У Туристичній рубриці вирушаємо на Підляшшя, щоби дізнатися про 10 складників магії цього регіону. Підляшшя — це суміш культур і релігій: православ’я, іслам, римсько-католицька конфесія, старообрядці, це теж євреї, котрі становили дуже важливий складовий елемент Підляшшя перед Другою світовою війною.
Про туристичний топ-10 Підляського воєводства розповість Адам Ґрабовський, екскурсовод по Піляському воєводстві, регіональне відділення у Білостоку Польського туристично-краєзнавчого товариства (PTTK).
У мене Підляське воєводство асоціюється, передусім, з Біловезькою пущею (Puszcza Białowieska). Тому пропоную почати саме від пущі.
- Так, це один з найстарших у Польщі національних парків, який охороняє останній на Центральноєвропейській рівнині праліс, первинний ліс. Звісно, роками цей терен модифікувався, але варто сказати, що в Європі немає другого такого лісного комплексу, що функціонує в тому самому місці від початку, тобто відколи відступили з цієї території льодовики. Офіційно цей національний парк відкрито у 1932 році, і від того моменту тут охороняється найстарший у Європі листяний ліс. Коли ми говоримо про Біловезьку пушу, то не можемо не згадати про зубрів, її символ. Ці тварини були невід’ємним елементом пущі завжди, але на початку XX сторіччя вони зникли на короткий період з краєвиду. Нині популяція зубрів відроджена, їх на терені пущі — близько 700 особин.
Зубри — символ Біловезької пущі. фото: Адам Ґрабовський
Крім цього, якщо будете у Біловезькій пущі, загляньте обов’язково до Природничо-лісного музею (пол. Muzeum przyrodniczo-leśne Białowieskiego Parku Narodowego). Це найстарший такого типу музей у Польщі, тут дізнаєтеся все про історію Біловезької пущі, її флору та фауну.
Отже, підсумовуючи, мій номер один у цьому топ-10 — Біловезька пуща — складається із кількох елементів: сама пуща, музей і показовий заповідник зубрів, де можемо побачити ці величні тварини.
Варто теж знати, що Біловезька пуща поділена польсько-білоруським кордоном. Менша частина пущі лежить на польському боці (4 700 га — ред.), більша — на білоруському (72 000 га — ред.). Можна відвідати пущу в Білорусі, але потрібно оформити спеціальну перепустку.
Біловезька пуща. фото: Адам Ґрабовський
Частина Біловезької пущі — це заповідник, до якого можна увійти тільки з екскурсоводом. А пройтися пралісом варто! Ми вирушаємо з Адамом Ґрабовським далі... який наступний пункт у нашій мандрівці Підляшшям?
- Якщо Підляшшя, то, передусім, Білосток (пол. Białystok)! Це столиця воєводства. Коли у 1999 році було створено Підляське воєводство у такій формі, як ми її знаємо, Білосток вибрано його столицею. Місто нараховує близько 300 тисяч мешканців і розташоване на стику двох культур — через адміністративні межі міста проходить історичний кордон між Великим князівством литовським і Короною Королівства Польського.
Білосток — столиця Підляського воєводства. фото: Адам Ґрабовський
Якщо ми говоримо про Білосток, то одразу на думку спадає «Версаль Підляшшя» — так називають палац Браницьких (пол. Pałac Branickich). Перед резиденцією великого коронного гетьмана Клементія Браницького гербу Ґриф простягається прекрасний бароковий парк, відтворений з оригінальних малюнків. Сьогодні в палаці вже немає магнатів, тут міститься Медичний університет. Але ми можемо подивитися, як виглядала ця магнатська резиденція з другої половини XVIII століття.
«Версаль Підляшшя» — Палац Браницьких, фото: Адам Ґрабовський
Парк перед Палацом Браницьких. фото: Адам Ґрабовський
Поблизу Білостока теж є багато цікавого, правда?
