«Безкоштовний листопад у королівських резиденціях» — це програма Міністерства культури і національної спадщини Польщі, яка відбувається від 2012 року. Її головна мета — популяризація творів мистецтва та загалом польської культурної спадщини серед туристів. Минулого року у межах цієї акції польські замки і палаци, котрі належали польським королівським родам, відвідало понад 200 тисяч осіб.
У найближчих програмах рубрики «Про мандри» будемо мандрувати найбільшими польськими містами і розповідати про королівські резиденції — палаци і замки. А починаємо від Варшави. На зв’язку з нашою студією — дипломована екскурсоводка по Варшаві Малґожата Бжузка-Варсь.
У Варшаві можна відвідати три королівські резиденції: Королівський замок, Королівські Лазєнки та Вілянівський палац. Усі можу назвати перлинами архітектури із цікавою історією. Малґожато, а яка Твоя улюблена резиденція з-посеред цих трьох?
— Це досить складний вибір, але я попри все вибрала би Королівські Лазєнки. Вони мають неймовірну атмосферу, яка заспокоює. Це палацово-парковий комплекс, і серед будинків тут варто звернути увагу на щось, що не є очевидним вибором. Адже перше, про що ми думаємо, коли говоримо про Королівські Лазєнки, це палац на воді, Лазєнківський палац, побудований на острові. Так, справді, адже це була резиденція короля Станіслава Авґуста Понятовського. Але в іншій частині парку міститься неймовірної краси будинок — Стара оранжерея. Тут міститься перлина світового масштабу — Дворський (або Королівський) театр, і я дуже рекомендую це побачити.
Королівські Лазєнки
Крім цих всіх об’єктів, вхід до яких є безкоштовним, безоплатно можна відвідати також тимчасові виставки в Королівських Лазєнках. Ти згадала про останнього короля Станіслава Авґуста Понятовського. Відверто кажучи, з ним у мене асоціюється Королівський замок, але знаю, що історія Королівського замку — набагато давніша, адже це була резиденція мазовєцьких князів, тобто повертаємося до часів середньовіччя.
— Так, історія Королівського замку є такою ж довгою, як історія Варшави, треба вернутися до часів, коли Варшава була містом мазовєцьких князів, а Мазовєцьке князівство лежало поза межами Польського королівства, і саме за їхніх часів було засновано Варшаву, побудовано перші будинки — у межах сьогоднішнього Королівського замку. Отже, частина будівель, наприклад, Ґродська вежа, яку бачимо з боку Замкової площі, і яка виглядає якби була добудована до Королівського замку, але правда така, що замок добудувався до цієї вежі. За часів Мазовєцького князівства на місці Королівського замку був Великий двір, який виконував роль резиденції мазовєцьких князів. І коли останній із цих братів помер у другій половині XVI століття, не залишивши нащадків, прийнято рішення про те, щоб Мазовєцьке князівство включити у кордони Польського королівства, а Варшава стала частиною Польського королівства, і тоді вже ці будівлі резиденції Мазовєцьких князів, котрі було перебудовано, розширено і збагачено, почали зватися королівськими резиденціями. Першим польським королем, котрий поселився у Королівському замку, був Сиґізмунд І Старий. Натомість актуальний вигляд замку — це заслуга короля Сиґізмунда ІІІ з династії Ваза, тобто вже пізніші часи, перша половина XVII століття, коли відбулося перенесення столиці Польщі з Кракова до Варшави. Тому справді, поки настали часи Станіслава Авґуста, тут ще чимало королів проживало. Королівський замок реконструйовано так, щоб ідеально відтворити королівські апартаменти Станіслава Августа, але перед ним свої резиденції тут мали інші королі, починаючи від Сиґізмунда І.
Королівський замок у Варшаві
Я згадала про короля Станіслава Авґуста Понятовського, останнього польського короля, тому, що з його прізвищем і Королівським замком асоціюється дуже важлива подія в історії Польщі. Малґожато, назвеш важливі події, які відбулися у стінах замку?
— Так! Найважливішим, без сумніву, є ухвалення 1791 року Конституції третього травня. Це відбулося у Сенаторському залі, і цей зал сьогодні виглядає так, як тоді — його чудово реконструйовано, а біля королівського трону в рамці можна подивитися на копію рукопису Конституції третього травня. Хочу теж наголосити, що ця подія, підписання конституції, зробило Королівський замок символом демократії, і про це варто говорити. Також не можна забувати про те, що у часи комунізму ця слава трошки навіть зашкодила замку у відбудові після війни. Адже демократія, як знаємо, тоді не була в моді. Тому тодішня влада не дуже й хотіла відбудовувати Королівський замок.
Вілянівськиий палац, третя резиденція і зовсім інший король, якого, як мені здається, люблять всі поляки.
