Ви пишете книгу про те, як може розпастися Росія. Ви представляєте західний світогляд як американський політолог. Проте я особисто не відчуваю, що ця тема популярна серед країн Заходу, адже після розпалу Росії буде міжнародний хаос, невідомо, наскільки нові держави будуть контактні, до того ж невідомо, в чиїх руках опиниться ядерна зброя. Це все побоювання, які висловлюють ваші колеги, тож чи не почуваєтеся ви аутсайдером, щоб говорити про такі речі?
— Я б назвав себе аутсайдером, який все ж залишається всередині, інакше кажучи, я часто пишу книги на теми, про які люди думають зрідка. Наприклад, 20 років тому я написав книгу про імперіалізацію Росії, вона називалась «Холодний мир». Тоді багато хто казав: «Ми можемо працювати з Росією, бо це прагматично, бо нам необхідна міжнародна співпраця. І економічні, енергетичні зв’язки об’єднають нас». Звісно, цього не сталося. Очевидно, я не боюсь говорити про речі, яких деякі науковці чи радники намагаються уникати, бо вони бояться. Бояться, що Росія розпадеться. Західні країни вірять, що можна відновити Росію, якою вона була до того, як розпочала війну в Україні, вірять, що з Росією можна буде надалі працювати, вести бізнес. Вірять в російську опозицію, яка замінить Путіна, яка або у в’язниці або в екзилі, звісно. Навального вже нема, але на заході шукають таких постатей, навіть його дружину Навальну. Тож побутує сподівання, що ці люди зможуть зберегти Росію. Я думаю, це прийняття бажаного за дійне. Звісно, мої ідеї, які я описую в книзі, теж можуть видатись комусь нереалістичними. Проте я думаю, що коли видавати бажане за дійсне, то це означає ставати на ті ж граблі, повторювати свої помилки, продовжувати вести знову хибну політику, яка й призвела до катастрофи. Підтримка Путіна, Мєдвєдєва, підтримка російської опозиції, яка не має жодних шансів на владу і змоги перетворити імперію на демократію. Тому я можу сказати, що я радше пишаюсь тим, що говорю речі, про які й не думають.
Перший крок — почати про це думати, зроблено, ваша книга у цьому допомагає. Хоча б припустити цю думку, розрахувати ймовірність сценарію, за якого Росія таки розпадеться на окремі держави, а після всіх розрахунків непогано почати б діяти, готуватись до такого розвитку подій. Що мають робити країни?
— Багато кроків треба зробити, я про них й пишу у своїй книзі. Ми маємо готуватись, аби регулювати цей процес. Ми, тобто Захід, не будемо вдиратися в Росію, але розпад Росії матиме наслідки, як мінімум для всіх сусідніх країн. Тож ми маємо готуватись, і тут я маю на увазі, по-перше, розробку аварійних сценаріїв. По-друге, ми маємо пильно слідкувати за ситуацією в кожному регіоні Росії. Також ми маємо тісно співпрацювати з нашими партнерами та союзниками, передусім країнами, які мають кордон з Росією, а зокрема й з Монголією, Туреччиною. НАТО також має бути більш приготованим до російських провокацій, яких не забракне, коли Росія почне розпадатись. В Росії є невеличкі рухи, які виступають за те, щоб Росія була роз’єднана, серед них й деякі чеченці, інгуші. Тож є люди, які бачать непідконтрольне Москві майбутнє, прагнуть автономії або ж й незалежності. Україна також відіграла тут важливу роль, визнаючи владу Ічкерії в екзилі. Тож багато чого треба зробити ще на стадії підготовки до процесу розпаду Росії, і коли він настане, я думаю, треба буде виступити модератором між новими країнами, порадити їм, яку політичну систему вони мають створити.
Але чи будуть ці країни демократичними, скажімо так, дружніми? Бо навіть якщо пригадати бунт Прігожина, на його порядку денному було питання війни Росії проти України, але йому була важлива не її ганебність як такої, він був незадоволений тим, як Росія веде цю війну, мовляв, можна краще й ефективніше. Як реагувати на подібні рухи в Росії? Ми ж не можемо їх підтримувати, але можемо скористатись тим, як вони дестабілізують Росію, як на вашу думку?
— Ні, звісно, я не думаю, що ми маємо підтримувати рухи в Росії, які покликані замінити Путіна на сильнішого лідера, Пригожина чи будь-кого іншого, як на мене, ми маємо більш активно інформувати росіян про них самих, про те, що відбувається в Росії, що відбувається в Україні, бо Росія вже створила картинку, що вони собі чудово з усім справляються, навіть краще, ніж до війни, це очевидна дезінформація. Ми маємо доступ до людей через Інтернет, чого не було в радянські часи, є багато способів дотягнутись до цих людей, передусім з республік Росії, і тоді рухи за незалежність будуть зростати.
Ви не раз під час презентації говорили, що розпад Росії — це процес, і я думаю, цей процес вимагає багато каталізаторів і зовнішніх чинників, роль України тут очевидна, слабка Росія, яка зазнала поразки у війні, розпадеться з більшою ймовірністю. Яка роль в цьому процесі відведена Польщі?
— Польща вже дуже багато робить, допомагає Україні наблизити момент розпаду Росії. Польща, можна сказати, на передовій позиції, коли йдеться про озброєння України, щоби Україна могла витіснити росіян зі своїх територій. Як я вже казав, важливо залучати країни, які мають кордони з Росією, і тут варто пригадати Королевець. Польща через територіальну близькість може спробувати поширювати там правдиву інформацію про російські втрати, наприклад. Я знаю, що в Королевці є поодинокі голоси, які кажуть: «ми не належимо до Росії, краще бути окремою республікою». За цим треба пильно спостерігати, вони вже колись виходили на протести проти російської політики.
Розмову можна почути у доданому аудіофайлі.
Анастасія Купрієць