— У найближчому оточенні знайдемо містечко Тикоцін (пол. Tykocin). Аґнєшка Осєцька писала про нього «це — місто-перлина». Цим містом захоплювався польський історик, археолог, етнограф Збіґнєв Ґльоґер. Найбільш відомою архітектурною пам’яткою Тикоціна є давня синагога, одна з найстарших у Польщі. Її побудовано у 1642 році. Єврейська ґміна у Тикоціні була одною з найважливіших у Короні Королівства Польського, дехто каже, що вона була другою за значенням після краківської. Сьогодні у мурах синагоги діє музей, а храм вже не виконує своїх релігійних функцій, оскільки під час Другої світової війни євреї були знищені. Натомість у самому місті знайдемо багато слідів єврейського минулого.
Синагога в Тикоціні. фото: Адам Ґрабовський
Синагога в Тикоціні. фото: Адам Ґрабовський
У Тикоціні теж варто звернути увагу на Тикоцінський замок. Як кажуть екскурсоводи, це наймолодший замок у Польщі, його реконструкція відбулася десять років тому. Нині тут міститься готель, ресторан, є теж експозиція, яка представляє історію цього замку. Якщо заплануєте подорож до Тикоціна, то знайдіть час на Книшин (пол. Knyszyn), де є могила останнього з династії Яґєллонів — це польський король Сигізмунд ІІ Август. Король був закоханий у Підляшшя, він жив у Книшині, але при нагоді підняв фортифікаційні споруди над Тикоціном, від котрого до Книшина — кільканадцять кілометрів. Книшин лежить над гарною річкою Нарва, яка має характер анастомузійної річки, тобто такої, що пливе одночасно багатьма руслами. У найбільш мальовничому її фрагменті створено Нарвянський національний парк (пол. Narwiański park narodowy).
Замок в Тикоціні. фото: Адам Ґрабовський
Отже, Тикоцін та єврейська історія цього міста! Куди напрвляємося з Тикоціна?
- З Тикоціна варто рухатися на північ — тоді доїдемо до міста Супрасль (пол. Supraśl). Cьогодні це курортне містечко, але колись Супрасль був, передусім, поселенням при чоловічому монастирі (Супрасльський Благовіщенський монастир — ред.). Тут розташована одна з найпрекрасніших оборонних церков у Польщі, загалом їх збереглося шість на терені нашої країни та Білорусі. Супрасльська церква (Благовіщення Пресвятої Богородиці — ред.), на жаль, не є оригінальною — у 1944 році її знищили німці, які відступали з цих теренів. Церкву відбудовано, відреставровано теж прекрасні XVI-вічні фрески. Це обов’язковий пункт візиту на Підляшші. Супрасльський монастир нині діє, тут проживають монахи, і вони дуже охоче розповідають про багату історію цього об’єкта. У Палаці архімандритів міститься музей ікон, який рекомендую відвідати — музей має багату колекцію православних ікон.
Благовіщенський монастир у Супраслі. фото: Адам Ґрабовський
Благовіщенський собор, Супрасль. фото: Адам Ґрабовський
Отже, для поціновувачів сакрального мистецтва Супрасль є ідеальним напрямком. А номер п’ять у Підляському топ-10?
- Номер 5 — це, безперечно, Крушиняни (пол. Kruszyniany). Це село лежить під самісіньким кордоном з Білоруссю, на шляху до Крушинян розташований Супрасль. А саме село пов’язане з польськими татарами. Коли вперше створено Підляське воєводство 1519 року, воно лежало на стику Великого Князівства Литовського та Польської Корони, тут зливалися різноманітні впливи — із заходу — мазовєцькі, з півночі — литовські, зі сходу — руські. Це багатокультурний регіон, де знайшлося місце і для татарів. Історія їхньої появи така, що їх у 1679 році запросив Ян ІІІ Собєський. У самих Крушинянах осів полковник Самуель Мурза Кшечовський разом зі своїми солдатами, і тут нащадки воїнів живуть до сьогоднішнього дня. У Крушинянах діє теж мечеть, гарна, дерев’яна мечеть, скромна, але вона приваблює маси туристів та вірних.
