Минулого тижня з Брюсселя надійшло несподіване повідомлення — Європейська комісія відтермінувала плани оголошення майбутнього унезалежнення Європейського Союзу від імпорту газу з Росії. Очільниця Європейської комісії Урсула фон дер Ляєн підтвердила зобов’язання зменшувати залежність ЄС від російського газу. Політикиня заявила про це на конференції, присвяченій підсумкам 100 днів свого перебування на посаді.
Перед повномасштабною агресією Росії проти України імпорт сировини з Росії до ЄС досягав 45 відсотків, а зараз зменшився до кільканадцятьох відсотків. За словами Урсули фон дер Ляєн, постачання російського палива має бути повністю припинене до 2027 року.
— Це необхідність. Це абсолютна необхідність. Ми намагалися позбутися залежності від російського газу, а це призвело до величезних енергетичних проблем. Але це також доказ, що коли ми вирішуємо проводити спільні дії, можемо позбутися надмірної залежності та розвинути безпечний ринок енергії за доступними цінами.
Урсула фон дер Ляєн не повідомила, коли ж Європейська комісія оприлюднить план досягнення повної незалежності ЄС від постачання російського газу. Спочатку такий план мали опублікувати наприкінці лютого, пізніше перенесли на березень. А зараз стратегію зовсім зняли з робочого календаря на найближчі тижні.
Про залежність Європейського Союзу від імпорту газу з Росії на хвилях Польського радіо 24 розмовляли з експертом порталу Energetyka24 Каролем Биздрою. Перше запитання стосувалося того, яке паливо Європа купує в Росії.
— Це влучне запитання, треба було б заглянути перш за все у відповідні звіти. Але надалі до Європи імпортують нафту чи то під виглядом казахської, чи іншими шляхами. Також немає сумніву, що до Європи ввозять російський зріджений природний газ; на жаль, для цього не знайшли місця в 16-му пакеті санкцій, введених Європейським Союзом проти Росії. Європейські держави не дійшли згоди у цьому питанні. Отже, зрозуміло, викопні палива ще надходять до Європи.
Чи США можуть задовольнити запит європейських країн на енергоносії?
— Безперечно, якісь спроби є, тим більше якщо взяти до уваги, що Сполучені Штати намагаються зберігати якнайбільші впливи практично в багатьох районах світу. Європа також є своєрідним ласим шматочком для США. Треба врахувати нещодавні повідомлення ЗМІ про ймовірні плани відремонтувати «Північний потік-2», і щоб ним завідували Сполучені Штати. Це можна вважати сигналом, що викликає занепокоєння стосовно дійсних планів американців у випадку європейської енергетики. Проте, досі ми не зустрілися з аж таким великим втручанням або ж спробами втручання США в справи Європи.
Яким є рівень залежності Європи від енергоносіїв, які вона купує в США?
— Передусім, якщо взяти до уваги необхідність дерусифікації, відрізання від палива з Росії, я маю на увазі газ, ми імпортуємо американський газ у зрідженому вигляді до Польщі і насправді до Європи. Дерусифікація в цьому питанні мусила відбутися якомога швидше, також пришвидшено темп диверсифікування джерел енергії. Почався розвиток інфраструктури для прийому та регазифікації сировини. Через сильну залежність європейських держав, зокрема Німеччини від європейського газу, відповідно, рівень залежності від самого американського газу не є дуже значним, проте американці мають важливу роль на європейській карті енергетики. Ми повинні пам’ятати, що до Європи припливає газ також із інших напрямків — Катару та держав Близького Сходу. Отже, певна диверсифікація тут є, причому значення американців у європейській енергетиці є досить важливим.
Чи в разі необхідності Європа і, зокрема, Польща може замінити американського постачальника енергоносіїв?
— Звісно, насправді ми все можемо замінити, це лише питання ціни та домовленості. Якби ми були спроможні та мали готовність дійсно відмовитися від американського газу, можемо замінити його якимись контрактами або збільшеною кількістю газу з країн Близького Сходу. Проте основним є питання, чи є в нас для цього відповідна інфраструктура, чи є стільки транспортних одиниць, які були б спроможні доставляти паливо. Треба пам’ятати, що контракти, які підписують у цій сфері, укладені на кілька місяців, а то й кілька років наперед, і не буде так, що на основі одного підпису від завтрашнього дня почне надходити газ із Близького Сходу — це по-перше. А по-друге, російська сторона намагається форсувати продаж російського газу. Нехай би цього не відбулося, але, наприклад, ЗМІ вказують, що європейських лідерів можуть переконувати надалі купувати російський газ і скасувати деякі санкції.
