Це будуть розповіді про найвідоміших польських мандрівників, котрі — часто у нетрадиційний спосіб — подорожували. Упродовж найближчих передач дізнаємося, зокрема, про Вацлава Сєрошевського, котрий досліджував Якутію, про Тоні Галіка та Ельжбєту Дзіковську, польських журналістів, котрі започаткували популярні нині телепрограми про подорожі. Буде мова теж про Яцека Палкєвича, завдяки котрому поляки почали експедиції до джерел Амазонки…
Починаємо від Казімєжа Новака, найоригінальнішого польського мандрівника. Він двічі проїхав Африку — зі півночі на південь та з півдня на північ. Упродовж п’яти років подолав понад 40 тисяч кілометрів.
«Думаю, що в багатьох місцях на чорному континенті Новак був першою білою людиною, яка туди потрапила», — говорить Лукаш Вєжбіцький, автор книжки про Казімєжа Новака, гість Польського радіо.
Як Ви дізналися про Казіємжа Новака?
- Я вперше дізнався про Казімєжа Новака від мого дідуся, котрий, коли я був ще малою дитиною, розповідав мені прерізні історії про світ, про подорожі, мандри, і серед цих історій були розповіді про мандрівникам Казімєжа Новака. Це були 30-ті роки минулого століття, мій дідусь мешкав у Познані і читав із цікавістю африканські репортажі Казімєжа Новака, котрі той публікував в одній із познанських газет. А ми знаємо, що у 1931-36 роках Казімєж Новак якраз мандрував Африкою. Мій дідусь теж розповідав, що у вітрині одної із крамниць можна було подивитися фотографії Новака з Африки. Ця крамниця йому спонсорувала фотоапарат, отже Новак там показував свої фото, зроблені цим фотоапаратом. А після повернення з Африки Казімєж Новак організував у познанському кінотеатрі «Аполло» цикл зустрічей, присвячених його мандрам і його улюбленій Африці, і мій дідусь не пропустив жодної лекції. Казімєж Новак, на жаль, після повернення на батьківщину прожив тільки рік — він був виснажений малярією, якою захворів в Африці. Дідусь розповідав, що на цих лекціях Новак виглядав дуже втомленим, і йому було важко навіть стояти і говорити. А додам, що Казімєжу Новаку тоді було тільки 40 років. Мій дідусь також прийшов на похорон Новака, тому що це була важлива для нього постать. Після війни вийшов альбом з африканськими фотографіями Казімєжа Новака, а потім про нього якось всі забули. Мій дідусь дуже хотів знайти ці всі статті, репортажі мандрівника, але самі знаємо, які тоді були технічні можливості. Отже кілька років тому я сам пішов у бібліотеку і в архіві почав шукати сліди Казімєжа Новака. І мені вдалося їх знайти!
Із цих статей, репортажів (загалом, нашому гостеві вдалося їх знати понад 100), а також власних інформацій, які вдалося знайти про Казімєжа Новака, ви написали книжку «Rowerem i pieszo przez czarny ląd» (На велосипеді та пішки через чорний континент), в якій ви відтворюєте маршрут Новака через Африку, ці дві його кількарічні поїздки, його відкриття, знайомства з племенами і враження… Про ці мандри скажемо вже за мить. Спочатку — ким був Казімєж Новак?
- Я дізнався, що перед тим, як почати працю журналіста, фотографа і фоторепортера, Казімєж Новак був звичайнісіньким собі чиновником в страховій компанії. Він народився в Стрию на Поділлі, але пізніше він виїхав до Познані, де одружився. У часи кризи, а це 30-ті роки, було велике безробіття, йому було важко знайти роботу, тож Казімєж Новак прийняв рішення, щоби виїхати з Польщі в ролі кореспондента – і так заробляти на життя та сім’ю. Свої перші подорожі він вже реалізував на велосипеді, і це була Південна та Західна Європа. У 1931 році він приземлився у Триполі, і так почалася в його житті Африка. Натомість, це перше знайомство можна назвати фальстартом, оскільки в Новака закінчилися гроші. Він був змушений вернутися до дому, там назбирати якісь кошти, знайти спонсорів і потім вирушити у понад 5-річну подорож чорним континентом. Зауважу, що засобом пересування залишався велосипед.