— Це винятковий король, про якого я дуже люблю розповідати. Ян ІІІ Собєський був дуже цікавою особою. Як на мене, у нього були два обличчя. Перше — людини, яка дуже любила природу і сама надзвичай охоче займалася садівництвом. А друге обличчя — це один із найвидатніших польських королів, очільників країни, а також один із найвидатніших політиків Європи. Ці два обличчя Яна ІІІ Собєського знайшли своє відображення у Вілянівському палаці. Варто наголосити на тому, що це оригінальний палац. Знаємо, що Короліський замок було реконструйовано, Королівські Лазєнки теж треба було відновити, оскільки вони згоріли під час пожежі, і тільки Вілянівський палац щасливо уникнув руйнувань. Він має два обличчя — з одного боку, ззовні він дуже репрезентабельно виглядає, рельєфи на зовнішніх стінах розповідають про численні перемоги та здобутки Яна ІІІ Собєського, на чолі зі звитяжною битвою під Віднем. А всередині декорації присвячені темі чотирьох пір року, ідилічним сценкам тощо. І мені це дуже подобається — це різноманіття як палацу, так і самого короля.
Малґожато, Ти проводиш екскурсії для гостей Варшави. Скажи, будь ласка, яка резиденція справляє найбільше враження на туристів? Я особисто дуже люблю Королівський замок, тому що коли уявляю, що його піднято з руїн, відбудовано камінь за каменем, це справді вражає. А твої гості на що звертають увагу?
— Мені здається, що все-таки Вілянівський палац. Хоча ці всі резиденції сприймаються в різних контекстах. У Вілянові це все є оригінальним, наприклад, туристи ходять по підлозі, якою свого часу ходив сам Ян ІІІ Собєський 350 років тому. Це робить дуже сильне враження на людей — що вони в тих самих кімнатах, де свого часу мешкав король, що ходять по тій ж підлозі. Але з другого боку, Королівський замок для моїх гостей — це все-таки реконструкція. Причому реконструкція досить нова, але виконана дуже докладно, детально, я би навіть сказала, перфектно. Варто теж звернути увагу на унікальність Королівського замку у світовому масштабі — адже цю реконструкцію вписано до списку об’єктів світової спадщини ЮНЕСКО. Є така група туристів, котрі відвідують об’єкти ЮНЕСКО у всьому світі, і мушу сказати, що наш Королівський замок робить дуже велике враження. І ще нагадаю, що відбудову Королівського замку реалізували та профінансували люди, варшав’яни — у прямому значенні, адже комуністична влада у 50-ті роки не дала грошей на відбудову замку. Це була громадська збірка, поляки у Польщі і за кордоном робили пожертви на відбудову Королівського замку. У 1980 році, тобто чотири роки перед повним завершенням реконструкторських робіт в інтер’єрі, ЮНЕСКО прийняло рішення про внесення замку у список об’єктів світової спадщини, це справді безпрецедентна подія. Думаю, що таким чином було доцінено також зусилля польського народу, котрий — попри різні труднощі, зокрема політичні — відбудував Королівський замок. Отже, як бачиш, ці резиденції розглядаються у різних контекстах, тому важко сказати, котра подобається гостям найбільше.
Вілянівський палац
Вілянівський палац — садово-палацовий ансамбль доби бароко. Вілянів внесено до списку найцінніших зразків культури Польщі, а побудував Вілянівський палац дся своєї найдорожчої дружини Марисєньки польський король Ян ІІІ Собєський. Спочатку споруда мала єдиний блок, що завершувався бічними вежами. Палац не задовольнив дружину короля — вже згадану Марисєньку, тобто Марію Казимиру. Його збільшили прибудовою бічних корпусів. Палацові будівлі розплановані симетрично центральній осі; з трьох боків оточені стриманим бароковим садом. З тераси палацу були сходинки до штучних ставків. У 1733 році палац Вілянув частково зруйнували і пограбували російські війська. У такому стані його успадкувала дочка Любомирської Олександра та її чоловік Станіслав Потоцький. За його ініціативою в 1805 році в палаці Вілянова був відкритий музей, доступний для усіх охочих.
У нашій студії — Аґнєшка Павляк керівничка Відділу реставрації у Вілянівському палаці. Малиновий салон (який також часом називають кармазиновим салоном, темно-червоним), отже це дуже важливе приміщення у Вілянівському палаці. Тут бували найвідоміші гості Варшави та Польщі.
— Малиновий салон розташований у північому крилі палацу, із західного боку, так званих нижніх сіней. Ми там вели реставраційні роботи від 2021 року, я маю на увазі це крило палацу, тобто перший поверх. І ці роботи насправді були зумовлені модернізацією другого поверху, який ми пристосували для людей з інівалідністю. Останні реставраційні роботи тут проводилися у 60-ті роки минулого століття, тож це була прекрасна нагода, щоби перевірти стан приміщення і відновити його.
