Війна в Перській затоці стрімко набирає обертів, а її географія розширюється далеко за межі головної зони бойових дій.
4 березня очільник Пентагону Піт Гегсет повідомив, що підводний човен ВМС США біля південних берегів Шрі-Ланки потопив фрегат Ісламської Республіки «Дена». Судно, на борту якого перебували 180 членів екіпажу, 18–25 лютого брало участь у військових навчаннях у Бенгальській затоці.
Того ж дня Анкара повідомила, що сили її ППО збили іранську балістичну ракету, яка порушила повітряний простір країни. Зі свого боку Піт Гегсет наголосив, що цей інцидент не потребує активації П’ятої статті НАТО про колективну оборону.
Водночас ситуація може ускладнитися, якщо Корпус вартових Ісламської революції реалізує нещодавні погрози й завдасть удару по території Албанії, де вже понад десять років розташована штаб-квартира Організації моджахедів іранського народу (MEK), що перебуває в опозиції до режиму в Ірані. Днями раніше ударів зазнала британська військова база на Кіпрі.
Водночас сама операція США й Ізраїлю «Епічна лють» проти Ісламської Республіки на перший погляд видається справді епічною. Вже в перший її день, 28 лютого, американським та ізраїльським силам вдалося ліквідувати Верховного лідера Ірану, а також близько сорока високопоставлених представників режиму.
У наступні дні загинули міністр оборони та його наступник, головнокомандувач іранської армії, командувач Корпусу вартових Ісламської революції, високопоставлені керівники розвідувальних служб тощо. Попри це, режим зберігає керованість і, схоже, був підготовлений до подібного сценарію — спроби його обезголовлення. Наразі Ісламська Республіка продовжує чинити опір США та Ізраїлю. Водночас зростає ризик, що Сполучені Штати можуть втягнутися у тривалий конфлікт на Близькому Сході — розвиток подій, який об’єктивно відповідає інтересам Російської Федерації.
Проте чи ця декапітація для режиму фактично нічого не змінює, чи все ж у довгостроковій перспективі може стати для нього серйозною проблемою? Так це бачить іранознавець к.п.н. Якуб Гайда (Лудзький університет), який погодився прокоментувати для програми «Міжнародний (без)лад» тему війни США та Ізраїлю з Іраном, яка більше охоплює весь Близький Схід:
«Безумовно, кадрові втрати, яких зазнає нині Ісламська Республіка Іран, позначатимуться на функціонуванні цієї системи — за умови, звичайно, що вона збережеться в майбутньому. Адже загинули люди з найвищими компетенціями у сферах діяльності, за які вони відповідали в Ісламській Республіці.
Втім, увесь іранський істеблішмент загалом підготовлений до впровадження таких змін навіть в умовах воєнних подій. Передусім слід пам’ятати, що багаторічне регіональне суперництво з Ізраїлем змушувало сили Ісламської Республіки бути готовими до подібного розвитку подій. І сьогодні це, по суті, стає очевидним. Ресурси в сенсі компетенцій і наявності підготовлених заступників, звичайно, не є невичерпними, але на цей момент функціонування системи не перебуває під загрозою».
Іраніст теж виділяє важливий чинник, який, можливо, недооцінюють аналітики і не до кінця розуміють з перспективи представників західної цивілізації. Це чинник пасіонарності прихильників іранського теократичного режиму:
«Йдеться про силу пропагандистського, ідеологічного та духовного виміру мучеництва, яке в цьому контексті набуває особливого значення — особливо у випадку загибелі верховного лідера Хаменеї, якого негайно було проголошено імамом. Можна сказати, що Хаменеї освятив своє життя, і для багатьох його прихильників, а також у ширшому вимірі став своєрідною іконою.
У ситуації з ліквідацією окремих постатей на іранській політичній сцені Ізраїлем чи Сполученими Штатами, на мою думку, йдеться про помилку. Адже ця людина вже давно говорила про те, що фактично шукає мучеництва, прагне ситуації, в якій зможе принести найвищу жертву. Тим більше, що він вже не був молодим — йому було близько 86 років».
