові юридичні врегулювання вже не будуть на це дозволяти. Черговий приклад останніх тижнів, тобто рішення Наглядової ради Ґазпрому про відсутність виплати дивідендів за минулий рік для чималої кількості німецьких фірм, було шокуючим. Адже багато російських фірм тісно з Ґазпромом співпрацювало, розраховували на заробіток після року пандемічної кризи, коли Ґазпром отримав дуже великі прибутки. Тепер політичною постановою вирішено, що ці гроші залишаться в росії, а по суті, їх перекажуть до російського бюджету, ще йдеться про зміну податкового кодексу, згідно з положеннями якого частина прибутків Ґазпрому прямо передаватиметься до російського бюджету. Виринає чергова проблема – вже не лише відсутня економічна довіра німецьких та російських партнерів, але водночас відсутня політична довіра. Кожен, хто має якусь уяву про біржу, знає, що такі рішення - це смерть компанії, яка працює на біржі.
Журналіст Польського Радіо Міхал Рахонь звернув увагу, що деякі політики надалі намагаються зберегти особливу позицію Ґазпрому, а як приклад назвав ремонт турбіни в Канаді.
- Маю враження, що світ ставиться до цієї компанії за іншими принципами. Маю враження, що питання дуже цікавого випадку – тобто ремонту газової турбіни, становить дуже добрий приклад. Ми мали справу з безликою поведінкою. Я не добачаю іншого слова, щоб описати те, що зробила рф чи компанія Ґазпром, бо у момент, коли повідомила про обмеження поставок газу, заявила, що у всьому винна турбіна, яку повинен відремонтувати німецький Зіменс, але не відремонтував, не відправив, ну й ми не можемо качати газу. Безликість на багатьох рівнях.
На думку експерта енергетичного ринку Марюша Маршалковського, це стандартні дії росії.
- Це приклад стандартного, російського, як Ви сказали – безликого, ставлення до своїх бізнес-партнерів. Тут йшлося про шість турбін німецького Зіменса, які качають газ в "Північний потік 1". Ці турбіни дублюються, це не так, що одна вийде з ладу і газ не качають. Звісно, росіяни скористалися цим аргументом, як страшилкою, щодо Німеччини. Росіяни показали, що відключили турбіну, вину скинули на Німеччину, мовляв, це ви маєте її відремонтувати, й газ із ста сімдесяти мільйонів кубометрів на добу до шістдесяти мільйонів метрів на добу. росіяни кажуть – мусите з нами домовлятися, бо будемо відключати чергові турбіни. Такий результат – показати німецькому суспільству, яке тепер чує про необхідність коротше купатися, – що уряд в Берліні не контролює відносини з росією таким способом, якби вони хотіли. Йдеться також про те, щоб показати, що є винятки в європейській санкційній політиці щодо росії.
Аналіз польського експерта показує, що москва ніколи не відмовиться від енергетичного шантажу Європи. Єдиним шансом для вільного світу є альтернативні поставки енергоносіїв, що вже відбувається. Якщо німці надалі житимуть ілюзією про шанси вести бізнес з росіянами на партнерських основах, то москва продовжуватиме заганяти їх у глухий кут.
Андрій Рибалт