Українська Служба

Тоні Галік: народжений для пригод

17.12.2022 15:00
У рубриці «Про мандри» продовжуємо знайомити наших слухачів із відомим польським мандрівниками
Аудіо
  • Тоні Галік - народжений для пригод
Fragment plakatu promującego film Tony Halik. Tu byłem
Fragment plakatu promującego film "Tony Halik. Tu byłem"mat. prasowe

Сьогоднішнього героя — Тоні Галіка (Tony Halik) — знають усі поляки. У часи комуністичної Польщі, коли залізна завіса якщо не блокувала, то значно ускладнювала поїздки за кордон, Галік щонеділі у своїх телепрограмах запрошував поляків у подорожі до найекзотичніших країн… «Pieprz і wanilia» (перець і ваніль) — це телепрограма, яку вели Тоні Галік та Ельжбєта Дзіковська, також відома журналістка і мандрівниця. Програма виходила понад 20 років, мала понад 300 серій, а ведучі розповідали в ній про амазонські джунглі, єгипетські піраміди, галапагоські острови… Ця програма у 80-90-ті роки була для поляків своєрідним «вікном у світ», і чимало моїх друзів заразилися подорожами і стали мандрівниками саме завдяки «Перцю і ванілі», яку дивилися в дитинстві.

Увесь відео- і фотоматеріал Тоні Галік та Ельжбєта Дзіковська привозили зі своїх численних подорожей, програму записували у своєму домі, який нагадував найсправжнісінький етнографічний музей. Тож розповідаючи про культуру інків, і показуючи зйомки з Мачу Пікчу, Галік знімав зі стіни ритуальну маску і показував її до камери… Постійний елементом передач були теж розповіді про незліченні пригоди Тоні Галіка…

А так Тоні Галік говорив про себе сам:

— Я переконаний, що моє життя — це життя пересічного журналіста. Воно не є якесь надзвичайне — як це може комусь видаватися. Це нормальне життя журналіста, котрий зустрічає на своєму шляху прерізні пригоди. Я намагався їх описати і про них вам розповісти.

Попри те, у чому запевняв Тоні Галік, його життя відрізнялося від життя пересічного журналіста, і тим паче — від життя пересічної людини. Ось послухайте тільки:

— Я недавно влетів вертольотом вглиб активного вулкану. Щоправда, це була ідіотська ідея, але переді мною цього ще ніхто не зробив. Я здобув прекрасні фотографії вулкану та богині Пеле, богині вулканів та вогню, котра варить там, у тому підземному котлі людей, але часом Пеле допомагає людям. Як, наприклад, у Новій Зеландії, де виробляє за допомогою вулканів стільки енергії, що її вистачає для освітлення всього острова.

І справді, в одній із серій «Перцю та ванілі», присвяченому Гавайським островам, бачимо кадри виверження вулкану Кілауеа у 1977 році… Це виглядає, якби ми заглянули до пекла… Щоби відзняти цей кадр, Галік мусив пролетіти над картером. Як сам зізнався в інтерв’ю, це не було мудре рішення, але завдяки ньому журналіст отримав кадр, якого не мав ніхто.

За своє життя Тоні Галік пройшов, мандруючи іншими країнами, як стверджував, понад 180 тисяч кілометрів (зрештою, одна з його кільканадцяти книжок про подорожі має таку назву «180 tysięcy kilometrów przygody»). Тоні Галік відвідав понад 70 країн світу, найбільше любив країни Південної Америки, і у Польщі його часто називали експертом від Латинської Америки… А народився Галік у Торуні.

У розмові з Польським радіо в 1996 році Галік говорив:

— Я народився у Торуні, у 1921 році, отже мені сьогодні 75 років, і це правда. Народження — це важливий момент у житті кожної людини, а я народився не де-небудь, а на польській землі, яку люблю безмежно. Торунь — це місто польських першовідкривачів, великих людей. Тому я надзвичайно гордий, що поряд із Коперником у цьому Торуні є і я.

Подорожами Тоні (а точніше Мєчислав Сендзімір Антоні) зацікавився у підлітковому віці. У 15 років він разом зі своїми друзями пішки пройшов від Плоцька до Ґдині, а це 250 кілометрів, там юних мандрівників знайшла поліція й повернула батькам і школі. Але були у житті Тоні Галіка й вимушені подорожі. Під час ІІ світової війни його силою записали до німецької армії, вислали до Франції. Там, як розповідав згодом наш герой, йому вдалося приєднатися до французьких партизанів. Це, зрештою, підтверджують французькі архіви — Тоні Галік боровся у лавах Руху опору, брав участь у кількох битвах, за хоробрість Тоні Галіка навіть нагородили воєнним хрестом. Але Тоні Галік настільки соромився своєї участі у Вермахті, що змінив свою біографію. У всіх інтерв'ю журналіст стверджував, що під час ІІ світової війни виїхав до Великобританії, де долучився до британських повітряних сил.

