Польща у вересні 1939 року незважаючи на героїчний опір була окупована двома тоталітарними спільниками – гітлерівською Німеччиною та сталінським Радянським Союзом. Проте окупація не означала кінця боротьби поляків, позаяк, так би мовити, на побоєвищі вересневої поразки, почали стрімко з’являтися підпільні організації. Більшість з них визнавала польський уряд у вигнанні, який знаходився спочатку в Парижі, а після поразки Франції у червні 1940 року перебрався до Лондону. Через який час головною силою в окупованій Польщі в таборі патріотичних сил став Союзу збройної боротьби, який був змушений вести суперництво з комуністичними і радикальними польськими націоналістичними організаціями. Ситуація стала ще більш складною, коли у червні 1941 року вибухнула німецько-совєтська війна, а польський уряд у вигнанні під тиском Великобританії змушений був укласти договір співпраці з Москвою за формулою «союзник наших союзників - наш союзник». Водночас була потреба консолідації і зміни у роботі підпілля під німецькою окупацією, що стало поштовхом для створення Армії Крайової, яка стала символом і синонімом боротьби поляків за свободу у роки ІІ світової війни.
Формальним початком діяльності АК стало 14 лютого 1942 року. В цей день головнокомандувач польських збройних сил генерал Владислав Сікорський підписав наказ про перейменування Союзу збройної боротьби в Армію Крайову.
Чим було зумовлене рішення про перейменування однієї організацію в іншу? В чому полягав символізм того, що Союз збройної боротьби ставав Армією Крайовою і які організаційні зміни це потягнуло за собою потягнуло?
З цими питаннями я звернувся до професора Рафала Внука з Люблінського католицького університету, якого попросив розповісти про історію і генезу АК.
Все не таке однозначне. Справа в тому, що наказ про перейменування Союзу збройної боротьби в Армію Крайову, по суті, не творить нову дійсність. Якщо ми подивимося на підпілля з перспективи місцевих командирів і рядового солдата, то вони навіть не помітили цей момент, коли Союз збройної боротьби стає АК.
Проте, справді, якщо подивитися на цю справу з перспективи, скажімо, керівництва підпілля у Варшаві, то це може не поворотний момент, але є певною межею і віхою. Перейменування СЗБ в АК означало піднесення значення польського підпілля в структурі польської держави, в розумінні держави, що продовжувала існування зі своїм урядом в Лондоні та армією в Польщі і у вигнанні.
Підпільна польська армія переставала бути просто Союзом збройної боротьби, а отримувала назву «армія». Тобто, АК ставала таким чином одиницею з такою самою назвою, як і польська армія на Заході. АК стала повноправною частиною польських збройних сил. Було оцінено роль і значення чим стало підпілля в Польщі, а з іншого боку цей крок був оцінкою ситуації в плані, як буде виглядати майбутнє. Треба не забувати, що це час, коли вже Франція зазнала поразки, а німецько-совєтська війна вже вибухнула. Було розуміння, що війна ще триватиме довго і що крайове підпілля буде чимраз важливіше. І що звільнення не прийде зі Заходу і роль крайового підпілля буде чимраз більшою.
Прошу звернути увагу, що одночасно з перейменування СЗБ в АК починається ріст підпільної адміністрації, і створення чергових структур держави на терені Польщі. Йшла дуже інтенсивна підготовка до загального повстання, яке не вибухнуло, бо потім вирішено провести повстання в окремих зонах. Але це була спроба адаптуватися до пануючих в окупованій Європі умов і мінливої міжнародної ситуації.
Говорячи про АК не можна обійти її непримиренне протистояння з УПА, яке вилилося у кривавий польсько-український конфлікт. Його жертвами стали за різними підрахунками від 40 до 60 тисяч поляків і 15-20 тисяч українців. Хоча в Польщі часто звучить, що лише на Волині в 1943 році були вбиті 100 тисяч осіб. УПА у Польщі має абсолютно чорну славу, але дуже часто українська сторона підкреслю, що це був відповідник польської АК. Чи можна порівнювати АК і УПА? Думка професора Внука:
Звичайно є чимало елементів, які ми можемо порівнювати. Отож, якщо порівнювати статус Армії Крайової і Української Повстанської Армії, то зрозуміло це два відмінні суб’єкти. АК мала статус союзницької армії і була збройною силою загальновизнаної держави. УПА хотіла бути чимось таким. Натомість УПА не була суб’єктом міжнародного права. Коротко кажучи, союзники визнавали бійців СЗБ-АК за таких самих солдатів, як британський новозеландський чи німецький солдат на фронті. Це було свідоме рішення союзників. І власне перейменування СЗБ на АК мало таку ціль.
