Чеська журналістка: після початку великої війни чехи побачили українців в іншому світлі

Інтерв'ю з Терезою Семотамовою, редакторкою німецько-чесько-словацько-українського порталу JADU. В назві порталу закладено гру слів: «Já/ja» чеською і словацькою мовами означає «я», а німецькою «так». «Du» перекладається з німецької як «ти». Звідси два тлумачення: «Я і ти!» і «Так, ти!» А чеська фраза «Já (j)du» означає «Я йду». Як зазначає журналіст видання: «Це і рух вперед, і заклик до діалогу. JÁDU в нашому розумінні — це можливість дізнатися більше про свого сусіда, а також поглянути на власне соціальне оточення в новому, незвичному світлі»

Український прапор на вікні празького Клементінума, де знаходиться Слов'янська бібліотека, з видом на Карлів міст

Польське радіо для України/Дар'я Юр'єва

JADU — це німецько-чесько-словацько-український портал, який позиціонує себе як видання, що зайняло нішу так званої повільної журналістики. Повільна журналістика стає дедалі популярнішою ідеєю разом з такими феноменами сьогодення як «повільне життя», «повільна їжа», «повільна робота», «повільні подорожі» та навіть «повільні міста». Ці ЗМІ проголошують себе повною протилежністю традиційним мейнстримним медіа. Вони концентруються на великих та глибоких лонгрідах та детальних журналістських розслідуваннях. Тереза Семотамова — редакторка чеської секції JADU. Я зустрілася з нею у Празі та мала змогу розпитати про це ЗМІ та загалом про стосунок чеського суспільства до українських біженців.

- Терезо, ви редакторка чеської секції JADU. Розкажіть, будь ласка, нашим слухачам про це ЗМІ.

- Ми є німецько-чесько-словацько-українським онлайн-журналом Ґете-інститут у Празі. Усі статті публікуються німецькою, чеською або словацькою мовами, а часто також українською мовою. Нас чотири редактори, і кожен редактор відповідає за свою мову, але автори не завжди є представниками тільки цих національностей. Нас це не хвилює, оскільки у нас багато різних міжнародних авторів.

Ми працюємо над різними темами, часто у нас є тематичні випуски, і є 10 чи 15 статей, які так чи інакше торкаються цієї теми.

- Які основні теми JADU?

- Будь-які теми. Зараз ми є частиною великого журналістського проєкту, який фінансує Європейський Союз. У нас є шість партнерів у Європі, переважно у Східній Європі, тому ми також співпрацюємо з ними. Ми беремо їхні статті та перекладаємо їх, або ми допомагаємо нашим журналістами звʼязатися з їхніми журналістами, і вони разом щось роблять. А мета – підтримати молодих колег. І зараз ми працюємо над такими темами, як стійкі перспективи, що стосується кліматичної кризи та сталого розвитку, або освіта — це щось на кшталт тиску з боку суспільства, аби ми були успішними, як ми маємо справлятися з цим тиском: бути освіченим і бути успішним, — і що таке успіх. Отже, це теми, над якими ми зараз працюємо, але у нас також є різні тематичні блоки.

- Терезо, JADU має українську секцію, ви перекладаєте статті на цю мову. Ви ж сама редакторка чеської секції, ґрунтуючись на ваших власних враженнях, скажіть, чи чехам цікава Україна? Як змінилося сприйняття чехами українців після початку великої війни?

- Я не буду зараз говорити про дані, це буде моя думка. Я думаю, що воно дуже змінилося, тому що до цього великого вторгнення в Україні вже була війна, але після повномасштабного вторгнення в Чехії було справді поширеним явищем те, що люди були справді налякані та боялися за Україну та за себе. І вони відчули, що хочуть допомогти.

