Українська Служба
Додати як бажане джерело в Google

Додайте нас до пріоритетних джерел у Google, щоб наші новини відображалися у Вас на початку результатів пошуку.

Венесуелізація спеціальних військових операцій

03.01.2026 21:51
Операція із захопленням Мадуро засвідчила, що використання збройної сили є базовим інструментом ведення Трампом зовнішньої політики. Це матиме далекосяжні наслідки для глобальної архітектури безпеки, яка дедалі очевидніше дрейфує у бік системної нестабільності. Про це пише аналітик Леон Пінчак (Polityka Insight) у фейлетоні для Польського радіо для Закордону. 
         --  -,  , , 3  2026
Президент США Дональд Трамп виступає на пресконференції в клубі «Мар-а-Лаго» у Палм-Біч, штат Флорида, США, 3 січня 2026 року щодо арешту венесуельського диктатора Ніколаса Мадуроfoto:PAP/EPA/NICOLE COMBEAU / POOL

Проведення блискавичної операції, що завершилася захопленням диктатора Венесуели Ніколаса Мадуро із застосуванням гелікоптерів і сил спеціального призначення, стало підтвердженням практичної дієвості нещодавно оприлюдненої Національної стратегії безпеки США. Вашингтон, з одного боку, реалізує засади доктрини Монро XIX століття, а з іншого — демонструє, наскільки разюче ефективно здатні діяти американці. Тож важко не порівнювати годинну американську «special military operation» з уже 1410-денною російською «спеціальною військовою операцією».

Частина громадської думки сьогодні, безперечно, пережила своєрідний флешбек до 24 лютого 2022 року, коли російські гелікоптери перетнули кордон України з боку Білорусі, прямуючи на аеродром у Гостомелі, аби захопити його й підготувати плацдарм для сухопутного оточення Києва. Тоді українці збили чотири російські машини, частково розгромили елітний десант, а через місяць витіснили росіян із півночі країни.

Американці у нинішній операції не втратили жодного гвинтокрила Chinook, Black Hawk чи Apache, безперешкодно проникнувши у повітряний простір венесуельської столиці, прикритої однією з найпотужніших систем протиповітряної оборони, що спирається, зокрема, на російське та китайське озброєння. З одного боку, це свідчить про колосальну роботу, виконану американськими розвідувальними службами, а з іншого — породжує обґрунтовані підозри щодо далекосяжної театралізації всієї операції.

Незалежно від того, яким буде подальший розвиток подій у сценарії зміни режиму, Дональд Трамп і Сполучені Штати демонструють своїм опонентам, що «гра м’язами» у їхньому випадку не є лише риторичним прийомом, а застосування збройної сили становить реальний і базовий інструмент ведення зовнішньої політики. Це має далекосяжні наслідки для глобальної архітектури безпеки, яка дедалі очевидніше дрейфує у бік системної нестабільності.

Чи опиниться на американських радарах режим аятол у Ірані, що вже тиждень перебуває у стані внутрішньої кризи, чи режим на Кубі — це покажуть наступні тижні 2026 року. Безсумнівним є натомість темп зміни світоглядних уявлень. За даними Стокгольмського інституту дослідження проблем миру (SIPRI), 2024 і 2025 роки стали найактивнішими за кількістю повномасштабних збройних конфліктів із часів Другої світової війни. Це означає, що світ вступає у фазу хаосу в міжнародних відносинах: попередній порядок зруйновано, а новий ще не сформувався (ба більше — сьогодні бракує навіть дискусії про те, який саме лад ми хочемо вибудовувати).

За таких умов виграють лідери з відверто авторитарними рисами, які визнають військову силу природним — у дусі Макіавеллі — інструментом політики. Руйнується табу, накладене на Росію після її «операції» проти України, водночас відкривається «вікно можливостей» для Китаю, який планує аналогічний сценарій щодо Тайваню. Смислове навантаження сьогоднішньої операції США є однозначним: великі держави мають право реалізовувати власні інтереси коштом решток правового порядку — порядку, який, як слушно зауважить дехто, протягом останніх трьох десятиліть і сам був інструментом у руках гегемона.

Водночас, хоч би як російське МЗС не намагалося продавати Глобальному Півдню наратив про «американську агресію», простір для маневру тут обмежений. Кремль втрачає ще одного квазі-союзника, якому вперто постачав постсовєтське озброєння, а водночас виринає привид американського контролю над венесуельськими нафтовими родовищами, що могло б остаточно завершити процес маргіналізації російського експорту «чорного золота».

Підспівуючи Москві, Аляксандр Лукашенка, який гримить про «другий В’єтнам», також грає не у своїй лізі — Латинська Америка в оптиці США залишається природною зоною впливу, де зовнішні актори мають обмежену суб’єктність.

Утім із перспективи Європи, яка бореться з російським неоімперіалізмом, що, зрештою, ґрунтується на тій самій логіці зон впливу, це звучить зовсім не оптимістично. Якщо такий режим гри вже прийнято, а Захід не спроможний вплинути на зміну формованої парадигми, Європа має починати готуватися до власного, широкого спектра «спеціальних операцій» — спрямованих на обезголовлення противника.

Леон Пінчак — аналітик із питань безпеки та східної політики (Polityka Insight)


Побач більше на цю тему: Венесуела

Колишній посол Польщі у Венесуелі прокоментував напад США

03.01.2026 19:15
Колишній посол Польщі у Венесуелі оцінив, що більш як 70% громадян Венесуели проти авторитарного режиму Мадуро, тому напад США в цьому сенсі можна оцінити позитивно.

Аналітик: Захоплення Мадуро ще не означає кінця режиму у Венесуелі

03.01.2026 20:31
Американська спецоперація у Каракасі і подальші варіанти розвитку ситуації довкола Венесуели — у розмові з аналітиком Олександром Сливчуком, координатором співпраці з Іспанією та Латинською Америкою в Центрі трансатлантичного діалогу.