Сьогодні все більше говоримо про те, як зберегти природу — не десь у майбутньому, а вже зараз. Бо кліматичні зміни, зникнення екосистем і виснаження ресурсів — це те, що напряму впливає на наше життя.
У Тайвані над цим працює організація Trust in Nature Foundation. Вона з’явилася зовсім нещодавно, але вже активно займається збереженням природних територій, розвитком екологічної освіти та залученням людей до захисту довкілля.
Сьогодні такі ініціативи важливі не лише для окремих країн. Вони стають частиною глобальної розмови про відповідальність і відновлення. Особливо це актуально для України — країни, яка вже зараз думає про екологічне відновлення після війни. Адже російський екоцид на українських територіях, зруйновані екосистеми, забруднені ґрунти і води — це ще один виклик, з яким доведеться працювати роками.
І що важливо — у світі є організації, які готові долучатися до цього процесу. Зокрема, Trust in Nature Foundation вже висловлює зацікавленість у тому, щоб допомагати Україні у відновленні природи.
Зокрема й про це під час перебування на журналістській резиденції у Тайвані я поспілкувався із керівницею організації Trust in Nature Foundation Вітою Лю.
Одна з ключових екологічних проблем, яку в Тайвані називають номером один — це сміття та відходи. Віта Лю пояснює, чому проблема набагато складніша, ніж здається на перший погляд, і як вона пов’язана навіть із морським сміттям, яке з’являється на узбережжі країни:
«Морське сміття, яке прибиває до берегів, насправді переважно походить із суші. Часто здається, що воно з кораблів або морської діяльності, але це лише невелика частина. Більшість відходів виробляють люди на суходолі. У Тайвані проблема ускладнюється тим, що більшість полігонів для сміття розташовані біля моря — у місцях, де ніхто не хоче жити. Через вітер і вологість такі полігони складно утримувати, і інколи сміття потрапляє в океан. Потім течії розносять його між країнами, тому на берегах можна знайти відходи з Китаю, Кореї чи Японії. Але головна проблема в тому, що люди виробляють більше сміття, ніж здатні переробити. Це характерно не лише для Тайваню, а й для багатьох країн світу. Уряд намагається це вирішувати: впроваджує переробку пластику та систему, де люди платять за кількість сміття — наприклад, купують спеціальні пакети. Чим більше відходів — тим більше платиш. Якщо ж добре сортуєш, можна здавати на переробку безкоштовно. Однак ця система працює не всюди, а переважно у великих містах, і контроль за її дотриманням поки що недостатньо суворий».
Окрім проблеми сміття, Віта Лю також виділяє ще один великий екологічний виклик — це енергоспоживання. Вона пояснює, чому питання енергії та атомної енергетики залишається предметом суспільних дискусій не лише в Тайвані, а й у багатьох країнах світу:
«І друга проблема — це енергія. Знову ж таки, я думаю, що в кожній країні ситуація подібна. Якщо повернутися до першопричини проблеми, потрібно зрозуміти, чому вона виникла. А вона виникла тому, що люди споживають занадто багато енергії та витрачають її марно. Замість того щоб економити енергію, ми намагаємося просто виробляти більше. Саме тому в багатьох країнах Європи зараз переглядають підхід і навіть повертаються до ідеї будівництва нових атомних електростанцій, бо потреба в енергії зростає. У Європі, наприклад, потрібно стабільне опалення, а в Тайвані — постійний доступ до інтернету та електрики. Але при цьому спосіб життя людей майже не змінюється, і це призводить до надмірного споживання енергії. Це друга велика проблема. У Тайвані зараз триває серйозна дискусія щодо того, чи варто зберігати атомну енергетику. Минулого року ця тема особливо загострилася, адже у травні булв зупинений останній реактор атомної станції. Тож наразі Тайвань формально є без’ядерним. Але це не означає, що проблема з ядерними відходами зникла — вони залишилися, навіть попри те, що жодна станція зараз не працює».