Не треба обманювати себе, росіяни дуже відчули ці європейські санкції, особливо проти сектора енергетики, який становить основу російського бюджету. Насправді є питанням, у якому напрямку піде Європа. Чи, враховуючи плани енергетичної трансформації, поступової відмови від викопного палива, робитиме ставку на електрифікацію, розвиток відновлюваних джерел енергії, чи надалі в нас буде перехідне паливо, тобто газ. А якщо так, то за якою ціною. Росія спокушає Європу своєю сировиною і, на жаль, таке може трапитися; з’являються ідеї повернутися до розмов «business as usual» із Кремлем.
Чим є «Північний потік» та «Північний потік-2»? Адже перший із них діє, а європейці дізнаються про це у випадку порушень із подачею газу цим маршрутом.
— Газопровід «Північний потік-1» мав на меті обійти Європу, це був транзит російського газу через Європу, він йшов безпосередньо до Німеччини, щоб задовольнити власні потреби цієї країни в енергетиці. Своєю чергою, «Північний потік-2» мав бути інвестицією, яка служитиме Німеччині як своєрідний хаб з метою подальшого продажу російського газу до європейських країн. Проте після того, як 2022 року Росія почала повномасштабну агресію проти України, на ньому сталися підводні вибухи. Треба врахувати контроверсії, які викликала ця інвестиція. Стосовно «Північного потоку-2» запроваджено американські санкції. Газопровід добудували попри величезні фінансові витрати, спричинені цими санкціями. Але інвестиція не отримала німецької сертифікації, тому фактично деякий час труба стояла порожньою.
Треба згадати і про те, що першою гілкою газопроводу переганяли сировину з Росії до Німеччини. Через маніпуляції росіян із транспортом сировини її ввезення до Європи поступово обмежували. Російська сторона заявляла про технічні проблеми, та насправді йшлося про обмеження обсягу газу, що його ввозили до Європи, яка була сильно залежною від цієї сировини. У мить, коли транспорт газу припинено, Європу фактично позбавили дуже великого джерела цієї сировини. Але завдяки мобілізації європейських країн ми знайшли своєрідну альтернативу у вигляді зрідженого газу та інших джерел енергії.
Країни Європейського Союзу повинні сприяти рішенням Брюсселя, проте, якщо електроенергія ставатиме все дорожчою, ймовірно, такої солідарності не буде. Такі заяви вже лунали в політичному просторі — мовляв, високі ціни на електроенергію можуть скомпрометувати і найбільш демократичний уряд. А отже, мабуть, також кожен план. Причому, останнім часом були заяви про реконструкцію програми Європейський зелений курс. Тож з’явилися коментарі, що, можливо, краще повернутися до вугілля, тоді буде дешевше.
— Передусім, якщо врахувати амбітні кліматичні плани Європейського Союзу і нинішню ситуацію, треба сказати, що європейська енергетика ступила на дуже крихкий лід. Держави, які досі присвятили багато часу і дуже багато грошей на проведення енергетичної трансформації, на відходження від викопного палива, починаючи з вугілля, — можуть відчувати, що до них поставилися не цілком справедливо, порівняно з державами, які в своєму енергетичному міксі утримують високий рівень викопного палива. У випадку Польщі, якщо в енергетичному міксі врахувати використання вугілля, що є основою енергетичної безпеки, це може стати своєрідним яблуком розбрату на міжнародній арені.
Ціни енергії — наче лакмусовий папірець, що визначає рівень суспільного невдоволення. Саме цього стосується гра — в якому напрямку піде Європа. Чи намагатиметься відходити від положень стосовно клімату, даючи собі шанс у технологічно-енергетичних перегонах разом зі США, які саме відмовилися від виконання Паризької угоди, та Китаєм, який декларує готовність відходити від вугілля, але там плани відмови від викопного палива віддалені на десятиліття більше, ніж у Європі. Тобто ми, Європа як континент, до 2050 року плануємо досягти нульових викидів нетто вуглекислого газу, будемо виготовляти стільки, скільки може ввібрати атмосфера, а Китай має на 10 років більше, щоб пристосуватися до своїх рішень у цій сфері. І питання, в якому напрямку ми підемо.
PR24/Н.Б.