Мечеть у Крушинянах, фото: Адам Ґрабовський
Крушинянська мечеть вписана у список історичних пам’яток Підляшшя, її щороку відвідує дуже багато людей. Мечеть у Крушинянах відвідав під час свого візиту до Польщі британський принц Чарльз. Неподалік мечеті розташований мізар, мусульманський цвинтар, який варто відвідати і пройтися алеями поміж татарськими могилами, найстарші з них — це початок ХVIII століття. Нині у самих Крушинянах живе кілька татарських родин, у Білостоці — кількасот осіб, котрі культивують свою віру, культуру, не забувають про татарське коріння. Як будете у Крушинянах — не забудьте тут скуштувати страви татарської кухні — чебуреки, біляші, сарбурма, відома у нас під назвою «pieriekaczewnik».
Мечеть у Крушинянах, фото: Адам Ґрабовський
Мусульманський цвинтар — мізар. Крушиняни. фото: Адам Ґрабовський
- Варто сказати, що в межах Підляського воєводства самого історичного регіону Підляшшя — тільки понад 30%. Частина воєводства — це Сувальщина (пол. Suwalszczyzna), є трішки історичного регіону Мазовія (пол. Mazowsze). На півдні воєводства пропоную відвідати місто Дорогичин (пол. Drohiczyn), яке було першою столицею Підляського воєводства після його створення у XVI столітті. Нині це мала сонна місцина, тут мешкає півтори тисячі осіб. Місто має цікаве розташування — воно лежить на Дорогичинський височині, над річкою Буг. Тут закінчується Підляське воєводство, але не Підляшшя, тому що Дорогичин лежить у самому центрі регіону.
Дорогічин. фото: Адам Ґрабовський
Буг був важливим шляхом, тому вздовж річки розташовані чергові міста, які варто відвідати. Це, зокрема, Мельник (пол. Mielnik), де до сьогоднішнього дня діє крейдяна каменоломня, і, зрештою, назва містечка походить від слова «мєл», тобто крейда. Інше варте уваги село — Немирів (пол. Niemirów), кількасот метрів за ним вже є кордон з Білоруссю. Нагадаю, що після третього поділу Польщі, коли вона була роздерта поміж трьома імперіями, то саме тут, у Немиреві був стик цих трьох імперій — пруської, російської та австрійської.
Крейдяна каменоломня у Мельнику. фото: Адам Ґрабовський
Річка Буг в Мельнику. фото: Адам Ґрабовський
Мій співрозмовник згадав Мельник, а я нагадаю, що тут регулярно відбуваються фестивалі української культури, які організує Союз українців Підляшшя. А тепер куди їдемо?
- Це теж буде Південне Підляшшя і найсвятіше місце для православних у Польщі — Cвята Гора Грабарка (пол. Święta Góra Grabarka) та православний Марфо-Маріїнський жіночий монастир. Історія Святої Гори сягає початку XVIII століття, коли під час епідемії один з мешканців поблизьких Сім′ятич мав сон, у цьому сні до нього прийшов ангел, котрий сказав, що він і його сім’я врятуються, якщо піднімуться на пагорб. Так той і зробив, а на горі він знайшов чисте джерело води. Завдяки цій воді люди вижили і перечекали епідемію. Від того часу починається культ гори. Це найважливіше місце для польських православних, паломники приносять сюди свої молитви та прохання, а також хрести. Тому Святу Гору Грабарку часто називають Горою Хрестів. На самій горі стоїть невеликий дерев’яний храм Преображення Господнього, а навколо нього — ліс хрестів. Найбільші прощі ідуть сюди на Спаса, тобто у свято Преображення Господнього в другій половині серпня.
Свята Гора Грабарка. фото: Адам Ґрабовський
Ніхто не знає, скільки саме хрестів на Святій Горі Грабарці. Кажуть, що колись їх було тут сім тисяч... А тепер куди направляємося?