Говорячи про енергетику, Віта Лю також пояснює, чому тема атомної енергії в Тайвані є особливо чутливою. Вона розповідає не лише про переваги, а й про ризики, пов’язані з географією острова, безпекою та зберіганням ядерних відходів:
«Я погоджуюся, що атомна енергетика — це чисте джерело енергії без забруднення повітря, і вона є досить економічно вигідною, тому багатьом вона подобається. Але головна проблема Тайваню в тому, що це географічно нестабільний острів: тут часто бувають землетруси та тайфуни, а також існують безпекові ризики через військову напругу. Тому, на мою думку, переваг від атомної енергетики для нас не так багато, адже такі об’єкти можуть бути вразливими — як під час війни, так і без неї. Для порівняння: в Україні є чотири атомні електростанції, у Тайвані — три, хоча країна значно менша за розміром, але з високим енергоспоживанням. Ще одна велика проблема — це ядерні відходи. У нас немає місця, де можна було б безпечно зберігати їх постійно. Раніше їх намагалися вивозити на віддалений острів Ланью, де живе корінний народ Тао. Але місцевих фактично ввели в оману щодо призначення цього об’єкта, і згодом вони дізналися, що це сховище ядерних відходів, після чого відбулися протести. Зараз такі практики зупинені, але відходи все ще зберігаються на території атомних станцій, навіть попри те, що вони не працюють. І це означає, що ризики залишаються: у разі сильного землетрусу або цунамі, наприклад, після сейсмічної активності в Японії чи в самому Тайвані, може статися ядерна аварія. І якщо щось подібне трапиться, це може зачепити значну частину країни».
У продовження теми атомної енергетики Віта Лю з тайванської організації Trust in Nature Foundation пояснює, як змінювалося ставлення суспільства до ядерної безпеки — і чому саме природні катастрофи стали переломним моментом для Тайваню:
«Я думаю, коли будували ці атомні електростанції, відомі на той момент ядерні катастрофи не стали для них достатнім уроком, бо ситуації були не зовсім подібними. Лише після великого землетрусу в Японії 11 березня люди почали усвідомлювати, що природні катастрофи можуть зруйнувати атомну станцію і мати дуже серйозні наслідки. Тому що до цього всі великі аварії, наприклад у Чорнобилі, були спричинені людською помилкою, а не природними факторами. І, думаю, лише відносно нещодавно люди почали розуміти, що людина не може повністю контролювати або подолати сили природи. Саме тому в Тайвані зростає опозиція до атомної енергетики. Хоча варто сказати, що суспільство поділене: багато людей і далі підтримують використання атомної енергії. Тому не можна сказати, що відмова від неї відбулася за повної підтримки всіх тайванців».
Фото надане Trust in Nature Foundation
На завершення цієї теми Віта Лю пояснює, чому навіть за відсутності нових аварій ризики атомної енергетики не можна недооцінювати — особливо для такої невеликої, а тим паче острівної країни, як Тайвань:
«Минуло багато років, і нічого не сталося. Тому люди певною мірою звикли до атомної енергетики й почали почуватися з нею більш комфортно. Після аварії в Японії в інших країнах не було подібних катастроф, і через це дехто почав вважати, що атомні електростанції не такі вже й небезпечні, як ми думаємо. Але, на мою думку, потрібно повернутися до питання Тайваню як невеликої країни: чи зможемо ми впоратися, якщо станеться хоча б одна велика аварія? Це можна порівняти з транспортом. Люди щодня гинуть у автомобільних аваріях, але авіакатастрофи трапляються значно рідше. Проте якщо падає літак — наслідки значно масштабніші, гине більше людей. Те саме і з атомною енергетикою. Якщо станеться аварія на одній електростанції, це може вплинути на половину Тайваню. І тоді виникає питання: що робити з людьми? Куди їх евакуйовувати? Як із цим впоратися? Це буде дуже серйозна, фундаментальна зміна для всього тайванського суспільства».
