Війни виграють завдяки вмілим діям армій та продуманій військовій стратегії, але часто велику роль відіграє геополітична стратегія. Під час польсько-більшовицької війни 1920 року більшовицькі лідери Ленін і Троцький покладали надії не лише на численну й потужну Червону армію, але й вдавалися до хитрих кроків, які за задумом мали створити серйозні проблеми для Польщі та її українського союзника, яким була УНР.
На зламі липня-серпня 1920 року більша частина Східної Галичини та Волині була зайнята більшовицькими військами, які безуспішно намагалися здобути Львів. Одним з більшовицьких командувачів був Йосиф Сталін. Головний же удар був спрямований на Варшаву. З метою здобуття прихильності західних українців і використання у своїх цілях польсько-західноукраїнського конфлікту у Києві 8 липня був сформований Галицький революційний комітет, очолений українським комуністичним діячом Володимиром Затонським. Уже через тиждень, 15 липня, Галревком оголосив про створення Галицької соціалістичної радянської республіки, а Тернопіль - столицею цього утворення. Формально вона проіснувала до 21 вересня 1920 року.
Ця маріонеткова республіка розглядалася Москвою як плацдарм походу до Польщі і далі - в Європу з метою підняття там революції і встановлення більшовицьких режимів. У цьому контексті слід згадати Полревком, очолюваний Юліаном Мархлевським, але яким насправді керував сумнозвісний Фелікс Дзєржинський. Полревком проголошував створення Польської соціалістичної республіки, але це була лише “паперова республіка”. Водночас ГСРР стала єдиною маріонетковою радянською республікою, яку більшовикам вдалося створити поза кордонами колишньої Російської імперії.
Мапа підконтрольних теренів ГСРР foto:wikipedia/Mcowkin/CCO
Про Галицьку соціалістичну радянську республіку я розмовляв з професором Миколою Литвнином із Інституту українознавства НАН України.
-Пане професоре, які цілі були цілі більшовицького керівництва, якщо йдеться про Галичину?
-Цілі прості — українське населення Галичини мало забути про справжню українську державність, Західноукраїнську Народну Республіку, яка діяла на цих теренах в 1918-1919 роках. Зрештою, в 1920 році діяв еміграційний уряд ЗУНР у Відні, і в цей час еміграційний уряд ЗУНР на чолі з Євгеном Петрушевичем активно діяв на міжнародній арені, на міжнародній конференції в Ризі, і намагався відродити ось цю ЗУНР. І ось щоб якимось чином приглушити ЗУНР, нейтралізувати еміграційний уряд ЗУНР, була придумана така маріонеткова Галицька соціалістична радянська республіка, яка мала нібито заповнити цю нішу. Хочете галичани свою республіку — будь-ласка! Має свою галицьку, ну що правда, соціалістичну радянську республіку.
-Все ж таки, чому більшовики пішли на створення цієї “республіки”? Можна було просто інкорпорувати ці терени до складу Української соціалістичної радянської республіки і було б менше клопотів?
-Галичани давно жили ідеями автономії - ще в австрійські часи. Врешті-решт, в 1919-1920 році, перш ніж соборуватися, вони створили свою Західноукраїнську Народну Республіку. Тобто, в Галичині діяв не тільки національний, а якийсь такий регіональний патріотизм, який їм треба було задовільнити. Тобто, це була своєрідна перехідна маріонеткова республіка, яка мала швидко злучитися з УСРР. Це була така гра на регіональному патріотизмі, яку намагалися використати в цей час.
-Але все ж таки частина діячів, які зокрема перед Першою світовою війною були пов'язані з соціалістичним рухом, підтримали цю ініціативу. Скажімо, в Галицькому революційному комітеті були такі постаті як Михайло Баран, Михайло Левицький...
-Справа в тому, що власне галицькі структури, комуністичні структури, як це не дивно, творилися з недавніх командирів Червоної української галицької армії. Відомо, що на початку 1920 року галицькі частини перейшли зі стану Добрармії до Червоної армії і навесні 1920 року була створена 15-тисячна ЧУГА, яка проіснувала недовго, бо вона фактично не хотіла воювати на протипольському чи протиукраїнському фронті і була швидко в квітні розформована. Ось її командирів, її комісарів, більшовицький Кремль, більшовицький Харків, намагався прилучити до нової справи, до створення Галицької соціалістичної республіки.
Ну, щодо лівих ідей — мабуть їх притримувалася частина збіднілого населення. Не забуваймо, що після Першої світової війни чимало не мало житла, чимало не мало продуктів харчування — я вже кажу про безземельних — і тому ліва ідея десь знайшла прихисток в частини оцього знедоленого галицького люду. Так що ліва ідея в той час мала право на життя, але не ліва практика.
