Катинь є одним із символів польської мартирології і свідченням страхітливих злочинів Радянського Союзу проти польського народу.
Розстріли близько 22 тисяч польських військовослужбовців, що потрапили в радянський полон в ході погодженого нападу на Польщу СРСР та Німеччини у вересні 1939 року, були проведені в квітні – травні 1940 року. Смертний вирок було таємно винесено 5 березня того ж року на підставі рішення Сталіна і Політбюро ВКП(б).
Історики досі дискутують, що саме стало головною причиною рішення щодо знищення польського офіцерського корпусу. Левову його частину складали офіцери запасу, котрі у цивільному житті були лікарями, адвокатами, інженерами, викладачами тощо.
У квітні 1943 року світ оббігла звістка, що в лісі під Смоленськом німці виявили масові поховання з останками польських полонених, убитих пострілом у потилицю. Гітлерівська пропаганда намагалася грати катинською картою, щоб зумовити розкол в таборі союзників. Кремль, звісно, все заперечував і вину за розстріли покладав на німців. Довкола катинської справи розпочалася гра великих держав.
Саме цьому аспекту Катині і присвячена монографія німецького журналіста Томаса Урбана «Катинь. Злочин і пропагандистська боротьба великих держав», яку в кінці минулого року видали в Польщі.
Мені вдалося поспілкуватися з автором, який довгий час був кореспондентом «Süddeutsche Zeitung» у Москві та Києві.
Він підкреслює, що коли німці виявили поховання розстріляних НКВД польських офіцерів, справа Катині стала вкрай складною і незручною проблемою у відносинах між Радянським Союзом та західними союзниками з огляду на те, що Польща була членом антигітлерівської коаліції:
У 1943 році це було дуже важливе питання. Тоді німці, а докладніше Гебельс, міністр пропаганди, заявив, що це злочин НКВД. А це означало, що радянська сторона знищила офіцерський корпус одного із союзників. Як відомо, з 1941 року Польща і Радянський Союз офіційно були на одному боці. Звістка про злочин в Катині, як вважав Гебельс, мала поділити союзників. Це не вдалося.
Проте, з іншого боку союзники розуміли, хто стоїть за цим злочином. Постає питання, чи можна стверджувати, що з самого початку і британці, і американці, а також французи, якщо не були впевнені на сто відсотків, то щонайменше здогадувалися, хто саме розстріляв поляків? Томас Урбан не поділяє цієї думки:
Це загальноприйнята в Польщі теза – я з нею не погоджуюся. Я вивчив тисячі американських документів і думаю, що у Вашингтоні, у Білому домі справді вірили, що це був злочин німців. Серед радників президента Рузвельта спостерігалися сильні симпатії до Сталіна. Можливо вони не хотіли вірити [що за цим стояв Сталін] і вважали, що це справа німецьких рук.
У випадку Лондона все було трохи інакше. У Черчілля не було сумнівів, що, власне кажучи, можна було твердити, що цей злочин вчинило НКВД, позаяк у нього не було жодних ілюзій щодо сталінського режиму. Він знав, що там [в Радянському Союзі] були політичні вбивства, що був Гулаг. Черчілль все це прекрасно розумів. У Лондоні, в британському МЗС створено дві групи за участі учених, дипломатів, експертів, які вивчали всю інформацію, яка надійшла з Берліна і Москви. Потім виявилося, що одна група, яка аналізувала цей матеріал, у своїй доповіді написала, що Катинь - це німецький злочин, а інша дійшла висновку, що все-таки - це справа рук НКВД.
Черчіль заявив, що зважаючи на те, що ми не знаємо хто це зробив і в нас немає доказів, то й публічно не коментуватимемо катинські розстріли.
З іншого боку, справа Катині зумовила кризу й привела до того, що польський еміграційний уряд у Лондоні 25 квітня 1943 року розірвав відносини з СРСР. У свою чергу, сталінський уряд звинуватив поляків, польський уряд, що той є прислужником гітлерівців. Британці та американці намагалися загасити цю кризу, але це було складно зробити:
Власне кажучи, у них не було широкого поля для маневру. Звичайно, для американців і британців на політичному та військовому рівні Сталін і Радянський Союз був союзником, без якого вони не могли виграти війну. Вони це розуміли. З іншого боку, як я вже пояснив, в британців і американців не було ясності щодо Катині. Не слід забувати, що йшлося про Гебельса, що і в групі німецьких експертів теж були важливі нацисти. Головою німецької групи експертів був угорський професор медицини. Він очолював Антисемітський союз лікарів в Будапешті.
