На початку повномасштабного вторгнення шок і паніку в Україні переживали не тільки люди, а й тварини. У Борисполі керівниця притулку для тварин Наталя Попова почала шукати допомоги з-за кордону, щоб евакуювати своїх підопічних. На запит відгукнулася Ева Зґрабчинська, директорка Познанського зоопарку.
11:06 Zgrabczynska.mp3 Розмова з Евою Зґрабчинською, директоркою Познанського зоопарку
Пані Ево, із чого почалась ваша допомога у транспортуванні тварин з України?
Мені одразу подзвонили друзі з Бельгії з Naturpool Centrum, спеціального осередку для диких звірів, зокрема й екзотичних. Бельгійці повідомили, що під Києвом, в Борисполі, леви, тигри й інші звірі потерпають від наслідків війни і потребують допомоги. Також вони сказали, що допомогти тваринам намагається Наталя Попова, керівниця тамтешнього притулку.
То був страшний час. Україна вже перебувала у стані війни, а ми тут, у Польщі, не знали, чого нам очікувати, чи не пошириться війна і на нас. Я одразу вирішила взятися за допомогу Україні. Звісно, як зоопарк найефективніші ми були б у допомозі саме звірам. Я сконтактувалася з Наталею, і відтоді почалася наша спільна епопея. Першому евакуаційному транспорту з тваринами, що виглядав як Ноїв ковчег, ледве вдалося уникнути обстрілів і зустрічі з російськими солдатами. Звірів дивом вдалося врятувати. Там були леви, тигри, мавпа капуцин, домашній кіт, каракали, дикий пес. Все це і справді нагадувало біблійну картинку втечі після потопу. Війна нікого не залишила у спокої, руйнувала життя і людей, і звірів — всі потерпали від обстрілів, але також і від наслідків цих обстрілів: нестачі їжі, холоду (це ж була ще зима, на кордоні температура опускалася до –7℃). Найбільш важко було теплолюбним звірам. Крім того, це небезпечні звірі, їх не сховаєш у звичайному притулку чи десь вдома і не перевезеш у звичайній машині. Це була боротьба за виживання.
З того першого перетину кордону все почалося. І відтоді ми вже врятували понад двісті звірів, серед них — леви, тигри, ведмеді, вовки. Наш зоопарк у Познані став точкою перепочинку і пунктом переходу. У нас звірі зупинялися на карантин, медогляд, а вже потім вирушали далі, у зоопарки і притулки по всій Європі і навіть до США. Там вони жили і живуть в дуже добрих умовах. Ми ж продовжуємо займатися евакуацією тварин, адже війна теж продовжується. Наталя разом з українською командою за підтримки різних фондів, зокрема американського IFO, далі допомагає усім звірам, які цього потребують, так само як і люди.
Хтось з українських тварин залишається в Познанському зоопарку чи всі вже в інших країнах?
У Познанському зоопарку триває зимова сплячка ведмедів з Київського зоопарку. Їх звати Чіп і Дейл, і вони переїдуть, скоріше за все, у зоопарк в Білостоці. Брати-левенята Марко і Мирон чекають на виїзд до Данії, а левиця з трьома дитинчатами, вже дорослими, поїде до Британії. Також у нас наразі залишається дуже старенький незрячий вовк Вова, який добре адаптувався. Він теж чекає на вільне місце за кордоном. Очікування повʼязане з виготовленням документів, т.зв. CITES, потрібних для перевезення звірів за межі Європейського Союзу. Так само потрібні документи й для перетину кордону між Україною і Польщею. Усі звірі з України, які зараз перебувають у Познані, добре почуваються, а ми готуємо нові місця, адже злочин Росії і трагедія України тривають. Російські ракети й далі падають в околицях Києва, буває неспокійно і в Борисполі. Зараз там є леви, які дуже болісно реагують на обстріли. Взагалі важко уявити, як звірі потерпають від усього цього, адже в них більш гострі чуття, ніж у людей. Любителям тварин буде зрозуміле порівняння реакції звірів з реакцією дітей, це створіння, найбільш беззахисні перед обличчям війни. Іноді разом з дикими звірами приїжджають домашні: ричать леви, гавкають пси і нявкають коти. Отже, евакуація триває і охоплює дуже різні види тварин. Увесь світ захоплюється нами. Частину звірів вдалося буквально вирвати з російської окупації, і це дуже символічно. Наталя Попова і її команда — взагалі герої, вони не бояться їхати рятувати звірів у такі місця, де тривають активні обстріли, в небі літають дрони або вже ледве не входять російські солдати, як це було на Київщині.