Під час цих робіт було виявлено шпалери, прикриті тканиною. Цю знахідку назвали «Ельдорадо» у Вілянівському палаці. Але постає запитання — як так сталося, що реставратори не зауважили шпалер вісімдесят років раніше, коли там тривали відновлювальні роботи.
— Це питання рішень реставраторів, а також певного бачення, програми відновлення тощо. У 60-ті роки минулого століття шпалери не становили якоїсь цінності, тоді не вважалося, що паперові шпалери можуть бути якісь вартісні. Теж варто сказати, що попередні реставраційні роботи були зосереджені у приміщеннях, пов’язаних безпосередньо із королем, тобто це XVII—XVIII століття. І для тодішніх реставраторів подією було відкриття шарів з того часу.
А ми з вами говоримо про об’єкти XIX століття, тому що саме цим віком датуються паперові шпалери. Зрештою, це північне крило, в якому знайдено ці прекрасні шпалери, було добудоване до частини палацу з XVII віку.
— Північне крило побудоване у 20-ті роки XVIII століття. У ті часи стіни та стелі були оздоблені фресками. Ці фрески були потім перемальовані, a у XIX столітті на них наклалаи шпалери. Отже, коли у 60-ті роки минулого століття в палаці почалися реставраціні роботи, а нагадаю, що праця тривала 10 років і тоді палац був закритий для відвідувачів. Отже, пріоритетним завданням було тоді показати оригінальні шари, тобто фрески XVIII століття. Вдалося відновити ці фрески у малиновому салоні, який тоді мав іншу назву — це був столовий салон. Шпалери не пасували до загального характеру салону — так принаймні вважали тодішні реставратори. Із записів ми можемо зробити висновки, що початковий план був такий, щоб шпалери зняти зі стін і їх десь зберігати. Але згодом було принйято рішення, що частково ці шпалери будуть прикриті тканиною, зрештою, оригінальною, бо з XVIII віку. Ми знайшли інформацію, що у ХІХ столітті (1830 рік), коли проводили список наявних у палаці предметів, меблів, в якій було сказано, що стіни оббиті шпалерами з квітами та птахами. Але це — увага — не ті шпалери, які ми відкрили. Наші мають назву «Ельдорадо», і вони походять з 1840 року. Тоді палац перейшов у власність Авґуста Потоцького, котрий запросив архітектора, і той добудував північне крило, і тоді ж на стінах з’явилися шпалери.
Шпалери — це досить складний для відновленя чи навіть збергіання матеріал, адже говоримо про папір.
— Так, шпалера — це паперова оббивка стіни, так можна сказати. А оздоблювання стін шпалерами, ця традиція сягає навіть ХVI століття. Це був дешевий спосіб декорування стін, він коштував менше ніж, скажімо, фрески, тобто розмальовування або оббивання стін тканинами чи шкірою. Крім цього, шпалери можна було частіше змінювати. Яку функцію, крім декоративної, виконували шпалери? Колись приміщення не обігрівалися, як сьогодні, центральним опаленням. У зв’язку із цим, було холодно, і тому кожен шар — чи шпалери, чи тканина, шкіра — мали на меті якось затримати тепло. Звісно, найкраще цю другу функцію виконували тканина та шкіра, а у випадку шпалер це було додаткове. Першочерговою залишалася декорація приміщення. Наші шпалери, тобто «Eльдорадо», яке ми знайшли зовсім недавно, були зроблені в мануфактурі Зубера в Ріксгайм у Франції. Ця мануфактура діє до сьогоднішнього дня, а почала вона працювати у 1790 році.
Ці шпалери можна вже подивитися. Скажіть, будь ласка, в якому стані ви їх знайшли? Я повертаюся до питання нетривкості паперу.
— Ми були дуже приємно здивовані, що ці шпалери зберегли яскраві кольори — червоний, синій і так далі, і взагалі папір виглядає прекрасно! Нагадаю, що захисним шаром була тканина, яку наклали на шпалери. Аде починаючи від 60-их років ці шпалери вже були відкритими. Натомість, коли придивитися ближче, звісно, ми можемо побачити, що кольори, так би мовити, пудруються, тобто перетворються на пил і їх можна здмухнути з поверхні шпалери. Тому, аби грамотно, правильно відновити цей матеріал, нам треба дізнатися, які пігменти використовувалися у цих фарбах, треба глибше зануритися в специфіку накладання орнаменту. «Ельдорадо» нам метафорично розповідає про чотири континенти, це теж метафора мандрів, відкривання світу. І неймовірно, що згадана вже мануфактура Зубера виробляє такі шпалери до сьогоднішнього дня!
Запрошуємо послухати передачу в доданому файлі.
Dwójka/Яна Стемпнєвич