Українська Служба

Історик про 17 вересня 1939 року: Багатьом на Заході важко прийняти, що СРСР був таким же агресором, як і Німеччина

21.09.2021 16:32
Професор Марек Корнат (ПАН) про совєтський напад на Польщу і його пропагандистський супровід
Аудіо
  • Професор Марек Корнат (ПАН) про совєтський напад на Польщу і його пропагандистський супровід
 .         (20  1939    )
Зустріч союзників. Солдати Вермахту і совєтський танкіст вітають один одного (20 вересня 1939 року район міста Стрий)foto:https://ipn.gov.pl/pl/aktualnosci/150154,Agresja-17-wrzesnia-1939-r-historyczne-klamstwo-biezacej-polityki-Kremla-Prezes-.html

 

17 вересня 1939 року для поляків є одним з найчорніших днів в їхньому історичному календарі. Це національна трагедія і дуже глибока травма, котра сидить в колективній свідомості і підсвідомості нації.

Напад Радянського Союзу на Польщу був результатом оборудки Сталіна і Гітлера, втіленої 23 серпня 1939 року в пакті Молотова-Ріббентропа.

Варто сказати, що агресія СРСР проти II Речі Посполитої супроводжувалася пропагандистською кампанією, яка доповнювала військову, а сам Сталін до останнього дня вичікував на розвиток подій і наніс удар в найбільш сприятливий для себе момент.

Про це я розмовляв з провідним фахівцем, професором Мареком Корнатом з Інституту історії Польської академії наук, якого й запросив до розмови про пропагандистський аспект агресії 17 вересня 1939 року.

 Якщо говорити про совєтську тактику, то дійсно можна вести мову про вичікування розвитку подій. Адже, якщо б західні держави всерйоз вступили у війну, а не лише оголосили її, то совєтському керівництву було б куди складніше досягти свої цілі, ніж це було насправді. Москва б тоді побоювалася, що її дії можуть зумовити конфлікт і навіть війну з Заходом, а принаймні, могли б бути розірвані відносини з СРСР.

Тим часом, коли західні союзники нічого практично не зробили для Польщі, окрім самого оголошення війни Німеччині, в Радянського Союзу з’явилася свобода дій. Сталін прийшов до такого висновку, виходячи з того, що в впродовж перших двох тижнів війни не було ніяких дій з боку союзників на західному фронті. Винятком стали такі демонстративні кроки як, скажімо, загальна мобілізація у Франції. У Францію теж відбув транспорт з британськими військами і були інші, про які нам відомо.

Історик відмічає, що совєтському напад передувала і його супроводжувала поспіхом організована пропагандистсько-дезінформаційна акція, завданням якої було виправдати вторгнення в Польщу.

 Десь близько 14 вересня, а може й дещо раніше, але в будь-якому випадку, 14 вересня тут є важливою датою. В цей день совєтська преса атакувала Польщу, звинувачуючи її в поневоленні національних меншин, передовсім слов’ян, білорусів і українців. Крім цього, проходять мітинги, в тому числі у Москві в Парку імені Горького, де відбулася велика маніфестація. На масових акціях пропагандисти говорили про «банкроство панської Польщі» і переслідування меншин. Таким чином, радянська пропаганда готувала ґрунт під виправдання рішення напасти на Польщу зі східного напрямку під гаслом порятунку «братніх народів», українців і білорусів.

 Професор Корнат звертає увагу, що незважаючи на всю брехливість радянської пропагандистської махіни навіть в неї виникли певні труднощі.

 З огляду на пакт Молотова-Ріббентропа не можна було критикувати Німеччину, бо союзників не критикують. А цей пакт був за своєю суттю негласним союзом проти Польщі, хоча й там не фігурувало слово «союз». Не можна було заявляти, що Німеччина несе якусь загрозу білорусам і українцям, тому треба було оперувати евфемізмом, мовляв, ці народи в лиху годину опинилися в скрутному становищі. Стверджувалося, що білоруси й українці, які перебували «під польським ярмом» кинуті на поталу, і тому потребують захисту Радянського Союзу. Більш-менш в такому дусі заявляли совєтські пропагандисти.

 Що стосується представлення своєї агресії світу, то Радянський Союз вів подібну пропаганду. Мотиви дій по відношенню до Польщі пояснювалися турботою і потребою опіки над білорусами та українцями. Стверджувалося, що нібито Польща свої довоєнні кордони встановили  з порушенням права народів на самовизначення і що прийшов час це виправити.

 Історик також відповів на питання, чи з перспективи часу не було помилкою не оголошення війни Польщею, після того як відбулося совєтське вторгнення.  Так само це стосується доцільності наказу командуючого польскими військами маршала Ридза-Сміглого не вести бої з Червоною армією за винятком прямої загрози і необхідності захищатися, а намагатися за будь-яку ціну перейти кордон з Румунією.

