Впродовж дванадцяти днів світ з тривогою спостерігав за стрімкою й драматичною ескалацією між Ізраїлем та Іраном — 12-денною війною, яка може залишити тривкі наслідки для всього Близького Сходу. Цей регіон віддавна вважають пороховою бочкою, яка загрожує вибухом нового глобального конфлікту.
Офіційним приводом для початку 13 червня безпрецедентної ізраїльської операції стали дані розвідки про критичне зближення Тегерана до створення ядерної зброї. Ізраїль завдав масованих авіаційних і кібератак по об’єктах, пов’язаних із ядерною програмою Ісламської Республіки, а ключовим моментом кампанії стали ракетно-бомбові удари США по підземних об’єктах, зокрема комплексах Натанз, Істфахан і Фордо — об'єктах, які досі вважався майже неприступним для ударів.
У відповідь Іран вперше в історії здійснив прямий ракетний обстріл території Ізраїлю, що спричинив жертви та серйозні руйнування, змінюючи саму логіку регіонального стримування. У результаті ізраїльських ударів загинули цілий ряд високопоставлених іранських командирів.
Війна закінчилася 24 червня, коли, за заявою Дональда Трампа, було встановлено «повне та загальне» припинення вогню. Проте не факт, що це перемир’я довго втримається.
На тему 12-денної війни в програмі «Міжнародний (без)лад» говорив провідний польський сходознавець, кандидат політичних наук Вітольд Репетович з Академії військового мистецтва у Варшаві.
Трамп уже оголосив про «вражаючий успіх» цієї операції, стверджуючи, що Іран більше не здатен виготовити ядерну зброю. Однак, за останніми повідомленнями Пентагону, попередній аналіз свідчить: удари лише на кілька місяців затримали розвиток програми. Якщо це правда, то що ж це означає? Адже саме задля цього й була почата ця війна Ізраїлем за підтримки Америки. Вітольд Репетович:
«Від самого початку ця війна була надзвичайно ризикованою і могла глибоко дестабілізувати весь Близький Схід. Що ж до недопущення Ірану отримання ядерної зброї — цілі, які можна було досягти дипломатичним шляхом — ця війна не реалізувала. Більше того, у цьому сенсі вона була контрпродуктивною. Це вже сьогодні чітко видно.
Є серйозні сумніви щодо реального стану іранської програми та того, наскільки її дійсно вдалося зупинити. Щодо нібито «вражаючих досягнень» Ізраїлю — так, вони мали гучний ефект, але не наблизили до досягнення головної мети».
Експерт переконаний, що операція ЦАХАЛу проти Ірану ніяк не позначилася на стабільності аятолахського режиму:
«З точки зору існування Ісламської Республіки, ці удари не мали практично жодного значення. Очікування, що з’явилися в експертному середовищі — мовляв, ось-ось буде революція в Ірані, режим впаде, повернеться шах Реза Пахлаві тощо — були абсолютно відірваними від реальності. З одного боку, це була частина ізраїльської інформаційної кампанії, але, з іншого боку, багато хто з оглядачів сприймав це як щось цілком можливе».
Вітольд Репетович зазначає, що в плані намірів Ізраїлю і США перешкодити Тегерану розвинути ядерні технології для їх військових цілей, то тепер ми маємо ситуацію, коли замість кроку вперед зроблено крок назад. Він нагадує про ядерну угоду Заходу з Іраном, укладену у Відні в 2015 році, яка базувалася на співпраці Тегерану з МАГАТЕ в плані міжнародного контролю за її ядерною програмою, а вихід з неї штовхнув Іран до зближення з Росією — і єдиним вигодонабувачем від цього стала саме Росія. Іран — навпаки — втратив:
«Ми маємо справу з кроком назад, замість того, аби зробити крок вперед. Ми бачимо ірраціональні з точки зору цілі недопущення Ірану до розробки і отримання ядерної зброї. Нагадаю, що не було жодних доказів, що Спільний всеосяжний план дій (JCPOA), укладений і підписаний Іраном в 2015 році, є неефективним.
