Агресія Радянського Союзу проти Польщі 17 вересня 1939 року і совєтська окупація східних земель Речі Посполитої означала для її громадян хвилю більшовицьких репресій, які розпочалися одразу ж після вступу Червоної Армії на територію Польщі. В громадській свідомості та науковій літературі уособленням і лицем більшовицького терору є НКВД. Проте історична дійсність завжди більш складна, ніж уявлення про неї.
Нещодавно Інститут національної пам'яті Польщі провів у Варшаві міжнародну наукову конференцію “Не лише Гестапо і НКВД... Німецькі і радянські інституції та їх роль в репресіях щодо польських громадян в роки Другої світової війни”.
До Вашої уваги одна з центральних доповідей згаданої конференції, яку виголосив професор Славомір Кальбарчик з Інституту національної пам'яті. Його тема “Політбюро ВКП(б) і його роль в репресіях щодо польських громадян в роки Другої світової війни”.
На самому початку свого виступу дослідник підкреслив, що існує певне хибне уявлення стосовно того, хто керував репресіями і хто їх ініціював, в тому числі стосовно польських громадян:
В мене складається враження, що ми часто уявляємо собі, що за все відповідальне НКВД, СМЕРШ, тобто, суто репресивні органи. Проте, коли глибше вивчити питання, то виявляється, що радянські репресивні органи, на чолі з НКВД, демонстрували колосальну, я би навіть сказав, рабську залежність від партійної влади. І одним з органів, від якого залежала діяльність НКВД було Політбюро ВКП(б). Про цю призабуту роль радянських партійних органів, зосереджених в Політбюро свідчить, на мою думку, той факт, що про роль Політбюро, як мені вдалося встановити, написано два невеликі тексти, опубліковані ще в 90-х роках. І навіть вони обмежені лише до 1939 року. Ці тексти зосереджені на ролі Політбюро, як органу, що здійснював совєтизацію східних земель Польщі. В той же час, роль цього органа в репресивній політиці періоду Другої світової війни поки що залишається невисвітленою. Тоді як, на моє переконання, вона була першорядною, бо Політбюро було центром прийняття рішень стосовно репресій.
По суті, НКВД, коли мова йде про великі репресивні акції, взагалі не робило жодних кроків за власною ініціативою. Всьому передувало прохання НКВД, скероване до Сталіна, як одного з членів Політбюро та генсека ВКП(б), і лише після отримання санкції цього органа проводилися репресії. Великі репресивні акції взагалі б не відбулися, якби не було згоди партійного органа.
Історик в своїй доповіді виділив ряд важливих операцій Кремля проти польських громадян в роки війни. Серед них окремо стоїть доля польських військовополонених, захоплених Червоною Армією в ході агресії проти Польщі:
Найважливішим рішенням про утримання в неволі польських офіцерів і поліцейських було рішення Політбюро від 2 жовтня 1939 року. При чому, останнє слово в цій справі сказало НКВД. Слід пояснити чому цих людей не звільнено. Що стосується поліцейських, то мені невідомий ні один документ, в якому було б пояснення чому вони залишилися в радянському полоні. Можна лише припускати, але я не буду тут висувати гіпотези. Проте, коли говорити про офіцерів, то їх утримання в таборі в Старобєльську було рішенням, прийнятим на пропозицію голови НКВД Лаврентія Берії і Льва Мехліса, начальника Головного політичного управління Червоної Армії. Потім Мехліс пояснював, що причина крилася в побоюванні, що в разі звільнення офіцерів з таборів, вони створили б у Франції 100 тисячну польську армію. Зрозуміло, що метою цієї армії було б звільнення Польщі.
[…]
Якщо мова йде про військовополонених, то вже не буду нагадувати, що найважче рішення, яке Політбюро прийняло щодо них, було розпорядження від 5 березня 1940 року. Це також було затвердження пропозиції Берії про те, щоб розстріляти понад 14 тисяч польських військовополонених. Політбюро дало свою згоду. Безумовно, контекст пропозиції Берії також не зовсім зрозумілий. Хочу лише підкреслити, що ще в кінці грудня 39-го року Берія не планував всіх розстріляти. Чому на зламі лютого-березня 40-го року він поміняв свою думку і чи було ознайомлено Політбюро з поясненням зміни позиції стосовно польських полонених? — нам про це достовірно не відомо. Нам відомі лише пропозиції і голосування по цьому питанню. Під пропозицією Берії стоять чотири власноручні підписи членів цього органу. Мова йде про Сталіна, Молотова, Ворошилова і Мікояна. Крім цього на документі є дві дописки, наймовірніше, особистого секретаря Сталіна Алєксандра Поскрьобишева, “Калінін-За”, “Каганович-За”. Вони напевно навіть не бачили цей документ. Ймовірно їх повідомили, можливо по телефону, про рішення, що приймалося Політбюром. Зрозуміло воно означало не лише винищення польських військовополонених, але також винищення в'язнів. Йдеться про 11 тисяч чоловік, і, як відомо, в кінцевому підсумку було розстріляно 7 тисяч. Політбюро ВКП(б) повністю відповідальне за Катинь. Якщо розглядати статус більшовицької партії, то її можна сміливо вважати такою ж злочинною організацією, як і НСДАП.
Професор Славомір Кальбарчик привів ще один приклад злочинної ролі Політбюро ВКП(б):
За всі депортації в 1940 році військових поселенців, сімей репресованих, тобто, рідних тих вбитих, про яких я тільки що говорив, також відповідальне Політбюро. Так само як і за депортацію воєнних біженців. Мова про депортацію на Схід понад 300 тисяч польських громадян. Все це рішення даного органа. Хоча й всі вони були затвердженням пропозицій Берії, але без рішень Політбюро взагалі не була б проведена жодна з цих акцій. Проте треба чесно сказати, що, скажімо, в депортаціях 1941 року Політбюро не брало участі. В цьому випадку рішення приймалося центральним комітетом партії.
Історик переконаний, що необхідно вести інтенсивну дослідницьку роботу, щоб показати місце органів більшовицької партії в історії репресій, здійснюваних Радянським Союзом:
Справа Політбюро, а були ж політбюро в окремих республіках, показує, що роль партійного апарату в репресіях до сих пір не описана. Мені здається, що велике завдання для історіографії не лише польської, але й інших країн, полягає в тому, щоб дослідити роль партійних органів в репресіях. Адже, ще раз повторюсь НКВД само по собі не проводило репресій. Зрозуміло, частково це було так, але завжди надсилалося прохання до партійної влади, скажімо, Політбюро, що постійно діяло, щоб та дозволила провести репресивні акції, особливо ті найбільші.
Матеріал підготував Назар Олійник