17 лютого 1980 року Лєшек Ціхи та Кшиштоф Вєліцький стали першими людьми, котрі підкорили взимку найвищу гору світу. Це була зламна експедиція в історії світового гімалаїзму, яка відкрила епоху «льодових воїнів» - як поляків почали називати у світі. У 1980 році відкрився розділ зимового сходження на восьмитисячники, від того часу поляки першими підкорили взимку десять із тринадцяти восьмитисячників, чотирнадцятий, К2 (Чоґорі) досі залишається непідкореним.
Але повернімося до дня 17 лютого 1980 року. Це була неділя. Вранці, о 10:40 Кшиштоф Вєліцький і Лєшек Ціхи зв’язалися з базою. «Вони не вершині всього світу, прийом!» - кричав тоді керівник польської експедиції Анджей Завада. Кшиштоф Вєліцький та Лєшек Ціхи піднялися на 8848 метрів над рівнем моря. Що ви тоді відчували? Ейфорію? - такі запитання найчастіше чули гімалаїсти після свого повернення.
Відверто кажучи, на вершині не було надто багато часу, щоби смакувати успіх, - говорить Кшиштоф Вєліцький:
«Звісно, ми раділи. Але ми боялися, що нас чекає важке повернення з вершини. Взимку дні короткі, о четвертій дня ставало зовсім темно, а ми піднялися на вершину перед одинадцятою. Тож скажу, що ми не насолоджувалися краєвидом, а хотіли якомога швидше звідти втекти. Адже ми знали, що успіх буде тоді, коли повернемося до бази».
На вершині Евересту поляки були 40 хвилин. Там вони залишили розарій від папи римського Івана-Павла ІІ і хрестик, присвячений пам’яті польського оператора Станіслава Ляталли, котрий загинув під час експедиції в Гімалаї.
Дорога на вершину пролягала класичним шляхом, яким Джомолунгму підкорювали гімалаїсти влітку. Лєшек Ціхи в ефірі Польського радіо згадував, як виглядав день 17 лютого 1980 року:
«Наші партнери сходять вниз, ми з Кшиштофом приймаємо в базі номер два рішення, після розбиття бази номер чотири, що не сходимо вниз разом з усіма, а пробуємо піднятися. У наметі залишаємося ми з Кшиштофом. Згодом, коли емоції після здобуття Евересту трішки охололи, ми з Кшиштофом довго розмовляли про це рішення. І знаєте, ми обидва були переконані в тому, що піднімемося на вершину! Нам була потрібна дуже глибока віра в те, що вдасться це зробити, виконати це завдання в тих умовах. І на самій вершині, 17 лютого 1980 року, пам’ятаю, я сказав: Якби це не був Еверест, ми б не здобули цієї гори».
«Атака вершини тривала сім годин. Це відбувалося в повному мовчанні», - говорить Ціхи:
«У нас були на обличчях маски… Взагалі, ці останні дні, чотири-п’ять днів, коли в базі ми перебували тільки з Кшиштофом, адже це і підхід до третьої бази, потім – четвертої, потім – підхід вище і повернення до бази… упродовж цих днів ми сказали кількадесят слів, не більше. Адже все було зрозумілим і очевидним – ми піднімаємося, щоби здобути вершину. І ми здобудемо цю вершину».
Другий з поляків епохального сходження, Кшиштоф Вєліцький, наголошував, що цією експедицією жила вся Польща:
«Лідер експедиції, Анджей Завада, зумів зосередити всю команду навколо мети. Ми всі хотіли здобути гору, але не для себе, а для людей, для поляків, для Польщі. Можливо, це звучить пафосно, але так було. І на піку ми розгорнули біло-червоний прапор, наш, польський прапор».
Щоби потрапити в історію, поляки просто були змушені вигадати зимовий гімалаїзм,- говорить польський альпініст Алєксандер Львов, учасник експедиції 80-го року. Як каже, треба було зробити щось, чого нікому досі не вдалося. У цьому був переконаний Анджей Завада, котрий вирішив організувати зимову експедицію на Еверест:
«Коли ми, поляки, починали здобувати Гімалаї, головні восьмитисячники були вже підкореними. У часи, коли на них входили інші, ми сиділи закриті залізною завісою. І щоби зробити щось нове, ми вигадали зимовий гімалаїзм. Анджей Завада, котрий мав досвід зимового сходження в масиві Гіндукуш (це семитисячники). Завада вирішив піти далі. Йому вдалося здобути усі необхідні дозволи, переконати владу Непалу аби та погодилася на цю експедицію. Ну і ми поїхали».
20-особовою експедицією керував Анджей Завада, один з піонерів польського зимового гімалаїзму. Лєшек Ціхи так згадував цю експедицію:
«Як ми вирушали в цю експедицію, то усвідомлювали, що шанси підкорити вершину - невеликі. Нашого керівника, Анджея Заваду тоді питали журналісти – а чому ви на перше зимове сходження вибрали найвищу гору світу? Анджей відповідав – ну знаєте, шанси підкорити восьмитисячник взимку є мінімальними. Але історичність миті підкорення Евересту, ми, безперечно мали. У вухах ще відлунювали слова Гілларі, мовляв взимку вище рівня 7 тисяч метрів не те, що піднятися неможливо, а що там просто немає жодної можливості життя».
Коштів на експедицію не було, ми були дуже скромно оснащені, - згадує Алєксанденр Львов:
«Альпіністські кішки були "мейд ін Поланд". У нас було шістдесят пар, і всі поламалися. Якби ми не мали трохи кішок західного виробництва, то не відомо, як би ця експедиція виглядала. Але найбільшою проблемою був одяг та взуття. Якби нашим молодших колегам сьогодні дати оце наше тодішнє спорядження, то – найбільш ймовірно – вони би нікуди не пішли. Але такою була наша дійсність».
Починаючи від 1980 року, взимку здобуто тринадцять восьмитисячників. Десять з них першими підкорили льодові воїни. Непідкореною залишається друга найвища гора у світі – Чогорі, К2. Хоча було кілька спроб, зокрема, нещодавня Національна експедиція поляків, Чоґорі піддаватися не хоче. Кшиштоф Вєліцький каже, що якби першим на цій вершині замайорів біло-червоний прапор – це би стало певним символічним завершенням епохи, яку відкрили поляки:
«Мені здається, що підкорення К2 взимку стало би таким гарним завершенням цього великого зимового дослідження. Звісно, воно перенесеться на нижчі вершини, можливо, на восьмитисячниках шукатимуть нові шляхи сходження на вершини… Але завжди найважливішими залишаються перші сходження. Оскільки наш зимовий гімалаїзм почався у 1980 році від Евересту, добре було би, якби ця епоха завершилася здобуттям К2 – адже всі інші восьмитисячники вже підкорено».
Зимова експедиція польських гімалаїстів на К2 планується на зламі 2020-2021 років. Нагадаю, перше літнє підкорення Евересту мало місце у 1953 році. Перщшими людьми, які піднялися на найвищу гору світу, були новозеландець Едмун Гілларі та непалець Тензінг Норгай.
IAR/Яна Стемпнєвич