Окрім ядерної енергетики, в Тайвані активно шукають альтернативи. Віта Лю пояснює, як розвивається “зелена” енергетика, з якими труднощами вона стикається і чому питання споживання енергії залишається ключовим:
«Уряд Тайваню активно підтримує розвиток зеленої енергетики і створює стимули для бізнесу переходити на відновлювані джерела. Водночас варто розуміти, що ще до закриття атомних станцій вони забезпечували лише 4–6% електроенергії, тобто їх досить легко замінити іншими джерелами. Зараз Тайвань значною мірою залежить від імпортного газу — це основне джерело енергії. Друге місце займає вугілля, що викликає багато дискусій через забруднення повітря. Паралельно держава розвиває сонячну та вітрову енергетику, зокрема офшорні вітряки. Але тут виникає багато суперечок: великі сонячні станції критикують за вплив на землю, вітряки — за шум або шкоду для морських тварин. Тобто розвиток зеленої енергетики має свої труднощі, і навіть екологічні організації інколи виступають проти окремих проєктів. Але головне питання — не лише в тому, як виробляти енергію, а й у тому, скільки ми її споживаємо. Адже попит постійно зростає. До того ж у Тайвані електроенергія і вода дуже та навіть надзвичайно дешеві, порівняно з Європою, що також впливає на рівень споживання — люди просто не відчувають потреби економити».
Фото надане Trust in Nature Foundation
Говорячи про енергетику, Віта Лю з Trust in Nature Foundation звертає увагу ще на один важливий аспект — споживання. Вона пояснює, як низькі ціни на ресурси впливають на поведінку людей і чому без зміни підходу до використання енергії вирішити проблему неможливо:
«У Тайвані немає дефіциту води чи електроенергії. Але проблема в іншому: якщо підвищувати ціни, люди будуть незадоволені й можуть не підтримати владу. При цьому, якщо порівнювати з іншими країнами, ресурси тут коштують дуже дешево. І це має наслідки: коли ти платиш мало, ти менше це цінуєш і більше витрачаєш. Якщо ціни не відображають реальної вартості, а держава покриває різницю, це не мотивує людей економити. У результаті доводиться виробляти ще більше енергії. Саме тому важливо повертатися до першопричини — нашого споживання. Якщо люди не зменшать свої потреби і не почнуть відповідальніше ставитися до ресурсів, вирішити екологічні проблеми буде неможливо. Це стосується і сміття, і енергії: усе починається з того, скільки ми споживаємо».
Віта Лю із тайванської організації Trust in Nature Foundation порівнює безпекові ризики для Тайваню та України і пояснює, як війна може впливати на енергетичну інфраструктуру та повсякденне життя людей:
«Під час зустрічей зі студентами мене часто запитують, чому атомні станції є небезпечними під час війни. Я пояснюю, що один із головних ризиків — це можливість їх захоплення або використання для тиску на населення. Адже контроль над енергією означає контроль над життям людей. Водночас між Україною і Тайванем є різниця: Тайвань не має сухопутного кордону з Китаєм, тому повністю захопити енергетичну систему тут складніше без внутрішньої підтримки. Але залишаються інші загрози — зокрема ракетні удари по критичній інфраструктурі. У Тайвані багато водосховищ, які забезпечують країну водою. А вода і електроенергія — це основа життя. Саме їхня втрата може викликати найбільший страх і дестабілізацію серед людей».