 Ви знаєте, справа в тому, що розумувалося такими категоріями, а саме – країна, на яку напали, не оголошує війну тому, хто напав, бо не мусить цього робити. Польща Німеччині теж не оголосила війну, але була відозва президента Ігнаци Мосціцького до народу. Відозва починалася словами «Сьогодні на світанку Німеччина, одвічний наш ворог, напав на Батьківщину».  Слід сказати, що такої відозви забракло 17 вересня, вона би придалася. Було б добре, щоб вона була, але її  на жаль не було. Приготували лише дипломатичну ноту, скеровану до західних держав, союзників, а також до нейтральних держав. Така нота про агресію проти Польщі, написана французькою, була передана через всіх польських послів, в столицях країн, де вони перебували. Зрозуміло, це не стосувалося посла Польщі в Берліні Юзефа Ліпського, який звідти виїхав 2 вересня.

Ну, і тут ще справа цього однак нещасного наказу маршала Ридза-Сміглого, в якому говорилося «з більшовиками не битися». Що ж я можу про це сказати як історик? Мені здається, що відповідь відносно проста – у війську є принцип так званої економії сил. Якщо воюється і є шанс на успіх, то треба посвячувати людське життя. Натомість, коли жодних шансів немає, віддавати наказ, щоб солдати продовжували битися і гинули є помилкою. І власне так мислив Ридз-Сміглий. Він розумів, що кампанія програна і треба видати наказ про припинення боротьби і так зробив. Проте маршал не брав до уваги двох речей. По-перше, що потім совєтська дипломатія це використає, щоб  заявити світу, що агресія 17 вересня була вступом військ на нічию територію, яку ніхто не захищав. Таке говорили совєти тоді, і теж саме твердить Росія сьогодні. По-друге, маршал Ридз-Сміглий не брав до уваги того, що полонених офіцерів знищать. Йому напевно це просто не містилося в голові.

Сьогодні є багато спільного між сталінським СРСР та путінською Росією. Передусім на себе звертає увагу експансіоністська й неоімперська політика Путіна стосовно сусідів. Найбільш яскравим свідченням цього є захоплення Криму й гібридна війна Росії проти України, яка за своїми пропагандистськими схемами і способами ведення нагадує дії Сталіна. Все це супроводжується масштабною історичною політикою, котра служить геополітичним цілям путінського режиму. Головне її завдання - переконати, що СРСР не був в 1939 році таким же агресором, як Третій Рейх, що Сталін не розв'язав разом з Гітлером Другу світову війну.

Чи разом з цим можна сказати, що, на жаль, тези сталінсько-путінської пропаганди знаходять розуміння на Заході, де спостерігається проблема ідеологічної сліпоти і незнання серед істориків й політиків?

Думка з цього приводу професора Марека Корната:

Так, це відоме явище, що всі ці події на Заході представляються тенденційно і карикатурно. Особливо це стосується лівих, але також ліберальних кіл, які не згідні з тим, щоб розглядати комунізм і Радянський Союз в тій же площині, що й гітлерівську Німеччину. Вони не хочуть з цим погодитися, передовсім тому, що, на їх думку, потім в ході Другої світової війни Країна Рад зробила великий внесок в перемогу над Гітлером. У зв’язку з цим, в західній історіографії СРСР щадять, розглядаючи його як державу, яка може й мала на своєму сумлінні якісь провини, але однозначно Радянський Союз не йде в ніяке порівняння з Німеччиною. От все це веде до того, що історія Східної Європи, включаючи і Польщу, представляється невідповідним чином, тенденційно і карикатурно.

Марек Корнат підкреслює, що проблема ідеологічної сліпоти більшої частини західних наукових та політичних еліт тісно пов'язана з пропагандистською діяльністю Кремля, яка скерована на спотворення історії Другої світової війни.

Такі твердження дуже на руку Росії. Путін про це чудово знає, тому й адресує свої заяви, головним чином правим колам. Він хоче теж отримати праві та консервативні кола.  До прикладу, стаття, яка очорнює Польщу в журналі «The National Interest», звернена до американських консервативних еліт. Справа в тому, що ліві і ліберальні еліти вже йому нецікаві, позаяк вони мислять десь так, як він в питанні Другої світової війни чи що стосується таких проблем, як польсько-совєтські відносини. В той же час, Росія намагається достукатися і до консерваторів. Наскільки це їй вдасться покаже час, але так це виглядає сьогодні.


Матеріал підготував Назар Олійник

 

 

У Росії хочуть зняти з СРСР відповідальність за окупацію Польщі

28.05.2020 16:40
Російський депутат Алєксєй Журавльов вніс у Держдуму РФ законопроєкт про реабілітацію пакту Молотова-Ріббентропа

Росія пробує приховати сталінські злочини та відбілити образ Радянського Союзу

13.04.2021 13:08
Прокремлівські кола докладають зусиль, щоб спотворити історичну правду про Другу світову війну, зокрема про Катинський злочин

ІНП Польщі: Катинський злочин супроводжувала брехня совєтів і вільного світу

13.04.2021 19:00
Голова ІНП Польщі нагадав, що вбиті під час Катинських розстрілів катами з НКВС були жертвами совєтського тоталітаризму

Російський історик: Порівняння Сталіна з Гітлером викликає у Кремля просто істеричні припадки

08.07.2021 09:32
Коментар історика Алєксандра Гогуна (Вільний університет Берліна) щодо підписаного Путіним закону про заборону прирівнювання цілей і дій сталінського СРСР та гітлерівської Німеччини