Що варто побачити в Закопаному і його околицях, що варто спробувати, скуштувати?
Крупувки (Krupówki) — це найвідоміша вулиця Закопаного. Натовпи туристів, сувеніри "Made in Chinа"), але теж — Татранський музей, що міститься в прекрасній віллі в закопанському стилі, на головній пішоходній артерії міста розташовані також найстаріша мурована святиня Закопаного — Костел святої родини в неороманському стилі, а ще художні галереї, які варто відвідати. Коли будете глуяти Крупувками, зверніть увагу на форму ліхтарів — вони нагадують патерицю.
Тож пройдіться Крупувками, але потім вже не повертайтеся на цю гамірну вулицю. Куди навправляємося? До Червоного двору! Сюди нас запрошує Марія Кукус-Фрончиста з Червоного двору, незвичного місця в самісінькому серці Закопаного. Віллу побудовано в закопанському стилі, про який ми багато говорили минулого тижня, коли розповідади про Станіслава Віткевича, котрий сформував цей стиль архітектури. Вілла Червоний двір виросла в Закопаному 1902 році, й тут зупинялися найвидатніші митці: Артур Рубінштейн, Стефна Жеромський, Кароль Шимановський (а про улюблуну віллу Шимановського Атму, в якій композитор прожив п’ять років, ми також розповідали у рубриці «Про мандри»).
Вілла «Червоний двір»
Марія Кукус-Фрончист: «Історія Червоного двору — це 120 років. На початку цей будинок називали просто «Владиславка», і походила ця назва від імені чоловіка першої власниці будинку. Але вже друга власниця будинку зробила ремонт і змінила дах — відтоді будинок покрити червоною бляхою, і тому його почали називати Червоним двором. Тут міститься Будинок культури Підгалля. І тут наша культура представлена дуже широко. Ви можете прийти, пройтися віллою, відвідати її, відчути і доторкнутися до стін, в яких живе історія».
Крім Червоного двору, тобто вілли у закопанському стилі, варто побачит інші об’єкти, побудовані згідно із проєктами Станіслава Віткевича. Передусім, вілла «Атма», в якій жив Кароль Шимановський, вілла «Колиба» — це взагалі перша в закопанському стилі, побудована 1893 році, нині тутт міститься філія Татранського музею. Загляньте до вілли «Корвінувка», до вілли «Зоф'ювка».
Вілла «Колиба»
Губалівка (Gubałówka) — це назва вершини у Татрах, невисока, тому що східна частина цього погір’я сягає 1120 метрів над рівнем моря, а західна частина піднімається до 1129 метрів над рівнем моря. Але який вид відкривається з цієї вершини! Пропоную стати на одну із оглядових терас, щоб помилуватися горами: Червоне-Верхи, Гевонт, Каспровий Верх, Свіниця, Кошиста та фрагментом гірських масивів Білі Татри. Крім того, можна помилуватися панорамою Підгаля, Пєнінів, Горців та Живецьких Бескидів.
Panorama Tatr z Gubałówki
«Ґубалівкою» називаємо також канатно-крісельну дорогу. Другий фунікулер у Польщі, фунікулер на Ґубалівку, збудували упродовж 168 днів. Будівництво почалося в липні, а 20 грудня 1938 року, його офіційно запустили. Він мав довжину 1307 метрів, обслуговував 2000 людей на годину і міг працювати цілий рік. У світовому масштабі це не було найбільшим досягненням, але в польському — так. Першим фунікулером у Польщі, призначеним для туристів, був відкритий трохи більше року перед тим фунікулер на Гору Паркову в Криниці. Однак його довжина становила лише 642 метри, а висота — 50 метрів. Довжина траси «Ґубалівки» — 1307 метрів, коли ж говорити про різницю рівнів висоти, то це майже 300 метрів.
Фунікулер на Ґубалівку
У продовження теми здобування вершин на канатних дорогах — ще одна, про яку варто згадати. Це канатно-крісельна дорога на гору Каспрів Верх (пол. Kasprowy Wierch). Ця вершина у Західних Татрах піднімається до рівня 1197 метрів, подолати цю висоту ви можете самотужки, туристичні стежки на цю вершину відомі з кінця XIX століття. Або ж виїхати на вершину канатною дорогою. Її побудовано у 1935-36 роках.
Перші пасажири поїхали нею 15 березня 1936 року.
Канатну дорогу розробило подружжя архітекторів Анна і Александр Кодельські. А цей день відкриття згадує донька архітекторів Тереса Кодельська, котра тоді була ще маленькою дівчинкою:
Тереса Кодельська: «Я їхала зі своєю сім’єю, і пам’ятаю, що на цій врочистості був міністр Алєександер Бобковський (котрий доклав усіх зусиль, щоби ця дорога таки з'явилася). Були теж працівники дороги, і всі, хто брав участь у будівництві. Це було велике свято. Канатну дорогу посвятив ксьондз, ми в’їжджали на гору з великою помпою! А кондуктори мали на собі форму, яку створила моя мама – це були темно-сині куртки і білі штани-галіфе. До цього кондуктори одягали білі підколінники. Були також темні черевики на такій підошві. Таку форму кондуктори мали перед війною, після війни — вже ні, вони так не одягалися».
А хто був першим пасажиром 15 березня 1936 року? Ні, це не була маленька дівчинка Тереса Кодельська! Говорить Януш Санковський, директор Музею Залізниці.