У своїй книжці «Nieumarłe» («Ті, що вижили») ви зібрали історії тварин, які потерпали від поганого ставлення в цирках і нелегальних розплідниках. В епілозі до книжки ви також пишите про тварин в Україні під час війни. Стрес, який звірі пережили від перебування під обстрілами і від евакуації, значно більший, ніж стрес, який пережили звірі в цирках і розплідниках, чи загалом тварини будь-який стрес переживають однаково?
Думаю, війна для тварин — значно більший стрес. Люди можуть уявити, що відбувається, проаналізувати причини і наслідки. Тварин ж раптом отримують незбагненний для них досвід. Їхні органи чуття реагують на вибухи, яскраве світло. Так само гостро вони реагують на раптовий голод і холод. Мерзнути їм доводиться через те, що російські військові злочинці атакують також енергетичну систему України. У таких критичних умовах буває складно знайти їм необхідний корм. Трагедія тварин також в тому, що вони не мають голосу. Їхній голос — це активісти, зоозахисники, люди доброї волі, які люблять тварин і намагаються врятувати їх від цієї катастрофи. Війна Росії проти України — це геноцид не тільки щодо людей, це також екоцид, адже не тільки гинуть і страждають тварини в розплідниках, в домівках чи у притулках, але й руйнується все природне середовище. Допомоги потребують і тварини, які живуть в диких умовах, у лісах і степах України. Мені абсолютно чітко зрозуміло і видно, який це величезний злочин Росії проти України і яка це величезна трагедія України, її людей і тварин.
Коли вже вдалося евакуювати тварину з України до іншої країни, чи стежите далі ви або хтось з українського боку за їхніми долями?
Парадоксально, але ця страшна воєнна історія має щасливий фінал, адже в нас бувало так, що тварини, які до війни жили в поганих умовах, потім потрапили до чудових місць, європейських зоопарків і притулків, де багато простору і де задовольняються всі їхні біологічні потреби як певних видів. Це таки собі рай для тварин, які до цього були в неволі і вже ніколи не зможуть повернутись у дику природу, адже вони народились і виросли у неволі. Однак справді є зоопарки і притулки, в яких умови максимально наближені до природних, тваринам там дуже комфортно.
Під час евакуації майже ніхто з тварин не постраждав, проте для деяких, які і до того вже хворіли або були в поганому стані, виїзд під вибухами таки був занадто великим стресом. Так було з однією тигрицею і однією левицею. Ми були, на жаль, змушені їх приспати. Також померла дуже старенька тигриця Кая, яка колись була врятована з цирку. Їй було вже 18 років. Проте останні місяці вона таки провела в дуже гідних умовах. Решта ж звірів зараз в хороших місцях, на великих просторах, вони можуть бути у спокої далеко від війни.
Розкажіть, будь ласка, ще про відвідувачів зоопарку в Познані. Чи долучалися вони до допомоги українським тваринам? Можливо, приносили корм абощо?
Люди неймовірно тепло реагували на те, що ми допомагаємо тваринам з України: і поляки, і з інших країн. В допомогу ввімкнулась уся міжнародна спільнота, яка щонайменше передавала вантажі з кормом для тварин, адже у Познанському зоопарку не було так багато запасів. Плюс частину корму ми передавали у притулок в Борисполі. Також ми збирали на корм для тварин донати в інтернеті. Нас дуже активно підтримували, це було просто неймовірно. І також неймовірно розчулювало, коли в Познанський зоопарк приходили діти з України, які пережили той самий досвід, що й звірі, — досвід війни. Вони дивились на левів і тигрів з України і казали: «Це наші звірі. Вони теж втекли від війни».
Розмовляла Олена Руда
Аудіоверсія розмови — в доданому файлі