Це був наратив, який просував Ізраїль, і який у підсумку переконав США, а навіть не стільки Сполучені Штати, як Трампа. І рішення США про вихід у 2018 році з цієї угоди зумовила ситуацію, яка була перед початком цієї війни. А саме — за деякими оцінками, Іран був дуже близьким до отримання ядерної зброї».
Репетович наголошує, що не було жодних чітких доказів того, що Іран справді прагне створити ядерну бомбу. Це також була теза Ізраїлю. Повертаючись до ядерної угоди — ця угода дозволяла здійснювати контроль над іранською програмою. Втім вихід із неї позбавив цей процес нагляду, що своєю чергою викликало у відповідь кроки з боку Ірану:
«Ці дії були реакцією, і призвели до втрати контролю над ситуацією. Програма почала розвиватися дедалі швидшими темпами. У цьому контексті слід також зазначити, що політика максимальної тиску, санкції та інші подібні інструменти — не дали результату. Вони не зупинили Ісламську Республіку і не призвели до її краху. Отже, це була цілковита помилка. І якби Спільний всеосяжний план дій залишалося чинним, то, найімовірніше, ядерна програма Ірану була б сьогодні на менш розвиненому етапі. Я говорю не лише про стан до війни, а й про ситуацію після неї. Отже, ця війна не зупинила розвиток програми, не відкинула її назад».
Сходознавець вважає, що слід задати раціональне питання, передовсім це питання до ізраїльської сторони: чи були ті руйнування, яких Іран завдав у відповідь в Ізраїлі, а також загиблі з ізраїльського боку — чи все це було вартим досягнутих результатів? На його думку, ні, це не було варте того:
«Ця війна матиме контрпродуктивний ефект. Вже зараз є серйозні сумніви щодо того, що саме було знищено в результаті американського удару. А другого удару, принаймні найближчим часом, не буде, адже в самих Сполучених Штатах громадська думка вкрай негативно налаштована щодо цього. У Конгресі навіть лунають заяви, що Трамп не мав конституційного права це робити.
Крім того, якщо удар виявився неефективним, а Дональд Трамп вже публічно заявив, що все було знищено — йому буде вкрай важко визнати протилежне. Тому він і надалі дотримуватиметься тієї версії, що Іран нічого більше не має і принаймні на кілька років ця тема буде закрита. Бо якщо в офіційній версії все було знищено, то навіщо тоді завдавати нового удару?
Зі свого боку, якщо Ізраїль знову почне атаки, це може викликати велике невдоволення з боку адміністрації Трампа або самого Дональда Трампа».
А такий невтішний прогноз щодо можливих дій самого Ірану:
«Існує загроза, що тепер він взагалі не сяде за стіл переговорів зі США, хоча це було б вигідно саме для Ірану — зняття санкцій, відкритість до Заходу тощо. Проте Ісламська Республіка діятиме не в інтересах Ірану як держави, а у власних — у інтересах республіки як політичної системи. І буде дуже важко перейти від фази військового протистояння зі США до фази переговорів та домовленостей.
Іран може вийти з Договору про нерозповсюдження ядерної зброї. Іран може прискорити свою ядерну програму й ухвалити рішення про створення ядерної зброї. Таке загрозливе сценарне продовження зараз реальне. І ця війна, як я вже казав, як і вихід із ядерної угоди (JCPOA), чого домагався Нетаньяху, лише прискорила іранську ядерну програму, тобто мала зворотний ефект.
Проте ще є надія, що Ісламська Республіка все ж подумає більше про благо для Ірану. А цим благом є досягнення домовленості зі США і відкриття Ірану на Захід».
Експерт не підтримує погляд, і ця війна показала, що Ізраїль здатен ефективно атакувати будь-кого на Близькому Сході, навіть втягуючи у конфлікт Сполучені Штати, тим самим маючи військово-політичний інструмент нав'язання своєї волі іншим країнам цього дуже непростого регіону:
«Я не погоджуюсь із цим твердженням, бо це питання слід розглядати з точки зору трьох сторін: Ізраїлю, США та Ірану. І, на мою думку, найкращу позицію після конфлікту має саме Іран, а не Ізраїль чи навіть Сполучені Штати. Так, Ізраїль атакував Іран, але не досяг своїх стратегічних цілей. І вперше в історії ізраїльських конфліктів війна була перенесена на територію самого Ізраїлю. Ізраїль був ефективно обстріляний іранськими ракетами — подібного раніше не траплялося. Цього разу вперше якась держава відповіла на ізраїльські атаки так, що це спричинило реальні збитки для Ізраїлю».
