«Слідство.Інфо» — це відома українська команда незалежних журналістів. До 24 лютого вони займалися антикорупційними розслідуваннями та зловживаннями українських посадовців усіх рівнів. Журналісти знімали документальні фільми-розслідування та готували спецрепортажі. З початку повномасштабного вторгнення Росії на територію України вони свідомо змістили фокус роботи — тепер вони знімають репортажі з обстріляних російськими військовими міст і селищ та ідентифікують російських військових та українських колаборантів. Саме про ідентифікацію російських військових ми й поговорили з журналістом-розслідувачем Василем Бідуном.
Звісно, ми до початку повномасштабної війни не планували робити такі розслідування. Ми мали певні свої плани, переважно ми спеціалізувалися на антикорупційних розслідуваннях про місцевих політиків, зокрема, або ж про правоохоронців — це одна з наших спеціалізацій — розслідування про зловживання правоохоронних органів, в судах. Зрозуміло, що після початку повномасштабної війни це відійшло на другий план, тому що взагалі існування держави опинилося під загрозою. Ми розуміли, що першочергова тема, яка має найбільше суспільне значення на той час і зараз, як я вважаю, це російське вторгнення. Перший час ми намагалися зрозуміти, що ми як журналісти, які мають певні навички ведення розслідувань, глибшого дослідження, можемо зробити. Ми почали аналізувати те, що з’являлося в інформаційному просторі. Тоді починала просочуватися інформація про якихось конкретних російських військових. Почали з’являтися відео з російськими військовополоненими, почали з’являтися фотографії. Ми зрозуміли, що це один зі шляхів того, що ми можемо робити, досліджувати саме цих людей. Як я пригадую, то спочатку ми, українські журналісти, сподівалися, що, можливо, російська спільнота, росіяни, не до кінця усвідомлюють, що відбувається, оскільки російська пропаганда працює дуже сильно в середині країни. Їм, очевидно, не говорять всього. Ми думали, що ми зараз покажемо: «Дивіться, тут ваші родичі, ми їх ідентифікували. Це ваші близькі люди, вони напали на нас, вони вбивають українців». Ми думали, що в Росії люди піднімуться, почнуть протестувати. З часом ми зрозуміли, що було досить наївно на це сподіватися.
Український журналіст-розслідувач проєкту «Слідство.Інфо» Василь Бідун. Фото надане «Слідством.Інфо»
Я попросила журналіста-розслідувача пояснити, чим ця інформація, яку вони оприлюднюють, може бути корисною для держави та суспільства.
На мою особисту думку, на думку редакції, все-таки важливо встановлювати цих людей. Важливо фіксувати їхні воєнні злочини, тому що ми розуміємо, що сам факт вторгнення Росією в Україну, те, що вони вторглися в незалежну державу, це вже можна класифікувати як воєнний злочин, але важливо зафіксувати конкретні вчинки конкретних осіб. Це може бути доказовою базою. Ми сподіваємося, що в перспективі ця справа — взагалі вторгнення Росії в Україну — буде розглядатися в міжнародних судах. Сподіваємося, що ті дані, які збирає наша команда, інші журналісти з України, теж будуть корисними під час цих розслідувань, щоб притягти винних до відповідальності.
Василь Бідун розповів, як виглядає процес ідентифікації російських військових.
Під час ідентифікації ми використовуємо різні джерела. На початку повномасштабного вторгнення ми багато аналізували списки, які публікували наші, українські, спецслужби, зокрема, Головне управління розвідки. Як відбувається цей процес? В нас є, наприклад, списки, які опубліковані. Там є певні персональні дані: прізвища та імена, дати народження, прив’язка до військової частини чи ще щось. Це вже база, яку ми брали, займаючись ідентифікацією. Після того, як ці списки почали менше викладати в публічному доступі, ми почали використовувати, наприклад, різноманітні документи, знайдені на місцях, де перебували російські військові, тобто, де вони відступили з Київської області. Там ми могли знайти якісь документи, які ми аналізували. Це також можуть бути різноманітні відеозаписи: російські пропагандистські сюжети, на яких фігурують якісь певні особи. За допомогою певних алгоритмів, певних інструментів ми маємо можливість встановлювати, хто конкретно на відео. Потім, як і зі списками, так і з відео, ми намагаємось відшукувати цих людей в соціальних мережах, що є гарним джерелом інформації. Там можна знайти додаткову інформацію, наприклад, про прив’язку до військової частини, про їхніх родичів і так далі. Є й інші джерела, які я не можу назвати, але які допомагають збирати комплексну картинку і деталізовано аналізувати людину. Це дає нам можливість стверджувати, що конкретні військові перебували в Україні, воювали проти України, перебували в конкретному місті, вчиняли конкретні воєнні злочини.