Раніше в Чехії жили українці, але їх сприймали як помічників, я б сказала. Ви знаєте, хтось, хто працює на будівництві і отримує погану платню, або жінки, які прибирають наші квартири і отримують низьку зарплатню. І ми не знаємо, може, вони письменники, може, журналісти, але вони тут не можуть знайти роботу. Тому ми їх бачили такими. І я думаю, що це змінилося, тому що раптом з’явилося багато людей з України. Тож я думаю, що чехи раптом побачили українців в іншому світлі. Однак проблема в системі. Я не думаю, що держава справді допомогла їм знайти тут хорошу роботу, тому що їх треба було б інтегрувати, цих людей. Їм треба вивчити мову, щоб знайти тут хорошу роботу. І навіть звичайним чехам часто не вдається знайти тут гарне житло, яке можна було б орендувати, тому що ціни дуже високі. Тому я вважаю, що це проблема. Чехи сприймають українців як чудових людей, які потребують допомоги, і чехи хочуть, щоб вони були тут. Однак система все одно їх бачить інакше, мовляв, ви можете тут жити, але якось влаштовуйтесь самі, ми можемо лише трохи вам допомогти.

- Зазначу, що в Чехії зараз перебувають 382 тис. громадян України, які залишили свою країну після початку повномасштабного вторгнення. Із майже 400 тисяч українців 123 тис. працюють за контрактом і 90% із них сплачують податки, відрахування до пенсійного фонду та до медичного страхування зі своїх заробітків, повідомляло навесні Міністерство праці та соціального забезпечення Чехії. У відомстві також уточнили, що з початку 2022 року Чехія прийняла близько 550 тисяч українських біженців, понад 150 тисяч із яких відтоді повернулися на батьківщину або виїхали в інші країни. Більшість українців, що залишилися в Чехії, це жінки і діти. Чеські школи цього навчального року відвідують понад 50 тисяч українських дітей. Крім біженців, у чеських компаніях та установах працюють близько 250 тисяч українських заробітчан, що робить українців найбільшою національною меншиною у Чеській Республіці з її населенням у 10,7 млн осіб.

Терезо, а як змінилося чеське суспільство після 24 лютого 2022 року?

- Я вважаю, що це нагадувало велику гонку солідарності. Як чеське суспільство ми не склали іспит, коли мова йде про сирійських мігрантів. Це справді було погано сприйнято, хоча ніхто з них не хотів сюди приїжджати, але ЗМІ, політики та вся система якось пішли цим шляхом антисолідарності. «Ідіть геть, ми не хочемо, щоб ви були тут, ваша культура дивна», — якось так. Однак нам вдалося допомогти українцям.  

Я думаю, що коли Ангела Меркель сказала, що ми впораємося, тоді чеське суспільство під впливом ЗМІ та політиків відмовилося розділяти цю атмосферу, яку намагалася створити тодішня канцлерка Німеччини. Тож люди сказали: «Ні, ми цього не хочемо, це дивна культура, і шаріат дивний».

Ніхто не хотів приїжджати сюди, але атмосфера була така, що чехи не хотіли приймати біженців, відмовлялися сприймати чужу культуру.  

Тож пізніше, коли в Україні почалася повномасштабна війна, раптом чехи сприйняли це все інакше, а також політики висловлювалися інакше. Вони сказали, що ми зберемо гроші, ми допоможемо вам зі зброєю, і це була чудова реакція. Я зараз не можу, знаєте, нарікати на стосунки нашого уряду з Україною.

- Чи активізувалася культурна співпраця між Україною та Чехією?

- Точно можу сказати, що ситуація змінилася. Мені здається, що якось раптово виникла необхідність щось зробити з українською тематикою, скажімо так. Або є, наприклад, автори з України, які пишуть чеською мовою. Я знаю Ірину Загладько, яка з України, і вона пише чеською. Вона видала вже дві книжки, її часто запрошують на фестивалі, на читання, і не лише для того, щоб говорити про Україну. Або є Олексій Севрук. Мені здається, що він народився в Україні, але виріс у Чехії, і він також написав книжку, яка висвітлює так чи інакше українські теми, скажімо так (роман «Європейка», який описує важку історію України крізь особисту призму оповідачки, бабусі автора, — прим.ред.). І він був номінований на найголовнішу літературну премію.

Дар'я Юр'єва