- Поїдемо на північ воєводства до міста, яке називається Авґустів (пол. Augustów). Це місто, можна сказати, лежить поміж озерами. В адміністративних межах міста розташовано вісім озер, але більш ніж озерами, місто славиться Авґустівським каналом (пол. Kanał Augustowski). Канал побудовано в 1824-1839 роках, щоби він поєднав Віслу з Німаном. Цим шляхом мали переправлятися товарні судна в обхід порту в Ґданську, котрий тоді був під пруською окупацією, а прусаки накинули таке величезне мито на товар, що тодішня влада вирішила обминути цей митний бар’єр і перекопати штучний канал довжиною понад 103 кілометри. На цілій довжині каналу побудовано 18 шлюзів, з них 14 — у Польщі, 3 — у Білорусі і один шлюз розташований на кордоні. Канали найкраще пізнавати з рівня води, тому пропоную зробити екскурсію на байдарці або ж на судні — регулярно відбуваються рейси таких кораблів. Пізнавання Авґустівського каналу можна поділити на кілька фрагментів, рекомендую зробити сплав одною із наймальовничіших річок на Підляшші — Чорною Ганьчею (пол. Czarna Hańcza). У самому Авґустові раджу відвідати Музей Авґустівського каналу. Тут знайдете інформацію про будову каналу, політично-економічні передумови, а також технічні деталі. Сьогодні нам здається, мовляв, а що то за робота — викопати канал? Але ж колись для цього використовувалися звичайні примітивні лопати та сила людських рух.
Авґустівський канал. фото: Адам Ґрабовський
Номер дев’ять?
- Це буде Віґерський національний парк (пол. Wigierski Park Narodowy). Найбільше озеро тут — Віґри (пол. Wigry), це льодовикове озеро, зрештою, увесь ландшафт парку був сформований льодовиком. У 1989 році тут утворили національний парк, котрий покликаний охороняти саме озеро, а також інші озера, що є на території парку, флору та фауну. На території парку розташоване село Віґри, а в ньому — монастир ордену камедулів. Фундатором монастиря був король Ян Казимир, котрий привів на ці терени камедулів, це був найбагатший монаший орден у тогочасній Європі. Монахи мали за завдання своїми молитвами захистити Польщу від нещасть і ворогів, які постійно наїжджали Польщу. Сьогодні можна переночувати в одній із монаших келій, відчути дух цього монастиря та... самоти.
Монастир у Віґрах. фото: Адам Ґрабовський
Який номер десятий топ-10 Піляського?
- Сувальський ландшафтний парк (пол. Suwalski Park Krajobrazowy). Як на мене, це найбільш мальовничий парк у Польщі. Це теж найстарший ландшафтний парк в нашій країні, його створено у 1976 році, а також — один з найменших. Парк охороняє унікальні післяльодовикові ландшафти, що мають особливу природну та геологічну цінність, а також — післяльодовикові озера. Терени парку сформувалися 12 тисяч років тому, коли льодовик пересувався з цієї частини Європи на північ. Льодовик так мальовничо вирізьбив тутешні краєвиди, що часом маємо враження, ніби ми перебуваємо десь на півдні Європи, у високих горах. Я згадав про польодовикові озера, найглибше з них озеро Ганьча (пол. Hańcza), його глибина — 108,5 метрів. На терені цього парку лежить озеро Шурпіли (пол. Szurpiły), а також — село з такою самою назвою. Це був давній град племені ятвягів. Ятвяги — група західнобалтійських племен, близькі кровні родичі литовців, прусів, а прибули вони на Сувальщину з околиць Дніпра. Тут оселилися, але хрестоносці їх винищили, бо ятвяги були клопітливими сусідами. Роком остаточного підкорення ятвягів вважається 1283 рік.
Район Сувальського ландшафтного парку теж цікавий тим що його населяють, зокрема, старообрядці.
- Так, на території Сувальщини та Авґустівщини — бо ці два регіони варто поєднати — розташовані моленни, тобто святині старообрядців. Коли після реформи патріарха Нікона (середина XVII століття — ред.) частина православних вірних не хотіла погодитися на церковні реформи, вона від’єдналася від цієї зреформованої Православної церкви. Російська влада у відповідь почала переслідування цих людей. Щоби уникнути переслідувань, старообрядці поїхали з Росії далі на захід. На Сувальщині до сьогоднішнього дня живуть нащадки старообрядців — у Водзілках, у Сувалках та інших містечках та селах регіону.
Усі фото люб'язно надані моїм співрозмовником, Адамом Ґрабовським з регіонального відділення у Білостоку Польського туристично-краєзнавчого товариства (PTTK).
Запрошую послухати звуковий варіант розмови у доданому файлі
Яна Стемпнєвич