Репетович, зазначає, що ізраїльтяни, починаючи операцію проти Ірану, вірили, що їм вдасться знищити іранську ядерну програму, яку вони вважають екзистенційною загрозою, хоча, на його думку, це помилкове переконання, і коли цілі не були досягнуті, або виникли серйозні сумніви щодо того, чи були вони досягнуті, почали з’являтися питання: чи варто було заради цього жертвувати стільки? Чи варті загибель кількох іранських генералів таких збитків і втрат для Ізраїлю? Експерт визнає, що Нетяньяху втягнув Дональда Трампа у цю війну — причому з першого дня, але водночас звертає увагу на такий прикметний момент:
«Ця війна показала, що Ізраїль неспроможний воювати без підтримки США. Без американської оборонної та логістичної допомоги з першого дня — запасів перехоплювачів для «Залізного купола» вистачило б ненадовго. З кожним днем Ізраїль ставав би дедалі більш вразливим до ракетних ударів. Також ця війна показала, що Ізраїль не може дістатись до об’єктів типу Фордо — глибоко захованих ядерних об’єктів в горах. Є сумніви, що навіть США здатні це зробити».
Вітольд Репетович зазначає, що Іран також продемонстрував регіону, що не боїться Ізраїлю і здатен його вразити:
«Тепер жодна країна регіону не ризикне йти на конфлікт із Іраном. Це також підтверджує той факт, що на саміті Організації ісламського співробітництва в Стамбулі всі мусульманські держави підтримали Іран і засудили ізраїльську атаку. Отже, я не погоджуюсь із тезою, що саме Ізраїль вийшов найсильнішим з цієї конфронтації».
Як вже було сказано вище, вихід Сполучених Штатів з ядерної угоди у 2018 році призвів до ще більшого зближення Ірану з Росією. Саме через Росію ці технології певною мірою передавалися, наприклад, у рамках будівництва атомної електростанції в Бушері.
Як виглядає ситуація тепер? Адже Росія в жодному випадку не брала активної участі — була певна риторика, яка критикувала дії США, мовляв, удар був неспровокованим і непотрібним. Чи можна припустити, що однак тепер існує ймовірність, що ядерна програма Ірану, зокрема створення ядерної зброї, може прискоритися за участі Росії?
«Ні. Росіяни почали будувати атомну електростанцію в Бушері, але з самого початку процес йшов дуже повільно через численні суперечності між іранцями та росіянами. Отже, ядерна програма Ірану — це не результат ключової ролі Росії.
По-друге, Іран фактично підтримав Росію у війні з Україною, постачаючи безпілотники з ідеологічних причин — з бажанням насолити США. І виключно з цієї причини, адже Іран не отримав жодної користі від співпраці з Росією. Іран довго намагався придбати у Росії С-400 та Су-35, але так і не отримав ні першого, ні другого».
Вітольд Репетович наголошує, що Тегеран не дуже й лізе в обійми Москви:
«Я не думаю, що Іран потребує російської підтримки для розвитку своєї ядерної програми. По-друге, не думаю, що Росія таку підтримку надасть, бо має свої інтереси в регіоні — з арабськими країнами, з Ізраїлем. Саме з цих причин Росія не надала Ірану С-400. Питання в тому, чи «прокинеться» Іран і зрозуміє, що гра з Росією йому не вигідна. Тут у мене є сумніви.
Це питання стратегічного вибору. Якщо Ісламська Республіка проявить раціональність і повернеться за стіл переговорів із США, досягне угоди щодо зняття санкцій, тоді цей псевдосоюз з Росією розвалиться за п’ять хвилин. Слід також пам’ятати, що іранське суспільство у своїй більшості негативно ставиться до Росії».
Повна версія програми в прикріпленому звуковому файлі.
Матеріал підготував Назар Олійник