Тобто, з перспективи Лондона здавалося [що Катинь] - це все німецька пропаганда. Вони не мали певності, тому й мовчали. Загалом не було жодного офіційного коментаря в цій справі.
Томас Урбан теж розповів, які кроки здійснив Радянський Союз, щоб вирішити катинську проблему, коли вона постала на міжнародному форумі:
В цьому плані була дуже висока активність. Наприклад, радянське міністерство закордонних справ в січні 1944 року запросило в Катинь західних кореспондентів. Їм показали ці знайдені поховання поляків і більшість кореспондентів написала, що дійсно все виглядає, що це були німці. Я не думаю, що вони брехали. Ці західні кореспонденти справді думали, що це зробили німці. Мова про кореспондента «Нью-Йорк Таймса», «Бі-Бі-Сі», і так далі. Вони так вважали, бо перед цим бачили інші місця німецьких злочинів. Скажімо, ці журналісти були в Бабиному Ярі, в Києві. І там не було сумнівів, що це здійснили німці. Був Бабин Яр, а потім була Катинь. Для цих кореспондентів все було зрозуміло.
Потім, після війни, була висока радянська активність, щоб вплинути на Нюрнберзький процес. В пресі велася кампанія, яка, що цікаво, почалася зі Скандинавії. Там були або наївні західні кореспонденти або інформатори та агенти впливу Комінтерна, які просто повторювали версію, що Катинь це все німці. Потім ціла західна преса це опублікувала.
Фактично одразу після Другої світової війни починається Холодна війна. Її початком прийнято вважати промову Черчілля в Фултоні в 1946 році, де прозвучала фраза про «залізну завісу», якій судилося стати крилатою. Знову виникаж питання Катині, бо західні союзники розуміють, що за цим стоїть Сталін. Проте водночас ситуація, коли вони офіційно не заперечували версію про німецький злочин, ставила їх у незручне становище. Німецький публіцист розповів про малознаний і цікавий епізод:
Ця тема повернулася в американську дискусію в 1951 році, під час Корейської війни. Були випадки, коли американські військовополонені були вбиті і теж [як в Катині], вони отримали кулю в потилицю. І ті американці, які з самого початку, говорили, що Катинь це була справа рук НКВД, і котрі раніше були в меншості, тепер прагнули, щоб преса опублікувала їх аналіз. Ці люди отримали політичну підтримку і ця справа стала важливою для американської преси та політики.
Томас Урбан підкреслює інтерес до Катині у Німеччині та Іспанії, де він зараз працює кореспондентом «Süddeutsche Zeitung»:
Перше видання німецької версії моєї книги розійшлося одразу. Всі великі газети опублікували рецензії. Це однозначно свідчить, що в Німеччині до цієї теми є великий інтерес. В Іспанії така ж ситуація. У березні виходить іспанська версія моєї книги. Там теж готуються до її виходу. Вже були інтерв’ю й огляди. В Іспанії це цікаво, бо в часи режиму Франко Катинь для франкістів був важливим аргументом, щоб виправдати терор проти лівих сил.
Публіцист теж торкнувся питання ревізіонізму і брехні, що лунає в Росії, мовляв Катинь це гітлерівський злочин, за допомогою якого нібито хочуть очорнити перемогу над Гітлером:
Це дуже цікаве запитання про ревізіоністів в Росії. Я можу лише поставити їм декілька запитань. Якщо це дійсно були німці, то чому це була державна таємниця в часи Радянського Союзу. Якщо це були німці, то треба було все опублікувати. Навіть в хрущовській чи брєжнєвській Великій радянській енциклопедії не було статті з гаслом «Катинь». За Сталіна в 1952 році була така стаття, в якій мовилося, що це німецький злочин, а потім її прибрали з Великої радянської енциклопедії. Питання – чому?
Відомий радянський письменник Ілья Еренбург, який був військовим кореспондентом газети «Червона зірка» дуже багато написав про німецькі злочини під час війни. Але він не написав про Катинь. Питання – чому?
У 1945 році після війни в радянські руки потрапили всі німецькі документи німецького міністерства оборони, МЗС, Гестапо. Вони лежать в Москві. До сих пір, ніхто з радянських і російських вчених не знайшов жодного документа серед цього масиву документів, який би був доказом, що це були німці. Питання – чому?
Якщо катинські ревізіоністи не знають відповіді на ці питання, тоді вони не мають рацію.
Матеріал підготував Назар Олійник