Психологиня та психотерапевтка Олена Орел зазначає, що напружена політична ситуація впливає на українців, які сьогодні перебувають у Польщі. За її словами, це ускладнює процес адаптації та посилює думки про повернення в Україну. Експертка, однак, наголошує, що кожна ситуація є індивідуальною. Більше про це говорить Олена Орел:
— Я не можу відповідати за всіх, тому що я більше спілкуюся з тими, хто шукає цієї допомоги, шукає для себе якісь відповіді, шукає підтримку. І я б не сказала, що це дуже велика частина загалу українців, які тут перебувають, на жаль. І те, про що я чую, — воно десь спільне, але все одно різне, тому що ми всі різні, із різних частин України, з різними наслідками, з різними запитами приїхали до Польщі.
Діти часто згадують, що їм дорікають за їхню мову. Це просто звертає увагу на те, що зараз, у сьогоднішньому політичному контексті в Польщі, вчителі стають більш агресивними до наших дітей і навіть кажуть батькам, що вони повинні вдома говорити польською мовою. Це є неприпустимо, звичайно, бо це виглядає як ще один напад. Але, з іншого боку, там, де люди себе відчували в більш-менш безпечній ситуації, вони зараз відчувають знову-таки тривогу, знову-таки таку агресію, яка не є обумовленою. І, звичайно, напад на дітей батьки переживають, напевно, складніше, ніж напад на самого себе. Знов-таки, це окремі випадки, я не можу сказати, що це загальна ситуація, але те, від чого люди потерпають, — це також ситуації, коли підлітки можуть приходити до школи і там почуватися невидимими, тому що їх просто ігнорують. Невідомо, з якого приводу ігнорують. Якщо є таке ставлення, то виникає ідентифікація тебе як людини, ніби ти прозорий, ніби тебе немає. І знов-таки самосвідомість людини та самоідентифікація складніше формуються в такому підлітковому віці.
Психологічний стан дітей пов'язаний із психологічним станом батьків. Тобто, якщо батьки переживають труднощі, діти це відчувають, і у зворотний бік це також діє. Тобто ця ситуація, можливо, у якийсь спосіб також поглиблюється?
— Так, безумовно, безумовно, що діти — це більше відображення тієї картини, яка зараз відбувається в їхній родині. І ті переживання, ті складнощі, які є у дорослих, вони проговорюються, якщо назовні можуть в інакший спосіб виглядати. Але внутрішньо, у такій внутрішній родинній системі, воно перебігає досить складно, тому що маленькі діти ще не мають абстрактного мислення. Вони це сприймають, як правду і вони це переживають. Якщо є загроза у того, хто мені забезпечує безпеку, це ще більша загроза. І коли ця дитина не зустрічає ще зовнішньо якоїсь такої підтримки і певності, то це ще більше посилюється. Ну, звичайно, що це така досить складна ситуація і вона така колоподібна, це воронка, яка втягує в це все. Будемо відверті: навіть в українських родинах, в українській спільноті дуже є різні ситуації, які так само дають додаткову хвилю напруженості. Це, звичайно, наслідки того, що все занадто довго триває і визначеності немає. У кожній родині своя ситуація. У когось батьки у війську, у когось загинули, у когось у полоні, а у когось поруч, працюють, приносять іграшки, приносять гроші, відпочивають. Тобто дуже-дуже різні ситуації, різні стани. Тому я не можу казати про всіх однаково і про якусь таку спільну ситуацію.
Це досить складна і досить серйозна проблема. Багато дітей, які хочуть повернутися, — це вже підлітки. І, на мій погляд, незважаючи на те, що я чую, що багато українців назавжди залишаться за кордоном, я не знаю, може, в інших країнах вони й залишаться, але, дивлячись на Польщу, маючи свої спостереження, це інша картина. Багато хто хоче повернутися. Підлітки, ну, вони завжди хотіли повернутися. Це однозначно, із самого початку. Зараз уже я так бачу, що батьки так само хочуть повернутися, тому що є втома, немає того, може, запалу, того завзяття, який був колись раніше. Були якісь сподівання, але оце затягування, навпаки, воно дало ще більше енергії і бажання повернутися.
Ви на початку розмови згадали про те, що серед цієї української діаспори є така боротьба за власну суб'єктність. Як би ви це описали?
— Якщо ми говоримо про власну суб'єктність, то, напевно, як приклад, це те, що вчитель у школі радить мамі, щоб вона розмовляла з дитиною польською. Це напад на ідентичність, це напад на самоідентифікацію. І це саме сприйняття того, що порушуються кордони моєї суб'єктності. І це не є справедливо. І що ти не маєш… Ну, я не знаю, чи всі стикалися з такими зауваженнями: чому ти тут розмовляєш українською мовою, а не польською.
Як у такій ситуації знайти внутрішню опору? Як собі радити в такій складній політичній ситуації?
— Людина повинна шукати людину, і людина допомагає людині. Тільки цим можна лікуватися. І знаєте, що на всі ці поради, які спочатку були дуже дієві, працювали — там техніки дихання, — вони вже не є такими дієвими, бо це спрацьовує, коли є перший поштовх. Коли це вже трясе стільки часу, то це неможливо. І більше потрібно шукати допомогу в тому, щоб розвивати свою екологічну систему. Це, так би мовити, з наукової точки зору звучить, але це більше про те, щоб шукати те, що є раціональним у твоєму житті. Тобто якщо є якась фігура, ми можемо на цю фігуру дивитися з різних боків. Якщо, наприклад, нас примушують вчити польську мову, то ми ж можемо подивитися на це не як на примус, а як на пізнання чогось нового, що цим ми розвиваємо свій мозок, що ми виробляємо нові шляхи, нейронні зв'язки, розширюємо свої можливості, розумові здібності. І потім, що це для дорослих, то, напевно, це як виклик, вроді, з її міри, що ти не захворієш, тому що ти тренуєш свій мозок. Якщо в такому сенсі дивитися, що це може виглядати як противага тим, хто тобі докоряє, що ти не знаєш їхньої мови, то кожен українець, ну і ті, які в Польщі, можуть сказати, що ми знаємо три мови мінімум. Тобто ми шукаємо те підґрунтя, яке дає нам більше можливостей втриматися рівно на поверхні. То ці наші знання, ці наші такі якорі, які нас тримають навколо. Поганого багато, але ми дивимося на одну й ту саму фігуру з різних боків. Шукати треба найкраще.
У Польщі безкоштовну психологічну допомогу, зокрема, надають Центри кризової допомоги та Польський Червоний Хрест. Деталі можна знайти на сайті #napomocUkrainie або на gov.pl.
Інна Ясніцька