Окрім енергетики та води, Віта Лю звертає увагу ще на одну критично важливу річ — зв’язок. Вона пояснює, чому підводні кабелі є вразливим місцем для Тайваню і як це може вплинути на країну в умовах загрози. Тут варто згадати, що провокації із перерізанням чи пошкодженням підводних кабелів, які ведуть до Тайваню, нагадують досвід з інцидентами, коли російські судна пошкодужвали кабелі на дні Балтійського моря:
«Я думаю, ще одна річ, про яку варто згадати — це підводні кабелі. Ми вже стикаємося з цією загрозою. Хоча ми не впевнені, чи це було зроблено за вказівкою китайського уряду, але така проблема існує: наші підводні комунікаційні кабелі постійно пошкоджуються за межами країни, і це впливає на швидкість інтернету та на те, як ми можемо комунікувати з іншими країнами. У нас є п’ять основних підводних кабелів зв’язку. Минулого року було кілька випадків, коли рибальські судна нібито «випадково» пошкоджували ці кабелі. Тому втрата зв’язку — це теж серйозна проблема для Тайваню. Ще одна проблема в тому, що в Тайвані немає власних можливостей для ремонту таких кабелів — доводиться звертатися по міжнародну допомогу. А це означає очікування: якщо кабель пошкоджений, його ремонт може зайняти щонайменше два місяці. А тепер уявіть, якщо будуть пошкоджені всі кабелі. Уряд, можливо, має свої способи зв’язку, але звичайні люди — ні. У такій ситуації це може викликати паніку. Крім того, якщо немає стабільного зв’язку із зовнішнім світом, країна не може поширювати інформацію про те, що відбувається, і водночас не може отримувати достовірні новини. А це особливо небезпечно, тому що Китай дуже добре вміє маніпулювати інформацією».
На завершення розмови Віта Лю говорить про можливу допомогу Україні — як практичну, так і наукову — та пояснює, чому для неї важливо не просто допомагати, а робити це відповідально й у співпраці з українцями:
«Я думаю, що в Тайвані є багато людей, які мають досвід відновлення територій і реконструкції будівель. Це пов’язано з тим, що ми часто стикаємося з природними катастрофами, такими як землетруси чи тайфуни. Тому ми думаємо про те, щоб зібрати групу людей, які були б готові поїхати в Україну і допомагати у відбудові. Це перший напрям — фізична, практична робота. Другий напрям — це наукова допомога. Я хотіла б, щоб ми могли приїхати і взяти зразки ґрунту, води, продуктів, сільськогосподарських культур або навіть тварин, щоб перевірити, чи війна спричинила забруднення або вплинула на кількість видів. Це важливо, щоб показати світу, яких наслідків завдає війна. Тому що під час війни люди, зрозуміло, менше думають про довкілля — на першому місці стоїть країна і життя людей. Ми не намагаємося когось звинувачувати — ми хочемо дослідити наслідки. Бо часто здається, що війна закінчилася — і на цьому все. Але насправді її вплив триває роками, і українці змушені жити з цими наслідками ще дуже довго. Тому я хотіла б залучити науковців, які могли б досліджувати ці зміни — брати зразки, аналізувати їх у лабораторіях і зрозуміти, що саме змінилося: тимчасово чи надовго. Ці результати можна було б показати як у Тайвані, так і у світі — щоб пояснити, чому війни не повинні повторюватися і чому не варто використовувати певні види зброї. Звісно, ми хочемо допомагати більше. Але я не хочу бути «туристом», який просто приїжджає в Україну і каже: «ми тут, щоб допомогти». Для мене важливо зрозуміти, що саме потрібно українцям. Чи потрібна матеріальна допомога? Чи знання? Чи технології? Саме це ми хочемо з’ясувати. Тому ми відкриті до порад і готові слухати. Бо, як показує досвід, Тайвань — це країна, яка справді хоче допомагати».
Розмова з Вікою Лю показує, як досвід Тайваню у подоланні природних катастроф, розвитку екологічної освіти та пошуку балансу між енергетикою і довкіллям може бути корисним для інших країн. Організація Trust in Nature Foundation не лише працює з глобальними екологічними викликами, а й бачить перспективу практичної співпраці з Україною — у відновленні територій і дослідженні наслідків війни для природи.
Тарас Андрухович