Цього року, коли у Польщі віддають шану пам’яті воїнам армії УНР, які 100 років тому разом з польською армією зупинили похід більшовиків на Європу, особливо часто згадують ім'я нашого співрозмовника — уродженця Холмщини Олександра Колянчука. Він — доктор історичних наук, заступник голови Південно-східного наукового інституту в Перемишлі — зробив чи не найбільше з усіх громадян Польщі для збереження пам'яті про українську військову і політичну еміграцію у Польщі міжвоєнного періоду. І для того, щоб знання про цю карту польсько-українського минулого донести як до поляків, так і до українців. Олександр Колянчук не лише досліджував і досліджує долю вояків армії УНР, але і все своє життя мандрував їхніми слідами.
З нами історик поділився спогадами про свої свої перші зустрічі з петлюрівцями та перші відкриття їх поховань у Польщі.
З петлюрівцями доля звела також його батька Миколу, який у 1920 році, після повернення на Холмщину з біженства, пішов воювати з більшовиками у лавах польської армії...
Як знаємо, в міжвоєнній Польщі опинилися 20-30 тисяч українців, без можливості повернутись у тоді радянську Україну. Олександр Колянчук народився 1932 року, з першими петлюрівцями він познайомився ще дитиною, у роки ІІ світової війни, на Холмщині.
У результат операції «Вісла» 1947 року Олександр Колянчук опинився на північному сході Польщі. У 1956 році він закінчив Вищу рільничу школу в Ольштині і став працювати аграрником. Його часто відправляли у відрядження по всьому регіоні. Це були 50-60-70-ті роки ХХ століття. У 80-ті — Олександр Колянчук переїхав до Центральної Польщі, оселився в тодішньому Сєрадзькому воєводстві. Також там у межах роботи (весь час — в аграрній галузі) йому часто доводилося відвідувати різні місцевості, в тому числі й місто Каліш — відомий осередок петлюрівської еміграції, де у міжвоєнний період існувала Українська станиця, а раніше — табір інтернування. Одним із них був син генерала УНР Семена Левченка — Богдан.
У 1990-ті роки, після зміни політичної системи в Польщі і водночас виходу Олександра Колянчука на пенсію, його неформальна дослідницька робота переросла у наукову та освітянську. Доробок історика— це півтора десятка книг, брошур та довідників (польською і українською мовами), велика кількість статей, захищена у Львівській політехніці дисертація про українську військову еміграцію в Польщі 1920—1939 років, і, врешті-решт, реальний внесок у збереження місць поховань бійців УНР у Польщі. І що основне, попри свій поважний вік, д-р Олександр Колянчук надалі активно працює.
Запрошуємо послухати доданий звуковий файл.
Галя Леськів, Мар'яна Кріль