Українська Служба

Київський похід 1920 року: важке польсько-українське братерство зброї

13.05.2020 17:31
Про спільний похід військ Польщі і УНР на Київ та про причини його невдачі – розмова з українським істориком, професором Богданом Гудем
Аудіо
  • Про спільний похід військ Польщі і УНР на Київ та про причини його невдачі- розмова з українським істориком, професором Богданом Гудем
  -     , 9  1920
Генерал Едвард Ридз-Смігли приймає парад військ на Хрещатику, 9 травня 1920 рокуFoto:wikipedia/public domain

Київський похід, по суті, був останнім шансом Української Народної Республіки, очолюваної Головним Отаманом Симоном Петлюрою, вибити більшовиків зі своєї землі. Петлюра покладав великі надії на свій союз з Юзефом Пілсудським, з яким він 21 квітня 1920 року підписав Варшавську угоду. Пілсудський, керуючись геополітичними інтересами, планував створення України, союзницької щодо Польщі, яка повинна була служити буфером від агресивної Росії, чи то червоної, чи ще якоїсь іншої, але Росії. Проте для цього необхідно було перемогти Червону армію.

25 квітня 1920 року польська армія, при підтримці українського війська, розпочала наступ по всьому фронту. Слід сказати, що українські частини були укомплектовані інтернованими українськими вояками і отримали озброєння й спорядження від польської сторони. Наступ розвивався стрімко і без відчутних втрат, позаяк більшовицькі війська, боячись потрапити в оточення, швидко відступали і намагалися уникати боїв. Вже менше ніж за два тижні був взятий Київ. Союзники урочисто вступили в стольний град 7 травня. Проте на початку червня 1920 року, коли більшовики оговталися і перейшли в контрнаступ, Київський похід довелося згортати. А вже на початку серпня Червона армія підійшла до брам Варшави, де вона зазнала дошкульної і розгромної поразки, але польська армія, підтримувана військом Симона Петлюри, вже не змогла відвоювати Наддніпрянську Україну і решту земель на схід від Збруча, які за Ризьким мирним договором, підписаним 18 березня 1921 року, були визнані за УССР, маріонеткою більшовицької Росії. Польща ж відмовилася від свого визнання УНР і союзу з нею.

 

Професор Богдан Гудь зі своєю книгою "Ukraińcy i Polacy na Naddnieprzu, Wołyniu i w Galicji Wschodniej w XIX i pierwszej połowie XX wieku" Професор Богдан Гудь зі своєю книгою "Ukraińcy i Polacy na Naddnieprzu, Wołyniu i w Galicji Wschodniej w XIX i pierwszej połowie XX wieku". Foto: www.lnu.edu.ua (Прес-центр ЛНУ ім.І.Франка)


Чи Київський похід міг вдатися і чого для цього забракло – це питання я поставив професору Богданові Гудю з Львівського національного університету імені Івана Франка, якого й запросив до розмови про спільну виправу польських та українських військ у 1920 році:

– Ну, тут важко сказати, були шанси чи не були. Я думаю, що командування польської армії, а передусім це був Юзеф Пілсудський, віддавало собі справу з того, наскільки потужною є мілітарна сила Росії. Тим не менше, оці перші успіхи польської, і частково української зброї, показали, що цього супротивника можна бити, і бити досить успішно. Бачите, якщо говорити про те, що сталося пізніше, то може була якась недооцінка суперника, супротивника з боку польської сторони. Але коли задумувалася Київська виправа, тоді вважалося, що армія Петлюри зможе в короткому часі поповнитися десятками тисяч добровольців, а також мобілізованих осіб до цієї армії. Однак, дійсність показала, що селяни Правобережжя – власне на Правобережжі, позаяк йшлося про кордони 1772 року – селяни Правобережжя не були в захопленні від спільної антибільшовицької кампанії Пілсудського і Петлюри тому, що просто побоювалися повернення на ці терени польських землевласників, землі яких вони вже поділили між собою. Маючи в пам’яті репресії 1918 року за часів гетьмана Скоропадського, коли їх змушували повертати і землю, і власність, сплачувати контрибуції за знищене майно колишнім землевласникам, яке вони забрали, вони просто ігнорували заклики Петлюри вступати до лав армії УНР і, фактично, зробили вибір на користь майбутнього більшовизму на цих теренах.


Головний Отаман Симон Петлюра вітає генерала Едварда Ридза-Сміглого на київському вокзалі (травень  1920 року)
Головний Отаман Симон Петлюра вітає генерала Едварда Ридза-Сміґлого на київському вокзалі (травень 1920 року). Foto:wikipedia/public domain

На думку одного з провідних польських істориків, професора Анджея Хойновського, українці не мали достатньо сильної національної свідомості і це зумовило невдачу Петлюри. Професор Гудь поділяє цю тезу:

– Це, що сказав Хойновський, очевидно, має велике значення. Як це підкреслював ще В′ячеслав Липинський, що коли в 1918-му і в наступних роках перед українським селянином постав вибір: Україна чи десятина землі, то він однозначно вибрав десятину землі, за що пізніше дуже жорстоко розплачувався.