Треба додати, що не весь маршрут, оскільки крім велосипеда (а точніше кількох велосипедів – спорядження не втримувало складних умов), Новак пересувався на човні, верблюдах і… на ногах.
- Так, варто спробувати уявити собі, як виглядала у 30-ті роки минулого століття Африка. Це не була Африка з асфальтованими дорогами, кращої якості дороги були тільки на півночі. Натомість Казімєж Новак не любив асфальту, він взагалі не любив якихось простих вирішень, таких наприклад, як асфальт. Розповім історію, яку знаю від свого дідуся. Місцева поліція (здається, це були італійці) знайшла на пустелі його намет і забрали Новака до себе у відділок, щоби його розпитати, звідки він і що тут робить – треба було перевірити, чи цей чоловік не є агентом… Отже, завезли його у відділок, там його допитали і відпустили. Але Новак почав вимагати від поліції, щоби вона його завезла у місце, де його знайшла. Тому що сам він не збирався брати машину, ані автобус, ані інший транспорт. Новак найбільше любив ходити пішки, і його шляхи проходили через бездоріжжя, тому переважно Новак не їхав на велосипеді, а пхав його через саванну чи пустелю. На щастя, мандрівник ніколи не мав великого багажу.
А з цим Казімєж Новак подорожував? Як читаємо у вашій книжці, це були: два фотоапарати, двоствольна рушниця калібр 12 мм і сто патронів, автоматичний пістолет, тепла накидка, москітна сітка, палатка, сокира, запасні шини і запчастини для велосипеда, клей і шило, нитки, 250 грам хініну, аспірин, дві зміни одягу, кілограм цукру і 250 грам чаю, трішки олії, мішечок кукурудзяного борошна. Загалом, 60 кілограмів багажу.
- І з цим він прожив 5 років в Африці. Я думаю, що Казіємо Новак часто був першою білою людиною, яка з’являлася десь там у різних закутках чорного континенту. А винятковість Новака полягала в тому, що він відрізнявся від тих всіх білих європейців, котрі у ті часи їхали в Африку. Він був якби запереченням цих людей. Адже ми добре знаємо, що тоді тривала золота і діамантова гарячки, європейці приїжджали до Африки, щоби розбагатіти або від імені своїх країн створити в Африці чергові колонії. Європейці приїжджали до Африки теж для розваги, щоби полювати. Казімєж Новак не був мисливцем за своєю натурою, так, він полював, але тільки з тубільцями. Новак теж не був місіонером, він не їхав до Африки щоби навертати племена на християнство, але у місіонерів він себе добре почував, особливо у своїх земляків-поляків. Натомість я звернув увагу, що у текстах Новака з його мандрів Африкою проглядається якесь відсторонення, відчуття окремішності, він не вмів знайти спільної мови ні з ким. Новак не зустрів в Африці жодної людини, котра би приїхала туди з такою ж метою, як він, щоби більше дізнатися про цей континент, про його природу і мешканців, як тварин, так і людей, щоби написати про цей континент, щоби фотографувати цю прекрасну Африку. Ні, він зустрічає або колонізаторів, або місіонерів. І, безперечно, прерізні місцеві племена. Його, наприклад, запрошує гостювати король Руанди. І Казімєж Новак пише у своїх текстах з 30-их років про те, якою є Руанда, і вже тоді звертає увагу на події, якісь сигнали подальшої трагедії цієї країни.
Увагу звертає теж, з яким презирством і навіть ненавистю Новак пише про колонізаторів. У цій книжці є таке ствердження — єдине, що білі привезли в Африку, це вогнепальна зброя. І Казімєж Новак висловлює глибоку надію, що все-таки африканським країнам вдасться звільнитися, стати вільними і самостійними. Але з другого боку, він теж розуміє — колоніалізм — це не питання народів, а питання грошей.
Запрошуємо послухати передачу в доданому файлі.
Trójka/Jana Stepniewicz