Я запитала у журналіста-розслідувача, чи під час своєї роботи він співпрацює зі слідчими, які фіксують російські воєнні злочини на території України.
Я не можу сказати про співпрацю з правоохоронцями. Ми — журналісти, вони — правоохоронці, ми не можемо співпрацювати. Звісно, як я вже казав, до повномасштабної війни ми робили багато розслідувань про правоохоронців, зокрема про зловживання. Ця тема була в нашому фокусі. Після повномасштабного вторгнення ми не те щоб почали ігнорувати ці теми, але фокус трішки змістився. Для нас важливішими стали тема війни, вторгнення росіян, тому в цьому контексті можна сказати, що ми з нашими українськими правоохоронцями опинилися по одній стороні барикад. Певною мірою ми розуміли, що вони можуть нам допомогти, їхні знахідки. Можливо, вони могли ділитися з нами якоюсь інформацією. Звісно, це не публічно. Ми ж могли її надалі досліджувати. Зрозуміло, що ми як журналісти маємо свою роботу. Ми не маємо доступу до жодних матеріалів кримінальних проваджень на такому рівні, як правоохоронці. Якщо ми умовно готуємо якийсь матеріал, в нас вже є якась база, і ми розуміємо, що теоретично в певних правоохоронців може бути ще якась додаткова інформація про це, то, можливо, через джерела, певними шляхами можна спробувати її дістати. Це не правило. Так може вийти, а може і не вийти.
Стосовно правоохоронців я можу сказати, що ми усвідомили, що у правоохоронців на початку не було таких навичок з ідентифікування російських військових, як в нашої команди. Зокрема, деякі структури навіть зверталися до нас для того, аби ми проводили певні тренінги, розповідали про те, яке ми проводимо цю ідентифікацію. Це для них було новинкою і хорошим інструментом роботи з цією інформацією. В такому плані наша співпраця була можливою — проведення тренінгів. Певним чином, можливо, допомагали на якихось етапах, але не більше.
Василь Бідун, який вже ідентифікував велику кількість російських військових, спробував створити портрет окупанта. Він зазначив, що, звичайно, це доволі суб’єктивна характеристика.
Оскільки зараз в Російській Федерації відбулася мобілізація, то картинка профілю трохи розмивається. Ми розуміємо, що зараз до війська потрапляють різні люди різних професій. Якщо говорити про початок повномасштабної війни, то в принципі ми розуміємо, що там були в основному контрактники. Це більш-менш стала категорія людей. З того, що я, наприклад, досліджував, то в мене склалося враження, знову ж таки, воно може бути доволі суб’єктивним, що це переважно не надто освічені люди, які здобули здебільшого середню освіту, тобто закінчили школу. Вони не мають вищої освіти. Аналізуючи їхні соцмережі, зокрема, часто було помітно, що вони ведуть не зовсім здоровий спосіб життя, тобто вживають алкоголь, відвідують різні гулянки і так далі. Це молоді люди з якихось далеких регіонів Російської Федерації, з Далекого Сходу, наприклад, з економічно депресивних районів, де фактично немає адекватної роботи. Її важко знайти. Тут же їм пропонують контракт з непоганим, за їхніми мірками, забезпеченням: їх годують, дають, умовно кажучи, ліжко-місце. Принаймні на початку повномасштабного вторгнення це були переважно такі люди, які, грубо кажучи, потребували грошей, і служба в армії давала їм таку можливість.
Матеріал підготувала Дар'я Юр'єва