Цей Великдень буде інший, ніж всі дотеперішні й, маю надію, всі наступні. В карантинній дійсності не те що у мандри за кордон не поїдемо, небажаною є подорож до сусіднього села чи навіть експедиція до будинку навпроти, де живуть наші батьки або родичі. Залишаймося вдома, святкуймо Великдень зі своїми найближчими, тобто тими, з ким живемо під одним дахом. А якщо так склалося, що свято доведеться проводити самому — зробімо все, щоби не почуватися самотнім! У добу соціальних мереж та комунікаторів не так вже важко провести великодній сніданок у формі відеоконеренції або поділитися фотографіями великодніх писанок і страв за допомогою популярних соцмереж, можна теж подзвонити до своїх друзів із великодніми побажаннями. А радіо вам допоможе — вірутально — вирушити у мандри.
Сьогодні запрошую у мандри великоднім звичаями. У польській мові є приказка "сo kraj to obyczaj" - "кожна країна має свої звичаї". Я би дещо її модифікувала, і сказала, що кожен регіон має свої звичаї. В одних польських регіонах Великодній понеділок супроводжується літрами вилитої води, а в інших водою не обливаються, тільки шмагаються зеленим гіллям. В одних на святковому столі у Великодню неділю обов’язково має бути білий борщ, журек, а в інших борщ — червоний. Словом, звичаїв та обрядів — багато, усі вони мають своє значення, генезис. Тож на початок заглянімо до історії — як готувалися до Великодніх свят наші предки? І якби нам вдалося перенестися у часі, то що би ми почули?
Малґожата Кунецька з Етнографічного музею у Варшаві каже, що сто років тому Великодні свята звучали зовсім по-іншому, ніж нині, зрештою, приготування до Великодня тривало значно довше.
- По-перше, тому, що наші предки не мали цих усіх кухонних машин, які маємо сьогодні — блендерів, міксерів, посудомийок. Крім цього, чимало продуктів, інгрідієнтів, необхідних для приготування святкових страв, треба було самому виростити і зробити. Селяни, наприклад, не могли от-так собі піти до крамниці й купити дріжджі. Люди колись готувалися до Великодніх свят упродовж сорока днів, тобто весь Великий піст. За духовне приготування дбала Церква та численні народні обряди.
Передсмак Великодня давала Вербна неділя, коли віряни освячували в костелах пальми — букети, виготовлені з гілочок верби та сушених колосків і квітів. У Польщі Вербна неділя має назву "Niedziela Palmowa", тому й ці букети звуться пальмами. Пальми роблять у всіх регіонах, але на Сілезії (Південно-Західна Польща) мають один звичай, що відрізняє цей регіон від інших — тут прийнято у Вербну неділю, після посвячення пальми, з’їсти по одній сережці з вербової гілочки. Вербовий цвіт має забезпечити здоров’я.
Кульмінацією свята був великодній сніданок. Щоправда, великодній сніданок не був настільки регламентований як, скажімо, Свят-Вечір, коли на столі мало з’явитися 12 страв. Але деяких страв не могло забракнути на святковому столі, - говорить Малґожата Кунецька:
- Безперечно, це дріжджова бабка, паска. Обов’язковими були теж мазурки — різновид пісочного пирога із сушеними фруктами та горіхами. Хоча мушу сказати, що мазурки у селянських хатах з’явилися значно пізніше, ніж паски. Мазурки — це дорогий пиріг, на який не кожна господиня могла собі дозволити — адже тут додаються сушені фрукти, родзинки, цукати, горіхи, мигдаль, шоколад. А сто чи двісті років тому ці екзотичні додатки привозилися із заморських країн, отже і ціна на них була значно вища, ніж нині. Натомість, як я вже сказала, на кожному великодньому столі стояла пишна дріжджова баба. З випіканням цих пасок було пов’язано чимало звичаїв, обмежень. Дріжджове тісто мало вирости, тож мусило стояти в теплому місці, на кухні не можна було відкривати вікон і робити протягів — бо інакше тісто впаде. У домі усі говорили пошепки, бо баба не любить галасу, якщо голосно — то тісто впаде. А крім цього, не забуваймо, що паски тоді пеклися у печі, тож господиня додатково повинна була так докладати дерево, щоб утримати в печі таку саму температуру. Бо інакше — так, так, бабка впаде.
Наступна страва, чи то пак - страви, притаманні великодньому сніданку — вудженина, ковбаси, печене м’ясо. Адже упродовж Великого посту люди не споживали скоромного, - додає наша співрозмовниця.
- Колись люди дуже дотримувалися Великого посту і не їли м’ясного, скоромного. Тому люди чекали не шинку, на ковбасу, на м’ясні страви. Адже м’ясо востаннє їлося під час карнавалу. Обов’язковою стравою був теж журек — суп, заправлений закваскою з борошна, до якого додається біла ковбаса та варене яйце. Оцей святковий, скоромний жур був невід’ємним елементом свят Великої Ночі (адже польською Великдень звуть Wielkanoc, Wielka Noc). Журек, який ще називають білим борщем, варили у всіх регіонах Польщі. У всіх, крім Лудзі. Тут на великодній сніданок подавали червоний борщ, на м’ясних реберцях та з картопляним пюре. Але повертаючись до пісних страв - є теж пісний різновид журека, який споживався у Великий піст — без сметани, ковбаси і яєць, а тільки на заквасці та з картоплею.