Огляд війська Симоном Петлюрою (ліворуч). Іван Омелянович-Павленко (в центрі), травень 1920 Огляд війська Симоном Петлюрою (ліворуч). Іван Омелянович-Павленко (в центрі), травень 1920. Foto:wikipedia/public domain

Одним з останніх фронтів, які залишалися незакритими для більшовиків, був Крим, де перебувала армія генерала Врангеля. Слід сказати, що Франція намагалася зблизити Пілсудського з Врангелем, а останній пропонував свою допомогу у боротьбі з червоними. Чи такий союз міг повстати і наскільки важливу роль у невдачі Київського походу зіграв зовнішньополітичний чинник? Адже Лондон та Париж явно недооцінили більшовицьку загрозу. Думка щодо цього професора Богдана Гудя:

– Міжнародна ситуація була неоднозначною, дуже неоднозначною, а якщо говорити про відносини Пілсудського, а точніше Петлюри з Врангелем, то перемовини були досить активними. Взагалі йшлося про перемовини з російськими антибільшовицькими силами, як монархічними, якими безперечно був генерал Врангель, так і, скажімо, з савенковцями (Савенков – відоме прізвище), які знайшли собі прихисток в Польщі. І ці перемовини були. Але треба розуміти, що поза Врангелем ці сили були надто мізерними. Що з того, що, скажімо, у війні проти більшовиків вже восени 1920 року, коли ситуація фактично була вирішена, на боці Петлюри брали участь відділи генерала Перемикіна, єсаула Яковлєва. Сили були занадто слабкими, щоби протиставитися більшовизму. Основна надія повинна була бути в цій ситуації на Західну Європу, на країни Антанти. Але там теж ситуація була дуже неоднозначна. Якщо, скажімо, Франція підтримувала поляків і офіцерськими кадрами, і зброєю, і амуніцією, то, з іншого боку, ситуація в Англії була цілком відмінною. Як говорив колись Норман Дейвіс, що йому коштувало багато зусиль переконати своїх колег, англійських істориків, що Польща не була агресором, що фактично удар проти Радянської Росії в 1920 році був превентивний. А в самій Англії в 1920 році ширився рух під гаслом «Руки геть від Радянської Росії!». Докери відмовлялися вантажити вантажі на кораблі, які мали йти на допомогу Польщі. Так само Німеччина і Чехія не пропускали поїздів з Франції, які могли доставити полякам зброю і амуніцію. Ситуація з амуніцією, тобто з набоями, була настільки складна, що їх шукали, скажімо, в Румунії, в союзницькій до Польщі Угорщині ітд.

Слід сказати, що якоюсь мірою Польща і Україна були залишені один на один з більшовицькою Росією. Антанта воліла не втручатися в цей конфлікт і тому дуже часто зараз польські історики, громадські діячі говорять про те, що Польща врятувала Європу від більшовицького варварства, маючи на це, звичайно, певні підстави, і забуваючи при цьому, дуже часто, про українського союзника.


Відступ частин 3-ї польської армії з під Києва (червень 1920 року) Відступ частин 3-ї польської армії з під Києва (червень 1920 року). Foto:wikipedia/public domain

План Пілсудського, якщо говорити про політичну складову Київського походу, полягав у тому, щоб українська громадськість Надніпрянщини бачила в польській армії силу, яка має вибити більшовиків з України і потім вона повинна повернутися до Польщі. Це мало відбутися за умови встановлення сильного українського уряду та створення дієвої армії. Натомість більшовикам, частково, вдалося представити поляків як загарбників, а Петлюру як їхнього посіпаку. В очах великої частини селян він виглядав маріонеткою польських панів, бо аграрне питання залишалося нерозв'язаним. Цьому сприяли ексцеси і поведінка деяких польських підрозділів. Сам Пілсудський писав про «грабіжницькі познанські полки», бо де вони проходили, там вже були готові підняти повстання, як це було у випадку Скоропадського і німців та австро-угорців у 1918 році. Професор Гудь визнає, що ситуація була дуже складною і подібною до 1918 року:

– Так, це власне, на жаль, була тодішня дійсність. В пам’яті були недавні події 1918-19 років, зрештою, і зими 1919-20 років, коли на зайнятих польськими військами територіях чинилися різні репресивні дії і Петлюра особисто писав з гіркотою, що поведінка польських військ є настільки обурливою, що селяни вже на власну руку роззброюють поляків і готові допомагати більшовикам.

Політика Пілсудського щодо України сприймалася дуже неоднозначно в польському суспільстві. Фактично, більшість вважала, що йдеться про відродження Великої Польщі («Rzeczypospolitej od morza do morza»), а не створення незалежної України. Після того, як 7 травня 1920 року польські війська, а потім і українські війська, ввійшли до Києва, відбулася урочистість у Кам’янці-Подільському, який тоді був тимчасовим українського уряду. І от на цій урочистості римо-католицький ксьондз патетично вигукнув: «Білий Орел знову над Дніпром – Київ повертається до Матері» («Biały Orzeł już nad Dnieprem – Kijów wraca do Macierzy»). Ну, і на знак протесту Іван Огієнко, представник українського уряду, покинув це зібрання.

Отже, цей польсько-український союз, братерство зброї – як ми назвали наш документальний фільм про цей союз – був дійсно важким братерством, була низка непорозумінь, була низка проблем і, власне, вони відбивалися на характері українсько-польських відносин.

 

 

Матеріал підготував Назар Олійник

 

 

 

 


Союз Пілсудський-Петлюра 1920: об'єднання проти одвічного ворога

24.04.2020 17:11
Варшавський договір 1920 та його історичне значення - розмова з українським істориком, професором Богданом Гудем

Минуло сто років від входу союзних армій Польщі та України до Києва

07.05.2020 11:39
7 травня 1920 року солдати Війська польського та Української Народної Республіки звільнили місто від рук більшовиків