Ми продовжуємо огляд польських об’єктів зі Світової спадщини ЮНЕСКО, їх у цьому списку — 16. Переважна більшість розташована на півдні та південному сході країни, а один із цих об’єктів — дерев’яні церкви Карпатського регіону — занесений до списку ЮНЕСКО спільно з Україною.
Польща ратифікувала Конвенцію ЮНЕСКО про охорону всесвітньої та природної спадщини 29 червня 1976 року. Ми вже відвідали соляну шахту «Вєлічка», яку внесено до цього списку як один із перших об’єктів. Сьогодні запрошую Вас до Вроцлава, де знайдемо Зал століття, котрий став 13-тим польським об’єктом у цьому списку. Зал століття, який ще називають Народним залом, оголошено об’єктом ЮНЕСКО в 2006 році.
Зал століття відкрито 108 років тому, 20 травня, 1913 року. Ця монументальна споруда, де щороку відбуваються книжкові ярмарки, концерти світових зірок, мала щастя під час Другої світової війни, і з неї не впав ані жоден камінець. Комуністична влада назвала Зал століття — Народним залом, і тому до сьогодні використовуються дві назви. І досі зал є місцем спортивних, культурних заходів, тут відбуваються театральні покази, вже згадані книжкові ярмарки. Сьогодні дізнаємося про історію залу, але спочатку — кілька цікавинок про те, що відбувалося в стінах Залу століття.
Під час паломництва Івана Павла ІІ до Польщі 1997 року Зал століття був місцем екуменічної молитви. Натомість у 1963 році тут відбувся XIII Чемпіонат Європи з баскетболу, в якому польська збірна виборола третє місце.
Згадуючи про непересічні події в Залі століття, варто сказати про оперні вистави, які збирають багатотисячну аудиторію — це і «Страшний двір» Станіслава Монюшка, і «Аїда», «Набукко» Джузеппе Верді, і «Валькірія» Ріхарда Ваґнера. До речі, якщо говоримо про Ваґнера, у Залі століття 2006 року відбувся Ваґнерівський оперний фестиваль.
У рамках Європейського конгресу культури 2011 року, в Залі століття на одній сцені відбувся спільний концерт видатного польського композитора Кшиштофа Пендерецького, гітариста «Radiohead» Джоні Ґрінвуда та мультиінструменталіста Річарда Девіда Джеймса.
Я переглянула програму подій у Залі століття, і в серпні тут відбудеться фестиваль гіп-гопу, концерт Аґнєшки Хилінської, а у вересні на меломанів чекає концерт «Dire Straits Experience».
Рішення про будову Залу століття у 1907 році прийняла міська влада Вроцлава, коли місто було частиною Німеччини та мало назву Бреслау. У 1907 році, чотири роки перед століттям Битви народів під Лейпцигом, було вирішено вшанувати цю річницю Виставкою сторіччя, яка відбудеться у Залі сторіччя. Організацію Виставки сторіччя доручено директору Музею художнього та стародавнього ремесла Карлу Маснеру, а для майбутнього залу виділено терен Щитницького парку. Зал століття виріс упродовж 1911-1913 років неподалік Зоопарку, котрий тут розгорнули 40 років раніше. Зал століття побудовано за проєктом вроцлавського архітектора Макса Берґа, котрий переміг у конкурсі, на конкурс надійшло 43 архітектурні проєкти. Вибір Берґа був досить сміливим рішенням, оскільки, по-перше, він був дорогий — майже 2 мільйони марок, а по-друге — новаторський, оскільки архітектор запропонував піонерські вирішення, які, зрештою, досі використовуються для зведення залізобетонних споруд. Тоді ж бетон не належав до популярних матеріалів.
«З розвитком демократії будемо будувати будівлі, де ідеї та витвори мистецтва будуть доступні кожному. Будуть великі зали та невеликі зали, призначені для драматичних та музичних вистав та для наукових зустрічей. Коштовність музично-драматичного мистецтва має вплинути на спрощення сцен за давніми зразками, щоб виховувати широкі маси суспільства. Вроцлав вже створив свій "дім демократії" у довоєнний час», — говорив Макс Берґ про Зал століття.
У момент створення Зала століття була винятковим об'єктом. Вона мала найширші в світі залізобетонні перекриття — великі розміри мали тоді лише нечисленні сталеві конструкції. Зала мала 42 метри висоти, та купол — 67 метрів у діаметрі. Максимальна ширина всередині Залу становила 95 метрів, а корисна площа склала 14,0 тис. кв.м. Крім власне центрального залу, в будові було передбачено ще 56 інших виставкових приміщень і великі кулуари, довкола головної зали. Будівля в цілому була розрахована на 10 тисяч осіб, в тому числі 6000 осіб в центральній залі. Додам, що зал побудований на плані кола.
Одним із найцікавіших елементів зведеного у ранньомодерністичному стилі Залу століття є, безперечно, органи. Коли їх монтували, органи були найбільшою у світі такого типу конструкцією, вони складався із 222 регістрів та 16 706 труб.
Відкриття Залу сторіччя відбулося з великим розмахом. Пані одягнули найкращі сукні, панове — у капелюхах. 20 травня 1913 року відкриття Зали сторіччя інавгурувало спектакулярну Виставку сторіччя. Попри те, що того дня падав неприємний холодний дощ, вулиця Tiergartenstrasse, яка вела до залу, була закоркована автомобілями, каретами та пішоходами, котрі прямували на цю подію. Бургомістр міста Пауль Маттінґ виступив з промовою, в якій назвав монументальний комплекс «пам’ятником визволення батьківщини і пересторогою для майбутніх поколінь». Полум’яну промову бургомістра слухало 6 000 гостей, котрі переконалися в досконалій акустиці залу.
Мистецьким елементом відкриття був спектакль на підставі драми німецького драматурга Ґергарта Гауптмана, лауреата Нобелівської премії з літератури з 1912 року. Темою п’єси була битва під Лейпцигом. Спектакль поставив засновник берлінського театру Шаушпільгаус, режисер єврейського походження Мах Рейнгардт. Інсценізація розчарувала німецьких патріотів та воєнних ветеранів, оскільки в ній Наполеон був показаний як руйнівник репресивних режимів і творець майже вільної Європи. Пацифістичний характер не сподобався багатьох гостям і спектакль зняли з афіш. Не відомо, що про цей скандал думав сам Макс Берґ.
Запрошуємо послухати передачу в доданому файлі
Яна Стемпнєвич