Чи Ви знаєте, що у Польщі налічується 16 об’єктів, внесених до Списку світової спадщини ЮНЕСКО? Переважна їх більшість розташована на півдні та південному сході країни, а один із цих об’єктів — дерев’яні церкви Карпатського регіону — занесений до списку ЮНЕСКО спільно з Україною. Нагадаю, це 16 дерев’яних церков, вісім з них розташовані на території Польщі і стільки ж — в Україні. Україна у Списку світової спадщини ЮНЕСКО, крім вже загаданих церков, має шість об’єктів. Це стародавнє місто Херсонес Таврійський, Резиденція митрополитів Буковини і Далмації, Первісні букові ліси Карпат, Геодезична дуга Струве, Львів — ансамбль історичного центру, Київ — собор святої Софії та прилеглі чернечі будівлі, Києво-Печерська Лавра.
У «Туристичній рубриці» починаємо огляд польських об’єктів, занесених до Списку світової спадщини ЮНЕСКО!
Польща ратифікувала Конвенцію ЮНЕСКО про охорону всесвітньої та природної спадщини 29 червня 1976 року, тобто рік після того, як Конвенція набула чинності, а вже 1979 року до списку були вписані перші два польські об’єкти — історичний центр Кракова та королівські соляні шахти у Вєлічці та Бохні.
У сьогоднішній передачі хочемо запросити вас до Вєлічки, щоби дізнатися про історію цієї соляної шахти та послухати пов’язані з нею легенди.
Легенда, пов’язана із копальнею «Вєлічка», така. Краківський князь Болєслав Сором’язливий одружився з донькою угорського короля Бели IV Кунегундою (польською князівну називають Кінґою, але ще частіше — Святою Кінґою). Кінґа отримала від свого батька у подарунок соляну шаху на Марморощині (територія сучасної Румунії). На знак, що ця шахта належить їй, Кінґа вкинула до шахти свій заручальний перстенець. Коли князівна приїхала до Кракова, до свого чоловіка, і відвідала Вєлічку, попросила викопати там яму. Чоловіки, котрі копали цю яму, натрапили на щось тверде, це виявилася брила солі, з якої випав перстенець Кінґи. Безперечно, це був знак, що Кінґа принесла до Польщі добробут і достаток — адже сіль годувала цілі покоління.
Перша згадка про соляний блок у формі бочки, знайдений у Вєлічці, датується 1290 роком. Однак археологічні дослідження показують, що виварювання розсолу, який черпали із соляних шахт, тут застосовували вже у IV тисячолітті до нашої ери. У XIII столітті у Вєлічці почав діяти великий центр солеваріння, що мав назву «Magnum sal» (велика сіль), звідси і взялася назва шахти — Вєлічка, велика сіль. Добрі гірничо-геологічні умови та простий доступ до соляних покладів позитивно вплинули на швидкий розвиток шахти, відомо теж, що княгиня Кінґа привезла із собою угорських шахтарів, котрі навчили поляків соляному ремеслу. Шахта була власністю польських королів і давала на той час понад 30% надходжень у державну казну.
Вєлічка досить швидко стала містом, а найбільшого розквіту набула за часів короля Казимира Великого, про якого ще кажуть, що він застав Польщу дерев’яну, а залишив — муровану. Польський король затвердив так званий «Гірничий статут», який врегулював управління краківськими копальнями (Вєлічкою та Бохнею).
Про історію соляної шахти «Вєлічка» дізнаємося у Музеї краківських жуп (пол. Muzeum Żup Krakowskich). Жупа — це застаріла назва соляної копальні у формі криниці, а також солеварні. Від імені короля жупою керував жупник, а йому підлягали піджупники і так далі. «Гірничий статут» був одним із перших в Європі гірничих привілеїв, який звільняв шахтарів від феодальної залежності.
Колись копальня приносила третину доходів королівської скарбниці, але сьогодні гроші Вєлічка черпає з квитків та оплати за автомобільну стоянку — щороку соляну шахту відвідує півтора мільйона туристів.
А що можна побачити у Соляній шахті «Вєлічка»? Це неймовірне підземне місто із лабіринтами коридорів, які – якщо вирівняти і вишикувати у тунель, то можна ними дійти від Велічки під Краковом аж до самісінської Варшави. Найглибші шахти розташовані понад 300 метрів під землею, тож тут поміститься паризька Ейфелева вежа. Наш гід – Іґнаци Станик із Музею краківських жуп. То що? Вирушаємо під землю? До пекла?
Запрошуємо послухати передачу в доданому файлі
Яна Стемпнєвич