Щодо того, що створювали — Кремль створив різні галицькі структури: Галицький оргокомітет Компартії більшовиків України, Галбюро при ЦК російської компартії більшовиків.
-Пане професоре, я би ще хотів Вас запитати про те, власне якою була політика Галицької соціалістичної республіки?
-Зовні привабливою — кидалися соціальні гасла “Геть війну!”, “Давайте мир!”. Кидалися гасла “Роздамо землю!”- справді роздавалася земля, яка експропрійовувалася в польських панів, але ця земля як в один день видавался, так через тиждень-два колективізовувалася. Створювалися комнезами, комітети бідняків і перші комуни. Тобто, земля ніби давалася, а, фактично й не давалася для бідноти. Заборонено як державну мову українську мову, фаворизовано російську мову...
-Може Вас переб'ю, бо в принципі я мав дані, що офіційні мови були: українська, польська і їдиш.
-Офіційні мови так, але реально три мови існували в часи ЗУНР. В часи галицької республіки функціонували три мови, але задекларовано, що українська не є державною. Тобто, три мови функціонували, але статус їх був такий невизначений. Хоча в часи ЗУНР, власне, три мови були визнані мовами спілкування, а державною визнана українська.
-Чи ця Галицька соціалістична радянська республіка мала якусь соціальну підтримку?
-Як я вже сказав, частина галицької бідноти сприймала, принаймні лозунги, цієї влади. Хоча абсолютна більшість побачила, що реально означає ото суспільство. Ну, збереглися різні документи. Ну, наприклад документи репресивних структур, які рекомендували експропрійовувати майстерні, промислові підприємства, аптеки і які чітко наказували, що власників аптек, майстерень треба репресувати. Не забуваймо, що в 1920 році в більшовицькій державі вже діяли концтабори — більше півсотні концтаборів — і галичан почали потихеньку скеровувати до концтаборів. Один з концтаборів спеціально для галичан був створений у Вінниці, а другий під Харковом. Не забуваймо, що навесні 1920 року стрільців ЧУГА були скеровані на Соловки, де вони були потоплені в кількох баржах. А частина галичан, стрільців Червоної армії, була скерована до концтабору Кожухів під Москвою, де також чимало з них загинуло. Тобто, вся опозиція скеровувалася в концтабори.
-Галицька соціалістична республіка, які відомо, протрималася недовго. Після відступу Червоної армії у вересні 1920 року вона просто перестала існувати. Але думаю, що теж слід згадати, що члени Галицького революційного комітету, тобто такого собі уряду, всі були розстріляні, так чи інакше в 30-х роках.
-Справді Галицька республіка існувала 52 дні — з 1 серпня до 21 вересня 1920 року - а реально її придушило польське військо при участі наддніпрянських частин. Наступ почався 15 вересня і власне з 15 до 21 вересня додусили більшовицькі оці частини, які відступили на Велику Україну.
Чому репресовані? Мабуть більшовицький Кремль не визнавав жодної опозиції. Націонал-комунізм виявився теж неприйнятним для тогочасної тоталітарної системи — або в чистому вигляді більшовизм, або ніякого націонал-комунізму, який тоді ще мав право на життя. Зрештою були націонал-комуністичні партії в Україні. Націонал-комунізм сповідувала і Компартія Східної Галичини, а потім Західної України, яку теж придушили у 30-ті роки.
-Але все ж таки згадана Комуністична партія Західної України була досить потужною в 20-30-х роках. Якою мірою ця Галицька соціалістична радянська республіка вписалася в ідеологію КПЗУ? Чи це утворення мало якісь вплив на ліві сили в Галичині в міжвоєнний період?
-Чимало діячів ось цієї Галицької соціалістичної радянської республіки згодом стали творцями Компартії Східної Галичини і Комуністичної партії Західної України (КПЗУ). КПЗУ боролася проти польської займанщини. Цю ідею загалом сприймала оця найбідніша частина населення. Вона мала певну кількість прихильників. За деякими даними 3 тисячі, за деякими 5 тисяч. Хоча зрозуміло центристські сили (УНДО) мали десь від 30 до 80 тисяч. Праві сили (ОУН) мали 15 або навіть 30 тисяч. Це була одна з лівих партій, яка мала право на життя, оскільки жила ліва ідея, були незаможні селяни. Ну, але націонал-комунізм, як відомо, в 30-ті роки не схвалив Сталін. Хоча комуністи Західної України неодноразово їздили до Сталіна. Ну, але в 1938 році націонал-комунізм став неприйнятним для більшовицької імперії.
Матеріал підготував Назар Олійник