Після війни Тоні Галік одружився із француженкою, з якою згодом виїхав до Аргентини. У 1948 році подружжя осіло в Буенос-Айрес, хоча слово «осіло» не зовсім адекватне до способу життя Тоні і П'єррет. Як тільки їм на це дозволяли фінанси, вони вирушали у подорож. Тоні брав із собою камеру і знімав все, що бачив навколо. Під час одної із подорожей по Бразилії Тоні Галік з дружиною замандрували до поселеня Беттонтіре у штаті Мату-Ґросу, де проживало плем'я хінан. Галік та його дружина провели з ними пів року, вони жили як тубільці, дозволяли малювати на своїх тілах ритуальні орнаменти, дотримувалися усіх традицій пелемені. Тоні та П'єррет настільки влилися в життя племені, що їх навіть визнано його членами, і завдяки цій довірі Галік міг знімати на камеру та фотографувати тубільців... Про це Тоні Галік, зрештою, розповідає у своїй книзі «200 dni w Mato Grosso».

— Це унікальні кадри, — говорить режисер Марцін Борхард, автор документального фільму про Тоні Галіка («Tony Halik»), який вийшов на екрани 2020 року. Ці зйомки було використано у фільмі, а також чимало інших кадрів, знятих Галіком… Як каже Борхард, у вічі впадає те, що до усіх тубільців Галік ставиться із великою пошаною:

— Стаючи на його боці, я би хотів розповісти про інший — похвальний — епізод, про який говорю у своєму фільмі. Є там сцена з індіанцями, в якій бачимо, що Тоні Галік глибоко свідомий того, що про них потрібно розповідати із повагою, а не ставати якимось сучасним конкістадором, котрий приїжджає до джунглі Амазонії, щоби показати якихось диваків. У своїх програмах Тоні Галік цитує, наприклад, спогади отця-домініканця, котрого король Іспанії вислав до Південної Америки разом із першою конкістою і котрий на власні очі бачив, як іспанці знущалися над індіанцями. Галік про це говорить, він розуміє, що цивілізація Західного світу принесла цим людям, як вплинула на їхнє життя. Тоні Галік часто відвідує ці племена, котрі ще за його життя перестали жити за своїми давніми традиціями, а їх — я кажу це в лапках, настільки це жахливе слово — «цивілізовано». Галік це розуміє і про це говорить. Він приїхав до Південної Америки щоби показати, як воно є, а не зняти привабливі для західного світу картинки.

Але як у житті, так і в творчості Тоні Галіка трапялися теж напівправди, або — навіть вигадки, — додає автор документального фільму про мандрівника Марцін Борхард:

— Тому Тоні Галік був для мене цікавим героєм — його доля, стежки цієї долі є неоднозначні, і тепер, вже після його смерті, дуже важко перевірити і однозначно сказати, що було правдою, що було вигадане, а що було пів-на-пів у його розповідях. Візьмемо, наприклад, полювання на ягуара. Тоні Галік у своїх програмах показував цю сцену полювання, охоче розповідав про це, але коли ми придивимося уважніше, то побачимо, що це певна інсценізована ситуація. Тому я не скажу вам із впевненістю, що Тоні Галік вбив ягуара — як він сам запевняв, чи — і це ближче до правди — він десь почув історію, що хтось вбив ягуара, і вирішив, що варто показати це у своїй програмі, але з ним самим в головній ролі. Натомість я переконаний, що він не застрелив цієї тварини.

Про згаданого ягуара та полювання на цю тварину Тоні Галік також пише у своїй книжці «180 тисяч кілометрів пригоди». Але незалежно від того, чи полював Галік чи не полював, те, що він проїхав на позашляховику від Буенос-Айрес до Аляски і назад, зупиняючись по дорозі в Чилі, Перу, Мексиці, Еквадорі, Колумбії... і знімаючи на камеру все, що бачив, усіх, з ким говорив і як він жив, — це не підлягає сумнівам. Тоді слух про Тоні Галіка та Пєррет пропав на 4,5 роки, і в пресі навіть з'явилася інформація, що вони загинули десь у джунглях... Але у 1961 році Тоні та Пйєрет повернулися до дому, і з ними — їхній 4-річний син Озана.

Запрошую послухати передачу в доданому файлі

Яна Стемпнєвич 


Побач більше на цю тему: мандри мандрівники Tony Halik