Російську мову у публічному просторі польських (і ширше — європейських) міст і містечок доводиться чути доволі часто. Загалом її носіями є громадяни України, хоч нею спілкуються також мігранти з інших країн колишнього СРСР. Це попри те, що все і все більше вихідців з України перейшли на українську і паралельно вивчають мову країни, в якій живуть; у Польщі, звісно ж — польську.
У цій передачі ми вас познайомимо з жінками — уродженками сходу України, які не вважають мовне питання третьорядним і неактуальним, самі принципово відкинули мову захисників російськомовного населення, яке агресор вважає «руськім міром». Хоч, правда, не всім нашим співрозмовницям вдалося перейти на спілкування українською, і на те є своя вагома причина. Але все по черзі.
Леоніда Костецька — етнічна полька, яка народилася і виросла в Україні та багато років прожила у Росії; до Польщі приїхала 7 років тому, сьогодні має польське громадянство. І водночас з першого дня великої війни вона, як соціальний працівник, допомагає українцям в iнфопункті для воєнних мігрантів на залізничному вокзалі у Перемишлі.
Мая Горелькіна родом із Донецька, з 2014-го жила у Маріуполі та у Києві. Після 24 лютого 2022 року отримала прихисток у Польщі. І хоч виросла в проукраїнській сім’ї, з дитинства знала українську і навчалася у першій україномовній гімназії в Донецьку, в побуті спілкувалася, як правило, російською. І одразу у нас, у Польщі, повністю перейшла на українську. Нині у жінки немає бажання ні спілкуватися російською, ні чути її.
Пані Надія також зі сходу України і теж з проукраїнської сім’ї, в далекому минулому — репресованої. Вона пережила блокаду Маріуполя і сама з 2 дітьми під обстрілами добиралася на територію підконтрольну Україні. Сьогодні проживає у Хорватії. І попри те, що у 2022 році у неї було бажання й була спроба перейти на українську, поки що їй довелося відмовитися від цього. Утім, цьому є серйозна причина. Звісно ж, українську вона знала і поважала, але у побуті нею не спілкувалася.
Мартіна з Нової Каховки війну зустріла 15-річною дівчиною. 1,5 місяця прожила в окупації, потім разом з мамою знайшли прихисток у Польщі. Вдома, в Україні, вона спілкувалася російською, сьогодні принципово — українською.
Галина Леськів, Тарас Андрухович