На початку 2000-х років Польща входила в процес європейської інтеграції в умовах глибокої економічної та соціальної нерівності. У багатьох регіонах рівень безробіття сягав 30–40 відсотків, тоді як великі міста — Варшава, Познань, Вроцлав, Катовіце — вже демонстрували перші ознаки відновлення, знижуючи цей показник приблизно до 10 відсотків. «Треба сказати, що безробіття в Польщі на той час становило 40% у багатьох місцях. Звичайно, вже були мегаполіси, де безробіття знижувалося приблизно до 10%», — згадує Лукаш Шельонґ, експерт Польського агентства інвестицій та торгівлі.
Саме тому вступ до Європейського Союзу для багатьох поляків асоціювався насамперед із можливістю знайти роботу та швидко покращити рівень життя. Людей приваблювала різниця в заробітних платах, особливо в Німеччині, Норвегії та країнах Півночі. Про соціальну ціну такої міграції тоді майже не говорили. «Тоді ми ще не знали про соціальні витрати для сімей — про розлучення, про дітей, які росли без батьків. З’явився навіть термін “євросироти”, коли один або обидва батьки працювали за кордоном», — зазначає Шельонґ. Для когось трудова міграція була тимчасовим етапом, а для когось переросла в остаточний переїзд і нове життя за межами Польщі.
Попри ці складні процеси, загальний емоційний фон навколо вступу до ЄС залишався радше позитивним. Хоча існували політичні сили, які апелювали до патріотизму та консервативних цінностей і виступали проти євроінтеграції, більшість політичного класу і значна частина суспільства сприймали вступ як шанс, який не можна було втратити. Уряд намагався активно пояснювати громадянам, що таке Європейський Союз і як членство в ньому вплине на повсякденне життя. У той час медіапростір був значно простішим: головну роль відігравали телебачення та радіо, а соціальні мережі ще не формували громадську думку. «Тоді людям доводилося самим орієнтуватися в інформації, а сьогодні вони часто читають те, що їм пропонує алгоритм», — порівнює експерт.
Особливо гострими були побоювання серед фермерів і малого бізнесу, які не були впевнені, чи зможуть витримати конкуренцію на спільному європейському ринку. «Фермерів хвилювало, чи вони залишаться в бізнесі, чи зможуть торгувати на ринках, чи купуватимуть у них продукти напряму», — згадує Шельонґ. Паралельно в суспільстві поширювалися страхи щодо німецького впливу на економіку, зокрема міфи про масову скупку підприємств або земель. Озираючись назад, експерт визнає, що багато з цих побоювань не справдилися, хоча відкриття ринку призвело до втрати частини національних брендів. Польська автомобільна промисловість не витримала конкуренції з потужними іноземними корпораціями. «У нас були цікаві розробки сучасних Polonezів чи Ursusів, але бракувало капіталу для їхнього впровадження. Коли приходив іноземний інвестор, він хотів виробляти власний продукт, а не розвивати польський бренд», — пояснює він.
Водночас вступ до ЄС відкрив нові можливості для інших галузей. Польські компанії отримали доступ до зовнішніх ринків і змогли розвиватися в транспорті, харчовій промисловості, косметиці та туризмі. Польські транспортні компанії з часом стали одними з лідерів у Європі. «Сьогодні, коли ви бачите на дорозі сучасний тягач із причепом, у більшості випадків це транспортний засіб з польськими номерами», — каже Шельонґ. Туризм також перетворився на важливий сектор економіки, забезпечуючи близько 11 відсотків ВВП країни. Польський готельний бізнес продемонстрував здатність швидко адаптуватися до криз, зокрема під час пандемії COVID-19. «Готелі не чекали допомоги, вони самі шукали рішення — перетворювалися на офіси чи житло під оренду», — зазначає експерт.
Сьогодні Польща дедалі частіше проводить паралелі між власним досвідом вступу до ЄС і шляхом, яким іде Україна. Конкуренція, зокрема в сільському господарстві та транспорті, є неминучою, але співпраця залишається стратегічно важливою. «Ми були дешевшими у 1990-х, так само як сьогодні Україна. Це природний етап розвитку», — наголошує Шельонґ. На його думку, ключовим чинником успіху є довгострокове мислення і партнерство, засноване на довірі. «Ми досягнемо результатів, якщо будемо дивитися не на політику сьогоднішнього дня, а на перспективу 10–20 років. Коли бізнес зростає, зростають і країни», — підсумовує експерт.
Володимир Гармматюк