Минає 41 рік від підписання Серпневих домовленостей між комуністичною владою і робітниками, що, захищаючи власні права, вийшли в усій Польщі на протести. 31 серпня 1980 року о 16.40, після 18 днів окупаційного страйку на Ґданській верфі, а також після того, як до цього протесту солідарно приєдналися понад 700 підприємств з усієї Польщі, через багато днів переговорів страйкарів з урядом, історичні домовленості були підписані. Ця подія відкрила шлях до створення Незалежної самоврядної профспілки «Солідарність» та системної трансформації державного устрою у Польщі.
Страйк на Ґданський верфі, який 14 серпня розпочали пов’язані зі створеними 1978 року в конспірації Вільними професійними спілками Єжи Боровчак, Боґдан Фельський і Людвік Прондзинський, відіграв у серпні 1980 року величезну роль. Ґданськ став неформальним центром акцій протесту. Декілька підрозділів верфі вийшло на страйк, захищаючи Анну Валентинович, яку дисциплінарно звільнили з роботи за незалежну профспілчанську діяльність. Незабаром електрик Лєх Валенса, якого з Ґданської верфі звільнили 1976 року, став на чолі цих подій.
Саме у Ґданській верфі, окрім економічних вимог, було висунуто й політичні. Таким чином було сформульовано 21 вимогу, що стосувалися, зокрема, створення незалежних від партії і працедавців вільних професійних спілок, котрі стали вихідним пунктом для створення «Солідарності». Також робітники вимагали гарантованого права на страйк.
Урочистість підписання домовленостей головою Міжзакладового страйкового комітету Лєхом Валенсою та віце-прем’єром Мєчиславом Яґєльським транслювалася Польським телебаченням.
Лєх Валенса так тоді радів успіхові робітників:
«Нарешті ми маємо незалежні самоврядні професійні спілки, маємо право на страйк, а наступні права ми встановимо вже незабаром».
Під тиском страйків комуністична влада згодилася, зокрема, на створення незалежних самоврядних профспілок, право на страйк, спорудження пам’ятника жертв грудня 1970 року, коли внаслідок придушення міліцією і військом протестів на польському узбережжі Балтики чотири десятки протестувальників загинули, а понад тисячу було поранено. Окрім цього, уряд згодився на трансляцію недільних мес в ефірі Польського радіо і обмеження цензури.
Лєх Валенса підкреслював, що домовленостей вдалося досягти без кровопролиття. У схожому тоні висловлювався й Мєчислав Яґєльський:
«Підтверджую, ми розмовляли так, як поляки мають розмовляти один з одним, як поляк з поляком розмовляє. Найважливішою справою, яку необхідно цінувати, є, власне, те, що ми домовилися».
Підписанню Серпневих домовленостей передували тривалі й непрості переговори. Представники Міжзакладового страйкового комітету виступали за те, аби окрім економічних, в числі 21 вимоги, висунутої до комуністичного уряду, з’явилися й політичні.
Говорить один з учасників страйку:
«Ми дискутувати про те, що оскільки страйк досі триває, то мусять бути висунуті вимоги. І якщо верф щось виборола для себе, то тепер вже мусять бути загальнонаціональні (вимоги – ред.), можна сказати. І ми їх так допрацьовували, щораз поліпшували, аби максимально витребувати, але на росіян не напасти, чи не так? Це було просто потрібне для життя».
Найбільший непокій у комуністичної влади викликала перша з 21 вимоги, якою передбачалося створення вільних професійних спілок. Комуністи не хотіли згодитися на назву «вільні спілки». Тому комітет експертів, що надавав підтримку учасникам страйку, запропонував, аби це були «незалежні та самоврядні» профспілки, – згадувала згодом Генрика Вуєць, що співпрацювала з Комітетом захисту робітників:
«І це проковтнули. Це так сильно не кололо ані вуха, ані очі, і "незалежні самоврядні", що, все ж таки, значать "вільні", пройшли».
Коли 30 серпня, після восьми днів переговорів, було досягнуто порозуміння щодо найбільш спірного пункту вимог про створення професійних зв’язків, перспектива підписання домовленостей стала більш реальною. Такий висновок можна було зробити з обміну репліками між головою Міжзакладового страйкового комітету Лєхом Валенсою та віце-прем’єром Мєчиславом Яґєльським напередодні підписання.
Символічною датою підписання Серпневих домовленостей вважається власне 31 серпня 1980 року, коли згаданий документ був підписаний у Ґданську. Днем раніше схоже порозуміння було підписане у Щецині, 3 вересня – в Ястшембі-Здруй, а 11 вересня – на металургійному підприємстві Гута Катовиці в Донброві-Ґурнічей.
Підписання Серпневих домовленостей завершило двомісячну хвилю страйків, що пройшла усією Польщею. Також воно дало початок падінню комуністичного режиму на берегах Вісли і посередньо причинилося до змін державного устрою в інших європейських країнах комуністичного блоку.
Великим досягненням учасників страйку стала згода уряду на створення «Солідарності». Цю профспілку було зареєстровано 10 листопада 1980 року, а вже незабаром після цього до її лав вступили майже 10 мільйонів робітників. Профспілчанські організації з’явилися на всіх підприємствах та в усіх установах, окрім війська й міліції.
Коли 13 грудня 1981 року генерал Войцєх Ярузельський вирішив запровадити воєнний стан, діяльність «Солідарності» було призупинено, а в жовтні 1982 року – профспілку делегалізовано. Почався період політичних переслідувань і конспіративної діяльності.
Знову профспілку було зареєстровано після Домовленостей круглого столу в квітні 1989 року.
2005 року Сейм проголосив 31 серпня державним святом – це День солідарності і свободи.
IAR/А.М.