Натомість, якщо ми подивимося на популярність і кількість людей готових взяти в руки зброю в перерахунку на мільйон, то виявиться, що українське та польське підпілля були в цьому плані дуже подібними. Якщо не помиляюся в обидвох випадках близько 5% дорослого населення зголошувалося і тим чи іншим чином діяло в структурах підпілля. Тобто, внутрішня легітимність була на подібному рівні.
Водночас дослідник відзначає, що один елемент, в якому він вбачає принципову відмінність АК від УПА.
АК, хоча б тому, що була армією існуючої держави, являла собою аполітичну організацію. Звичайно в рамках АК було суперництво різних рухів: ендецький, селянський, соціалістичний, християнсько-демократичний й інші рухи. Натомість це була аполітична армія.
УПА ж була військом створеним політичною партією, і тому було неймовірно заполітизованим. Це було зумовлено фактом, що УПА була створена членами ОУН. Це трохи так, як у випадку Бойової організація Польської соціалістичної партії Пілсудського, дивуватися, що та була соціалістичною, адже створили її члени ПСП.
В контексті етнічної чистки УПА на Волині Рафал Внук звертає увагу на цікавий момент.
Що цікаво, коли говорити про діяльність АК на Волині під час так званої антипольської акції УПА, так це те, що дуже довгий час старалася не діяти. АК старалася не проводити жодних акцій. Це було зумовлене знову ж таки не місцевими потребами, але було свідомою політикою Лондону, яку реалізовувало крайове командування. Справа в тому, що з точки зору Лондону польсько-український конфлікт між польським та українським підпіллям був конфліктом між громадянами ІІ Річ Посполитої. Іншим словами, був чимось на зразок громадянської війни, а ця ситуація ослаблювала польський уряд в Лондоні, позаяк позбавляла його легітимізації представляти на міжнародній арені інтереси українського населення ІІ Речі Посполитої.
Тому читаючи матеріали польського уряду у вигнанні, то чітко видно, що Лондон не хотів прийняти те, що відбувалося на Волині і в Галичині, бо це дуже сильно підкопувало політику уряду.
Повертаючись до АК в ширшому контексті, в Польщі дуже часто звучить однозначне твердження, що це був найбільш чисельний партизанський рух в окупованій німцями Європі. Наводяться цифри в 350-400 тисяч членів цієї організації. Проте часто забувається, що, скажімо, Народно-визвольна армія Югославії комуніста Тіто налічувала навіть до 500 тисяч бійців.
Яка була чисельність АК і як її оцінити скрізь призму інших партизанських рухів того часу? Професор Внук:
Якщо говорити про партизанські рухи, то АК в період операції «Буря» в якийсь момент нараховувала близько 70 тисяч озброєних бійців. І це був цілковитий максимум. Якщо до цього додати ще й Варшавське повстання, хоча це й не партизанська, а міська війна, то виявиться, що в цьому 1944 році від весни до осені через різноманітні відділи АК пройшло близько 100 тисяч осіб.
Натомість на зламі 44/45 років Йосип Броз Тіто має близько пів мільйона людей. Якщо говорити про совєтських партизанів, то їх в один момент на зламі 43/44 років їх є було 140 тисяч. А якщо б ми брали до уваги скільки через цю партизантку пройшло, то ми б вели мову про якихось 300, а можливо й 400 тисяч людей, бо підрахунки тут дуже складні.
Тобто, якщо б ми підрахували військовий потенціал, то, звичайно, АК не була б найбільшим партизанським рухом в окупованій Європі.
Водночас, як зауважує дослідник, феномен АК полягав в чомусь іншому.
На мою думку не кількість партизанів свідчить про винятковість і специфіку АК. Мені здається, що відривати АК від польської підпільної, аналізувати її без цього контексту цілковито спрощує образ чим була АК. Тоді губиться найважливіше. Якщо говорити про якісь особливості і специфіку польської підпільної держави й підпілля АК, то вона полягає у її державницькому характері. Прошу звернути увагу, що ані французьке, ані чехословацьке чи українське підпілля не є продовженням держави і не творить державних інститутів. Звісно ми можемо тут сперечатися чи аграрна реформа ОУН чи підтримка нею шкільництва має чи не має державницьких рис. Проте ОУН –УПА не має свого уряду і не є міжнародно визнаними.
Натомість те, що є неймовірно цікавим в польському випадку, так це те, що ми маємо справу з єдиною повноправною підпільною державою плюралістичного і демократичного характеру. СРСР на теренах так званих партизанських республік теж відтворював державний організм. Тіто теж створював державу на контрольованих ним теренах. Більше того, багато хто забуває, що в нього був мандат югославського уряду в Лондоні.
Однак ці «держави» були тоталітарними або такими, що рухалися до тоталітаризму. Вони були монопартійними і антидемократичними.
Власне в цьому полягала принципова різниця, яка відрізняє польське підпілля в сенсі підпільної держави від тих монопартійних, комуністичних чи крайньонаціоналістичних національних підпіль.
Матеріал підготував Назар Олійник