Протести аграріїв охоплюють все більше країн Європи. Спершу це були 5 прикордонних країн Європи – Польща, Угорщина, Румунія, Болгарія та Словаччина і йшлося тоді про транзит українського збіжжя, зокрема, яке осідало на території європейських країн – замість їхати далі до третіх країн. Наприкінці минулого року протести почали охоплювати інші країни Європи, зокрема Німеччину, далі Францію, днями Іспанію, а загалом рільники від Ірландії до Польщі сьогодні вимагають від Єврокомісії змін в аграрній політиці. І тут вже не йдеться виключно про протести проти української агропродукції, а про зміни загалом, хоч український чинник, що виник внаслідок відкритої агресії росії проти України, тут не є на останньому місці. Про це говорять зокрема в Інституті Аграрної Економіки у Варшаві та Українсько-польській економічні палаті.
Аграрні господарства, що працюють у країнах Європейського Союзу, використовують механізми спільної аграрної політики. З одного боку, вони мусять дотримуватися вимог і обмежень, встановлених у ЄС для підвищення якості продуктів харчування, які виробляє Євросоюз, натомість вони мають право на фінансову компенсацію за це і привілей користуватися ринком Співтовариства, вільним від митних зборів і квот.
Однак, так було до того моменту, коли Євросоюз дозволив – аби підтримати Україну – імпорт товарів, що були вироблені в умовах без накладених на європейських аграріїв обмежень та вимог. Це, говорить речниця Варшавського Інституту Аграрної Економіки Кароліна Гернік, унеможливлює вільну ринкову конкуренцію та штовхає європейського фермера до втрат. Тому ці протести радше не проти України, а вимоги до ЄС змінити правила відповідно до нової геополітичної ситуації.
«І це головна причина протестів фермерів у Європі. Масштаби протестів зростають, бо представники різних секторів економіки у країнах, що приєднуються до протестів, мають проблеми зі збутом продукції, яку вони виробляють. Адже європейські переробники використовують дешевшу продукцію з-за меж Європейського Союзу».
Крім того, в час цієї нерівної конкуренції, набувають чинності правила, пов’язані зі стратегіями так званого Зеленого шляху, каже Кароліна Гернік. Йдеться про екологічні підходи до виробництва агропродукції, як то зменшення випарів з полів, заборону на використання окремих хімічних засобів захисту рослин, обмеження щодо внесення добрив, тощо. Тобто, це протест не проти України, а радше вимоги до Єврокомісії про необхідність змін.
«Саме через те, що Єврокомісія, яка відповідає за митну та прикордонну політику, не розробила механізмів транзиту українського продовольства через Європу до кінцевих пунктів призначення, зараз ми всі маємо цю проблему», - підкреслює речниця ІАЕ.
Аграрії вимагають негайних змін правил, хоча цього, вважає інший мій співрозмовник, Рафал Младанович, очільник комісії з аграрних питань Польсько-української економічної палати, так швидко, як цього хочуть виробники, не станеться.
Серед вимог виробників відмова від так званої Зеленої угоди. Це пропозиція ЄК до 2050 року звести до нуля викиди парникових газів під час агровиробництва, зокрема. Пов’язано це зі зміною клімату та погіршенням навколишнього середовища. Європейська комісія прийняла пакет законодавчих пропозицій щодо адаптації кліматичної, енергетичної, транспортної та податкової політики ЄС для досягнення мети скорочення чистих викидів парникових газів щонайменше на 55% до 2030 року. Багато виробників зараз не готові до цього. Навіть попри обіцяні компенсації, які б мали надійти із плану відновлення NextGenerationEU та коштів із семирічного бюджету ЄС.
Рафал Младанович каже, що, наприклад, в Польщі аграрії не знають, скільки точно вони отримають за цими схемами. Є також інші обмеження, які впливають на зниження виробництва продукції.
«Ми, наприклад, маємо заборону на на озиму оранку, яка на європейському континенті у разі посіву, скажімо, буряків, кукурудзи та взагалі зернових культур з агротехнічної точки зору має велике значення, оскільки весняна оранка через серйозні проблеми з посухою в останні роки в Європі є невідповідною до правил вирощування окремих культур. А згідно з новими правилами ми не можемо цього робити. Отже, це ще одна причина спаду виробництва», - каже Рафал Младанович.
