Героїнею сьогоднішньої передачі є Ева Дзєдушицька, котра так писала про святу річку Ґанґ: «Справді, подорож цією річкою вночі наповнена неповторними враженнями і дарує один із найцікавіших краєвидів на світі. Я вже ніколи не забуду того, що тут побачила, ці образи нагадують сюжети "Тисячі і однієї ночі"».
Графиня Ева Дзєдушицька вирушила в Індію в 1911 році, вона почала свою подорож в Трієсті, потім перетнула Суецький канал, а далі через Індійський океан дісталася Бомбею. А по Індії вона подорожувала потягами, причому це були місцеві індійські потяги, які вона називала «готелями на колесах», тому що настільки комфортно ними подорожувалося. Графиня мала у своєму розпорядженні вагон, в якому була спальня, вітальня, вбиральня з мармуровою ванною та кімната для прислуги. Яке значення мала ця подорож графині для історії польського відкривання світу — про це будемо говорити із професором Кшиштофом Подемським з Університету імені Адама Міцкевича.
- Взагалі це був перший раз, коли полька перебувала в Індії. Другою полькою була Ядвіґа Тепліц- Мрозовська, котра поїхала до Індії кілька років пізніше. Графиня Ева Дзєдущицька була першою полькою, чиє перебування і подорож Індією задокументовані — через рік після повернення вона видала книжку, в якій розповіла про свої враження.
Це книжка «Indyje i Himalaje. Wrażenia z podróży», що вийшла у 1912 році. Скажіть, будь ласка, що ця книжка нам говорить про розуміння іншої культури і зустріч з іншою культурою?
- У ті часи в європейському світі виникало таке розуміння, чим є іншість, культурна різноманітність, якою є інша культура. Раніше не тільки недооцінювався потенціал культурної різноманітності, а його не дуже і помічали, оскільки контакт між культурами був недостатній і поверхневий. А подорож Еви Дзєдушицької була настільки важливою, що вона, цікавлячись вже раніше індуїзмом, розповідає про них. Європа вже на той час поволі відкриває культуру Індії, багату і древню культуру, коріння якої сягає іншого, ніж іудеохристиянського підґрунтя. Ева Дзєдушицька, крім культури та релігії, звертає увагу на суспільні відмінності, я би навіть сказав, прірву поміж кастами та різними суспільними шарами, вона звертає увагу на бідність та навіть злидні широких мас індійського суспільства.
І вона також звертає увагу на те, що цю прірву між прошарками суспільства також допомагає копати релігія... Звісно, можна сказати, що це не перша релігія, яка санкціонує суспільну нерівність. Але у своїй книжці вона дивується, що вбивство корови в Індії — це непростимий гріх та злочин, а коли представник вищої касти уб’є людину, скажімо, з найнижчої касти, то це навіть не розглядається як вбивство... Вона також обурюється тим, що жінка змушена іти на стос після смерті чоловіка.
- Так, і цей фрагмент показує нам дуже цікаву річ. З одного боку, ми можемо подивитися на іншу цивілізацію як на поган, язичників, некультурних і відсталих, примітивних. Але Ева Дзєдушицька так не дивиться на Індію. А така оцінка, такий погляд не був чужий її попередникам, польським мандрівникам, котрі взагалі називали Індію антицивілізацією. Дзєдушицька показує цінність індійської цивілізації, шанує її, але не підходить до неї безкритично. І про це свідчить хоча би це спостереження, яким вона ділиться у своїй книжці. Ева Дзєдушицька дуже критично говорила про дискримінацію жінок в індійському суспільстві, зокрема вона звертала увагу на цей брутальний звичай палити вдів на стосі разом з їхніми чоловіками. Цей звичай, який називається саті, зрештою, був заборонений британськими колонізаторами. У демократичній Індії саті теж заборонений, але цей звичай настільки глибоко закорінений в індійській культурі, що трапляються випадки спалення на стосі вдови після смерті чоловіка. Що було цікаве у життєписі Еви Дзєдушицької, це те, що вона виховувалася в аристократичних колах, вона мала шляхетне походження. Але з другого боку, вона була феміністкою і дуже критично оцінювала дискримінацію жінок у тодішній Європі. І часто у своїх книжках вона порівнює ситуацію дискримінації жінок у різних країнах. І це зовсім не було так, що вона порівнювала, скажімо так, дискримінованих жінок в Індії з жінками, які мали повні права у Європі. Вона дуже раціонально стверджує, що зміни, які відбулися у Європі і надалі відбуваються на користь жінок, насправді — це тільки початок, і що колись вдови у Європі піддавалися якійсь формі суспільного остракізму.