На думку експерта, американці й ізраїльтяни допустили помилку, вбивши верховного аятолу:
«Якщо йдеться безпосередньо про Хаменеї, ситуацію можна було, висловлюючись популярно, "тягнути волинку" так, щоб він залишався живим. Ймовірно, це мало б значно меншу емоційну й мобілізаційну цінність для тих, хто тепер захоче піти його слідом, прагнутиме стати мучениками.
Він став для них прикладом, сучасним образом імама Хусейна, який загинув під Кербелою і мучеництво якого в шиїтському ісламі й донині оплакують та вшановують».
Говорячи суто про операцію США й Ізраїлю проти Ірану, то вона побудована майже лише на одному переконанні — можливості впродовж кількох тижнів розгромити Ісламську Республіку виключно завдяки нищівній технологічній й кількісній перевазі їхнього озброєння. Водночас така стратегія видається вкрай ризикованою в контексті всієї ситуації, бо без наземної операції, яку наразі взагалі не розглядають, принаймні в найближчі місяці, такий розрахунок видається малоймовірним.
Якуб Гайда торкнувся ймовірної серйозної загрози для Сполучених Штатів та Ізраїлю, якщо ця війна може затягнутися, що зумовить велику невизначеність щодо подальшого розвитку подій:
«Безсумнівно, іранські сили зараз керуються прагненням якомога довше протриматися, щоб максимально затягнути цей хаос, який стосується не лише самого Ірану, а й цілого регіону. Йдеться про потужний, багатий на ресурси й водночас важливий з туристичного погляду регіон. Наслідки цієї війни ми відчуваємо фактично скрізь, у кожному куточку світу. І було очевидно, що так і станеться, якщо Іран атакуватимуть саме таким чином. Тому, на мою думку, ця стратегія, яку Сполучені Штати свідомо обрали для цієї війни, є своєрідним експериментом».
Експерт наразі виключає можливість наземної операції проти Ірану, але звертає увагу на проблемні регіони, які є гіпотетично ахіллесовою п’ятою Тегерану:
«Одним із них, безперечно, є Курдистан. Там можна уявити ситуацію, за якої частина курдського населення могла б стати на бік Сполучених Штатів або спробувати ширше відстоювати свої права, зокрема питання автономії. Дуже швидко могли б виникнути навіть сепаратистські тенденції, адже Курдистан як регіон є вразливим. Йдеться не лише про іранський Курдистан, а й про території в Іраку та Туреччині. І це одразу перетворює ситуацію на надзвичайно складну в міжнародному вимірі».
Експерт зазначає, що Вашингтон і Тель-Авів розраховують на те, що військова операція зумовить нову хвилю виступів іранців проти режиму, як це було в кінці грудня 2025-го на початку січня цього року. Проте на даний момент, на його погляд, така ймовірність видається більш ілюзорною, аніж реальною:
«Наразі складно навіть приблизно оцінити ймовірність такого розвитку подій, позаяк з Ірану не надходить жодної інформації про масову консолідацію суспільства чи про вихід людей на вулиці з протестами проти Ісламської Республіки. Це зрозуміло, бо тривають бойові дії, ситуація небезпечна, і великі скупчення людей могли б навіть більше зашкодити американо-ізраїльській операції, ніж допомогти їй».
Після того, як США й Ізраїль розпочали 28 лютого свою операцію, Іран робить все, щоб війна била передовсім по союзниках Америки в Перській затоці, де розміщені американські військові бази.
Це крок ризикований, але з погляду інтересів Тегерана — зрозумілий. Щодня йдуть іранські удари по території держав Перської затоки: Кувейт, Саудівська Аравія, Бахрейн, Оман, Об’єднані Арабські Емірати. Головною ціллю є нафтогазова інфраструктура, американські бази і диппредставництва. Також Тегеран здійснює блокаду Ормузької протоки, через яку прямує левова частка нафти, а також газу з Близького Сходу. Цей шлях забезпечує 30% світової морської торгівлі нафтою, а також 20% світової морської торгівлі зрідженим природним газом.
Експерт наголошує, що Іран і його відповідь на американо-ізраїльську військову операцію — це серйозна проблема для його сусідів:
«Якщо подивитися на можливі сценарії розвитку подій, то як збереження Ісламської Республіки, так і її падіння становлять проблему для держав регіону, насамперед для монархій Перської затоки.