І це викликає величезний спротив серед європейських фермерів. Бо на тлі цих жорстких обмежень додалася війна в Україні. Рафал Младанович каже, країни намагаються себе захистити, хоч і не відмовляються від допомоги Україні.
«І тут немає жодної видимої дискусії з нашого боку з боку Європейської комісії, окремих комісій чи Європарламенту щодо необхідних змін, а ми маємо ці зміни запровадити. Хоч би з погляду майбутнього приєднання України до Європи. На тлі запровадження безмитної торгівлі з Україною, що було зроблено наприкінці травня 2022 року - отже, минуло півтора року - Єврокомісія запроваджує обмеження щодо свого сільгоспвиробника, тобто наших фермерів, і нас непокоїть рентабельність виробництва. Ми вважаємо, що ЄС повинен відмовитися від цих положень і якомога швидше змінити свій підхід.
Одна з таких ідей полягає в тому, що ми, як Європейський Союз, повинні прийти до того, аби зосередитися на переробці. Звісно, поза продовлоьчою безпекою, що є найголовніше і пріоритетне. Але збалансувати виробництво продуктів харчування і переробку. Бо, наприклад, Європа має потенціал для цього. Самодостатній потенціал. До цього ж додається потенціал, який має Україна. І багато галузей у багатьох країнах вважають, що ми маємо поза продовольчою безпекою, зосередитися на безпеці кормів, тобто виробництві білків для власних потреб, а також на виробництві енергії, тобто максимального використовувати сільськогосподарську сировину для біопалива. І тут прикладами є, скажімо, Бразилія, чи Сполучені Штати. Ми бачимо, що там це успішно застосовують. І це вигідна справа. Тому ми сподіваємося на зрушення і робимо все можливе для цього. Гадаю, ми зробимо все, щоби Європейський парламент, Європейська комісія прислухалися до нас і негайно внесли зміни».
Однак, як сталося, що країни ЄС самі ж запровадили такі стандарти для своїх виробників, самі ж за них голосували, а сьогодні вони ж проти цих стандартів перед ЄК виступають. Рафал Младанович має єдине пояснення – зміна геополітичної ситуації у Європі, зокрема, пов’язана із агресивною війною Росії проти України.
«Адже, це був сценарій розроблений багато років тому. І тут була якась спільна згода, і ця згода була до нападу Росії на Україну в лютому 2022 року, хоча мало хто вже памятає, що Росія вела війну з Україною з 2014 року. Проте з лютого 2022 року ситуація в Європі суттєво змінилася через відкриту агресію.
І в тому випадку, коли трагічно порушилася система експорту агропродовольчої продукції з України, Європа мусила, - тобто, хотіла, - але це був її обов’язок, допомагати Україні і вона допомагає донині. І ніхто не знає, як довго це триватиме. Але з іншого боку, ми вже знаємо, оскільки це задекларовано, що як тільки закінчиться війна, процес офіційної інтеграції України в Європейський Союз прискориться.
А те, що було заплановано у 2018-2019 роках, в 2020 році, нам, як фермерам тут, у Європейському Союзі, здавалося, що на той час це були добрі плани. Тоді вони не викликали у нас жодних занепокоєнь, але у випадку, коли східний кордон Європейського Союзу було відкрито для України, і ми бачимо, якими є витрати на виробництво є в Україні, і який є її потенціал, це викликає занепокоєння», - говорить Рафал Младанович.
Україна є у Європі і має бути в Європейському Союзі, і ця політика повинна змінитися, бо якщо вона не зміниться, то настрої загостряться і бажання допомагати може пригаснути, вважає Рафал Младанович.
«Нам просто в найближчі кілька місяців необхідні ці зміни. Ми мусимо використати ту додану вартість, яку Україна може дати Європі. Україна своїм потенціалом може значно посилити нинішній Європейський Союз. Але Європарламент і окремі його комітети, і ми, як суспільство європейських країн, маємо хотіти це побачити і негайно внести зміни», - додає він.
Слухайте розмову у доданому звуковому файлі.
Розмовляв Володимир Гарматюк