Ева Дзєдушицька, безперечно, описує Індію критично, але теж ця перша цитата, якою ми розпочали розповідь про мандрівницю, свідчить про її закоханість у цю країну. Варто звернути увагу, що книжка Еви Дзєдушицької є першим описом Індії польського автора, в якому теж є фотографії.
Це був професор Кшиштоф Подемський з Університету імені Адама Міцкевича.
У нашій студії — внучка Еви Дзєдушицької, Малґожата Дзєдушицька-Земільська.
Чому Ева Дзєдушицька вирішила вирушити у цю подорож?
- Вона вибирала мандрівки тому, що не могла всидіти на місці. Але в ній теж була потреба пізнавати світ. Перша її подорож була пов’язана з тим, що вона поїхала купувати коней арабської раси. Мій прадід та дід мали стайню і час від часу треба було поповнити її конями чистої крові.
У своїх книжках Ева Дзєдушицька вживає займенника «ми». З ким вона подорожувала?
- А цього ми не знаємо. У багато своїх подорожей вона вирушала з чоловіком. Але, наприклад, ми не знаємо з ким вона поїхала в Грецію. Я редагувала її мемуари, і все вказує на те, що вона подорожувала з парою своїх друзів.
Бабуся теж подорожувала зі своєю служницею, котру навчила французької мови, і Марися їздила з бабусею в далекі країни, але я не знаю, де точно вони побували.
Ця подорож до Індії, про яку ми говоримо, її можна назвати фешенебельною. Це були потяг класу люкс, готелі клас люкс, і з цієї подорожі Дзєдушицька привезла опис колоніальної Індії.
- Так, це була подорож класу люкс, і нам сьогодні навіть складно уявити собі, наскільки розкішні були ці всі готелі і так далі. Хоча бабуся трішки про це писала. Хоча бабусю це не цікавило. Але збереглася одна фотографія, перед кораблем, яким бабуся пливла, вона там стоїть у великому капелюсі, який закриває усе обличчя. І вона передає атмосферу цього класу люкс, як ми кажемо. Хоча бабусю це зовсім не цікавило, вона з більшим запалом розповідала про життя звичайних людей.
У своїй книжці графиня Дзєдушицька пише про готелі, в яких вона зупиняється, про швидкість і чисельність індійської прислуги, а також про індійську кухню..
«Карі тут подають щодня і кілька разів на день. Це страва, яку коли вперше спробуємо, то будемо мати враження, що ми проковтнули пекло Магомета разом із вогнем, котрий нас всіх пожиратиме. Увесь перець, який зродила індійська земля, тут поєднується у пекучій гармонії».
- Прекрасно! Ви знаєте, мені цікаво слухати фрагменти цієї книжки, тому що я чудово знала свою бабусю, вона мене виховувала кільканадцять років. Ми мешкали в одній кімнаті. І я запам’ятала свою бабусю як аскетичну особу, дуже скромну. Вона куховарила і часто нам готувала гречану кашу і пшеничну, яку я дуже не любила. Бабуся завжди ходила пішки, вона не їздила трамваями. Коли я була малою дівчинкою, вона мені часто розповідала казки, і це були розповіді про світ, який вона бачила. Пам’ятаю, що моя тітка розповідала, що під час Першої світової війни бабуся та дідусь були змушені кілька разів виїжджати зі свого двору з Єзуполя, і потім, коли вони повернулися додому, до свого маєтку, то виявилося, що він спустошений. Дідусь зайнявся тим, що почав відновлювати господарство, а бабуся поїхала до Станіславова, купила фарбу і помалювала кожну кімнату у різну країну. Одна кімната — це був Єгипет з пірамідами, інша — Африка з пальмами. Бабуся зробила вдома прекрасний світ. Вони навезли з поля сіно, і було на чому спати. І такі спогади вона після себе залишила. А ще вона вміла прищепити людям, молоді цікавість світу і бажання цей світ пізнавати.
Запрошуємо послухати передачу у доданому файлі.
Bartosz Panek, Dwójka/Яна Стемпнєвич