Януш Санковський: «Канатну дорогу на Каспрів Верх відкривали двічі. Перше відкриття було з села Кузніце до рівня Мислениські Турнє і це було оте прекрасне врочисте відкриття. Приїхала державна делегація з паном віце-міністром комунікації Алєксандром Бобковським на чолі. Він прибув разом із дружиною, а його дружина взяла із собою собаку. В коли ця 18-особова державна врочиста і святкова делегація підійшла до вагонів, кондуктор їх привітав і запитав хто перший зайде. Ну, ви є знаєте, що навіть сьогодні, коли дехто з нас піднімається канатною дорогою вгору, то це не завжди приємне відчуття, є, звісно якийсь страх, якесь побоювання, що щось може статися. А що вже говорити про першу поїздку якоюсь технологічною новинкою. Такою новинкою була канатна дорога на Каспрів Верх. Ну і тоді, коли прозвучало запитання «хто перший», якось охочі не одразу з’явилися. Проблему вирішив собака Бобковських, якого звали Ребус. Він швиденько вскочив у вагон».
Канатна дорога на Каспрів Верх
Чи канатна дорога на Каспрів Верх була проблиском інженерського генія?
Януш Санковський: «Кожен такий проєкт вимагає сміливості та винахідливості. Ця канатна дорога була 60-ю у світі, але Польща може похвалитися тим, що це була третя у світі дорога за довжиною і п’ята, коли говоримо про різницю висоти. Це був дуже сміливий проєкт, адже канатну дорогу будували на скелях, треба було якось врізатися в цю скелю, щоби ця конструкція мала якісь підпори, на яких могла би опиратися. Для Польщі тих часів це було безперечно, великим експериментом, адже у нас не було соціалістичних машин. Тому понад 80% роботи було виконано людськими руками».
Канатною дорогою на Каспрів Верх їхали такі відомі люди, як Іван Павло ІІ, та всі дотеперішні президенти Польщі: Лєх Валенса, Алєксандр Кваснєвський, Лєх Качинський, Броніслав Коморовський, Анджей Дуда.
Але я все ж таки наполегливо заохочую піднятися на Каспрів Верх одним із туристичних піших маршрутів. Але не тільки на Каспрів Верх... Варто прогулятися Татрами, і в цьому нам допоможуть фотографії Бартека Мурацького, варшав’янина, котрий вирішив зробити у своєму столичному житті перерву і поїхав на кільканадцять місяців у Закопане.
Сяйво над горою Каспрів Верх
І на останок — кухня Підгалля. Що варто в Закопаному скуштувати?
Осципок — моя перша рекомендація. Чи осципки влітку та взимку відрізняються смаком? Відповідає пані Марія котра осципки продає: Так, тому що влітку — це осципки з овечого молока, а взимку — з коров’ячого. Овечий осципок має дуже виразний смак і він сам по собі масний, жирний. І навіть як його покласти десь на сонці — він сам буде танути, бо має у собі багато жиру. Коров’ячий — ні, він не буде танути. Від травня до жовтня у нас сезон на осципки з овечого молока. А пізніше, як закінчуються овечі осципки, ми робимо осципки з коров’ячого молока. А потім знову – у травні починається сезон на овечі осципки. Але спочатку ми освячуємо овечок, відправляється спеціальне богослужіння. А потім ми ретельно прибираємо бацувку, хату пастухів, де вони виробляють і осципки, і бриндзу, та інші сири. То нема так, що прийдеш собі до бацувки після зими і почнеш варити сир. Ні! Її треба поприбирати, і підготувати до того, щоби там варити сири. Ну і вівцю, скажу я вам, треба вміти подоїти. Це вам не корова, котра дає багато молока. Ні, до вівці треба мати особливий підхід.
Осципки
Отже, осципок ми вже спробували на грилі та з журавлиновим варенням.
Друга кулінарна рекомендація — квасниця, густий суп з квашеної капусти.
Квасниця
Справжню ґуральську квасницю готують із найкращих складників — це свіжесенькі і копчені реберця, це домашня квашена капуста і духмяні приправи. Попри те, що квасниця — це суп, то через свою густоту і калорійність вона може бути однокаструльною стравою!
Інгредієнти:
- 400 г свинячих ребер
- 200 г копчених ребер
- 100 г копченого бекону
- 0,5 кг картоплі
- 2 зубчики часнику
- 2-3 лаврових листки
- Кмин, запашний перець, перець, сіль
-1 банка (850г) квашеної капусти
- Сирі реберця помийте і поділіть. Покладіть у велику каструлю, залийте холодною водою, посоліть і доведіть до кипіння. Потім зменшіть вогонь і варіть під кришкою приблизно 45 хвилин.
- Копчені ребра також розділіть на шматочки. Додайте в киплячий суп, додайте очищені зубчики часнику, лавровий лист, 4 зерна духмяного перцю, чорний перець і ложку кмину. Бекон слід нарізати кубиками і частково розтопити, обсмаживши на патенлі. Додайте в суп разом квашеною капусткою та морквою. Також можна використовувати квашену капусту з лісовими грибами або звичайну.
- Варити на повільному вогні до м’якості капусти і м’яса. Нарешті додаємо окремо відварену в підсоленій воді картоплю, нарізану кубиками. Подавайте суп гарячим, дуже гарячим.
Смачного, гей!
Запрошуємо послухати передачу в доданому файлі
Dwójka/Jedynka/Яна Стемпнєвич