Пісний жур, справді, був одною з основних страв під час сорокаденного очікування на Великдень. Тому в деяких регіонах, у переддень свята, тобто у Велику суботу, часом — у Велику п’ятницю, відбувалося символічне прощання із журом. Звичай "хоронити жур і оселедець" притаманний польському Помор’ю та Куявії (регіон лежить у Куявсько-Поморському воєводстві, це Пінічно-Західна Польща). "Похорон жура" виглядав так, що глечик із цим пісним супом закопували неподалік хати або ж виливали на подвір’я. Часом молодь робила витівки — підвішувала глечики з журом на деревах, і коли хтось під деревом проходив — виливала суп на перехожого. У переддень Пасхи хоронили теж оселедець, смак якого встиг набриднути за сорок днів посту. З ним теж прощалися досить видовищно — люди вибирали один, найбільший оселедець і прибивали його цвяхом до дерева. А після того, як розправилися із пісними стравами, то могли скуштувати скоромних наїдків, до яких належали, безперечно, і яйця. Їх споживали, ними прикрашали святковий стіл — я маю на увазі крашанки і писанки. Їх теж дарували... А які мотиви і символи прийнято малювати на псианках? Розповідає народний майстер писанкарства, а також — колекціонер писанок Аркадіуш Вєліца.
- Колись люди не вміли писати, тому святкові побажання вони малювали на писанках, а потім ці писанки дарували, дівчата — хлопцям, хресні матері — своїм похресникам. Я тримаю в руках писанку, яку сам виконав, а надихався я гуцульськими писанками. Тут бачимо прадавні символи. Зокрема, це коні, які стоять під деревом. Коні символізують достаток. Дерево — це дерево життя, тобто сила і вітальність. На самому вершечку дерева сидить пташка, яка символізує духовне життя. А внизу тут, під кониками, бачимо шахівницю — так зображуємо поле, отже — символ праці. Коли глянете ще нижче, то побачите продовгуваті смуги — це наше коріння, традиція. Якби ви отримали таку писанку від когось у подарунок, то могли би її розшифрувати так: бажаю, щоби ти був здоровий, жив у достатку, збагачувався своє працею, а також — щоби духовно розвивався, не забуваючи про своє коріння і традиції.
В Україні найбільш популярною технікою оздоблення яєць є техніка писання воском. У Польщі теж найчастіше роблять крашанки і писанки, але у згаданій вже Куявії прийнято на Великдень робити шкрябанки. Спочатку яйця забарвлюють в один колір, найчастіше — за допомогою лушпиння з цибулі, а потім на шкаралупі вишкрябують візерунки. Регіон Куявія відрізняється теж своїми великодньо-понеділковими звичаями. Замість поливати дівчат водою, хлопці в день після Великодня вилазять на дерева і викрикують імена дівчат, присвячуючи кожній з них якийсь жартівливий віршик... Я от так собі думаю — цей звичай можна перенести на наші карантинні балкони. Поезія замість води.
Якщо ми вже опинилися у понеділковій дійсності, тобто це другий день Великодніх свят - варто поговорити про звичай, який у Польщі називають śmigus-dyngus, а в Україні — Поливаний понеділок, або Волочильний понеділок. У переважній більшості польських регіонів, так як в Україні, хлопці обливали і обливають дівчат водою, часто на них виливали відра холоднюшої, льодової води, часом дівчат кидали до бочок з водою. І хоча жодній дівчині переспектива купання в зимній як лід воді не усміхалася, то кожна з них хотіла бути облитою. Згадує Гелена Мяздек з міста Ловіч, що у Центральній Польщі.
- Я пам’ятаю, як у дитинстві ми ходили у Поливаний понеділок до хресної мами та хресного батька. Ми це називали "динґуси". Пам’ятаю, тоді яйця фарбувалися натуральними барвниками — корою дерев, цибулею. Кожна господиня наварила цих яєць, а ще напекла різних тістечок, пряників. І коли ми, діти, приходили в гості, щоби побажати радісного Великодня і полити дім водою,то отримували ці смаколики. Діти завжди чекали на ці солодощі. А як я вже підросла трохи, то хлопці мене почали обливати водою. І була раз така ситуація, що я сховалася на горищі у свого хресного, бо не хотіла, аби мене водою облили. А він взяв і видав мене — ой, що тоді було! Хлопці сухої нитки на мені не лишили. Знаєте, я тоді страшенно розлютилася, прийшла до дому і поскаржилася мамі. А вона на це сказала — ти радій, що тебе хлопці облили! Бо кожна дівчина про це мріє.
На початку я згадала про Поливаний понеділок без обливання водою. Так ось, на Кашубщині (це північ Польщі) воду заощаджували, але про шмагання не забували — тут було прийнято бити гарних дівчат галузками ялівця. Ця рослина мала принести здоров’я і достаток.
Такою була сьогоднішня подорож великодніми звичаями і польськими регіонами. Можливо деякі з них ви адаптуєте до сучасних карантинних умов. Гарних і світлих Свят!
Jedynka/Яна Стемпнєвич