У нинішній ситуації дестабілізації, коли держави Перської затоки потерпають від того, що Сполучені Штати та Ізраїль ведуть війну проти Ірану, можна було очікувати саме такого розвитку подій. Адже Іран і керівництво Ісламської Республіки неодноразово, причому публічно й дуже гучно, заявляли на міжнародному рівні, що в разі нападу всі сусідні держави, на території яких дислокуються американські сили, стануть цілями іранських ударів у відповідь. Ці удари спрямовані на дипломатичні представництва, як ми бачимо, на військові бази, але також і на інфраструктуру, пов’язану з енергетичними ресурсами — їх видобутком, переробкою та передусім транспортуванням. Це вже має наслідки не лише для регіону, а й для всього світу, бо енергетичні ресурси, які не можуть вийти з басейну Перської затоки, мають, безперечно, глобальне значення».
Якуб Гайда також відповів на запитання, чи Тегерану вдасться змусити свої сусідів тиснути на Вашингтон, аби досягти деескалації, чи, навпаки, згадані країни ще рішучіше стануть на бік Сполучених Штатів, що зробить ситуацію для Тегерана ще складнішою:
«Думаю, що стратегія, якої вони дотримуються сьогодні — обережність, засудження атак, заяви про право на самооборону — це поки що максимум того, що вони можуть і хочуть зробити.
Якби якась із держав Перської затоки офіційно оголосила війну Ірану, то це означало б, що вона стає в один ряд з Ізраїлем. А це не сприяло б позитивному сприйняттю такої держави мусульманською спільнотою у світі.
Водночас збереження Ісламської Республіки може посилити революційні цінності, які експортувалися в арабські країни, особливо там, де проживають шиїтські громади в Перській затоці. Це також є певною загрозою. Однак і падіння Ірану та хаос у цій країні означатимуть подальшу регіональну дестабілізацію, можливо, сприятимуть появі збройних чи терористичних рухів — навіть якщо самої Ісламської Республіки в Ірані вже не буде. Такі угруповання можуть діяти не лише в Ірані, а й у всьому регіоні, що загрожує тривалою нестабільністю».
Теж виникає запитання про небезпеку тероризму у Європі з боку угруповань, пов’язаних з Іраном, зокрема про ймовірність таких загроз для Польщі.
Скажімо, американська база ПРО в Редзіково була створена як елемент системи протиракетної оборони проти іранських балістичних ракет. На польській території дислоковані численні сили США.
Якуб Гайда каже наступне щодо цього:
«На цей момент ця загроза є, безумовно, невеликою, оскільки Іран не має відповідних можливостей. Втім, сценарій падіння системи в будь-якому разі викликає занепокоєння. У світі Іран має своїх прихильників — людей, пов’язаних із цим режимом, які, можливо, будуть готові навіть до найвищої жертви, залишаючись вірними принципам і засадам, проголошеним Ісламською Республікою. Тому однозначно сказати, як розвиватимуться події, складно, але відповідний потенціал, безперечно, існує. Можливість виникнення терористичних груп на руїнах Ісламської Республіки є цілком реальним сценарієм».
Сходознавець теж представив сценарій, в якому Ісламська Республіка виживає:
«Думаю, що якщо вона збережеться і з часом її позиція на міжнародній арені навіть покращиться, якщо, попри все, вдасться знайти певне розв’язання спірних питань зі Сполученими Штатами та Ізраїлем, тоді ситуація може мати інший вигляд.
Якби Ісламська Республіка збереглася, трансформувала своє обличчя, а підхід Сполучених Штатів та Ізраїлю до неї також зазнав би певних змін, тоді, можливо, мир і стабільність могли б зберігатися.
Проте сьогодні цей сценарій не виглядає ані ключовим, ані особливо ймовірним. Можливо, з моєї перспективи він навіть дещо бажаний. І підкреслю: я не є прихильником Ісламської Республіки як такої, але я дуже побоююся хаосу, який може виникнути на її руїнах».
Повна версія програми в прикріпленому звуковому файлі.
Матеріал підготував Назар Олійник