SMR — малі модульні реактори — це нове покоління атомної енергетики, яке дедалі активніше обговорюють у Європі як один із можливих елементів майбутньої енергосистеми. Йдеться про компактні ядерні установки, які працюють за тими ж принципами, що й великі АЕС, але мають менший масштаб і потенційно більшу гнучкість у впровадженні.
Тема SMR була однією з помітних під час Європейського економічного конгресу 2026 у Катовіце — великого форуму, де політики, енергетичні компанії та експерти обговорювали трансформацію енергетики в Європі, декарбонізацію та нові моделі забезпечення енергетичної безпеки.
Серед учасників дискусії були представники державних структур, зокрема Павел Ґайда з Міністерства енергетики, а також керівники енергетичних компаній і технологічних корпорацій: Марцін Цеплінський (Orlen Syntos Green Energy), Яцек Качоровський (PG Górnictwo i Energetyka Konwencjonalna), Сандро Бальді (EDF), а також Лукаш Ґоля (Hitachi Europe Ltd.). У правовій та фінансовій площині виступала Анна Щодра з KPMG Law, яка представляє напрям енергетичного права та фінансування великих інфраструктурних проєктів.
У центрі дискусії — питання ролі SMR у майбутній енергосистемі. Як зазначав Павел Ґайда, малі модульні реактори не варто сприймати як «локальні станції», адже це повноцінні елементи енергосистеми, які працюють у загальній мережі. Їхня цінність полягає у можливості адаптації до конкретних умов — від доступу до води до потреб регіону в електроенергії — і поетапного будівництва.
Важливим блоком обговорення стала роль SMR у трансформації вугільних регіонів. Як наголошував Яцек Качоровський, енергетична трансформація вимагає не лише заміни генерації, а й врахування соціального виміру — зокрема збереження робочих місць у регіонах, де десятиліттями домінувала вугільна промисловість. У цьому контексті SMR розглядаються як один з інструментів поряд із великими атомними проєктами.
Окремою темою стала синергія SMR із центрами обробки даних. Марцін Цеплінський з Orlen підкреслював, що дата-центри вже сьогодні стають елементом критичної інфраструктури і стрімко нарощують споживання електроенергії. Розміщення таких об’єктів поруч із джерелами стабільної генерації, зокрема SMR, може стати одним із практичних рішень для майбутнього.
Також обговорювалася можливість використання теплової енергії, яку виробляють реактори, для локальних потреб — зокрема опалення або промислових процесів.
У фінансовому вимірі Анна Щодра з KPMG Law наголосила, що SMR не можуть розглядатися як звичайні бізнес-проєкти. Вони потребують системного підходу з боку держави та ринку: довгострокових контрактів (PPA, CFD), інструментів зниження інвестиційних ризиків та участі держави у формуванні ринку. Це особливо важливо для проєктів першого типу, де відсутня попередня комерційна історія.
Окремо експерти відзначали, що SMR — це не ізольована технологія, а частина ширшої трансформації енергетики. Вона поєднує декарбонізацію, зміну структури генерації, розвиток нових промислових кластерів і переосмислення ролі енергетичної інфраструктури.
Для України ця дискусія також має практичне значення. На конгресі неодноразово звучала теза, що країни, які проходять або планують енергетичну трансформацію, стикаються з подібними викликами: необхідністю заміни вугільної генерації, відновлення енергосистем після криз і війни, а також забезпечення стабільного живлення для промисловості.
Наразі в Україні SMR розглядаються переважно на рівні стратегічних концепцій і міжнародного діалогу, але не як реалізовані проєкти. Водночас інтерес до технології зростає, зокрема в контексті післявоєнної відбудови та модернізації енергосистеми.
Володимир Гарматюк