Багато хто очікував виступу Путіна на параді перемоги 9 травня ледь не як такого собі апокаліпсису. Сценаріїв того, що оголосить світу російський диктатор було чимало, але жоден з них не реалізувався.
До вже традиційного путінського побєдобісся додалася тема війни в Україні, яку Кремль із впертістю цинічного маніяка називає «спеціальною військовою операцією». Загалом, виступ Путіна звівся до виправдання нападу на Україну. За його твердженням «неприховано йшла підготовка до каральної операції на Донбасі, до вторгнення в Крим, у Києві заявляли про створення ядерної зброї». Базуючись на цій маячливій брехні, Путін заявив, що напад 24 лютого – це був «попереджувальний удар» і «єдине правильне рішення». У нього у всьому винні США, НАТО і Захід, які нахабно, так би мовити, давно вже військово-політично освоювали Україну, де править київська хунта, нацисти і «бандерівці».
Звертаючись до своїх регулярних збройних сил і гібридних, тобто, як він їх називає «ополченців Донбасу», Путін патетично заявив: «Ви боретеся за Батьківщину. За її майбутнє, за те, щоб ніхто не забув уроків Другої світової».
Про промову Путіна та російсько-українську війну Назар Олійник розмовляв з професором Юрієм Шаповалом, головним науковим співробітником Інституту політичних і етнонаціональних досліджень імені І. Ф. Кураса НАН України
Назар Олійник: Юріє Івановичу, світ з тривогою чекав виступу Путіна з нагоди 9 травня. Були побоювання, що замість спеціальної військової операції буде оголошено священну війну в дусі відомої совєтської пісні і її відомих слів «вставай страна огромная, вставай на смертный бой”. Допускалося, що буде оголошена загальна мобілізація. Цього не було. Так само не було нічого іншого. Зокрема робилися припущення, що оголосять про інкорпорацію окупованого Донбасу до складу Росії. І багато інших припущень теж було. Чому всього цього не було і чому виступ Путіна був такий, а не інший?
Юрій Шаповал: Ну, я почну може з більш такої загальної речі. Якщо підібрати слово-ключ до поведінки Путіна, і починаючи з 24 лютого, то ми можемо підібрати лише одне слово для такої загальної оцінки, вона підтвердилося на цьому, так званому, параді перемоги дуже яскраво, і це можна висловити буквально одним словом, поняттям позначити — це тотальна брехня. В основу всього цього концептуювання оцих агресивних дій Росії проти України покладена брехня. І вони перманентно займаються цією брехнею. Вона вже може включати в себе і шантаж, в тому числі ядерний, вона може включати в себе дипломатичний, до певної міри, шантаж і так далі, і різного роду провокації, пропаганду, яку вони не можуть вже в таких обсягах робити, але роблять в якийсь інший спосіб. Тому мене особисто ця його промова ніскільки не здивувала, тому що вся ця промова побудована все-таки на тих реаліях. Хочеться їм чи не хочеться, але реалії проти Путіна і проти партії війни у Кремлі, скажемо так. Для мене абсолютно дивного нічого нема, тому промова виглядала, на мій погляд, так як виглядала.
Н.О.:Юріє Івановичу, по суті вся промова Путіна звелася до пояснень, чому Росія напала. Тобто, що це був «превентивний удар», що, так би мовити, НАТО і Захід давно вже у військовому плані і політичному освоїли Україну, і що це війна йде проти «нацистів» і «бандерівців». Тобто, з одного боку це було якби виправдання війни, пояснення, але якоїсь пасіонарності у цьому виступі я особисто не помітив. Може Ви помітили?
Ю.Ш.:Я теж не помітив. Ну, яка може бути пасіонарність коли вже така кількість вбитих, понад 26 тисяч, множимо на два число поранених і калік. Ви ж розумієте що таке війна і що вона тягне за собою коли навіть вбивають цих солдатів, то очевидно що є поранені, є скалічені люди, от тому нічого дивного нема. Просто, знаєте, Путін має все-таки адекватну інформацію. Щоб там не говорили, а він навіть, якщо йому підсовують якісь там відомості, він прекрасно в цих речах орієнтується. Ну, а по друге, розумієте, тут є, знову я повертаюся до цієї своєї ключової теми, що брехня є визначальним поняттям для політики Росії і для того, що вона робить в Україні. От дивіться, я прочитав буквально от вчора інтерв’ю посла Росії в Німеччині Сергія Нєчаєва. І коли його запитують про цю агресію, він починає здалеку. Він починає, як він висловлюється, з антидержавного, антиконституційного перевороту 2014 року в Україні. Розумієте? І коли його запитують «яку ж мету ви переслідуєте?» - от ми хочемо денацифікацію, от ми хочемо демілітаризацію. Тоді вони вже в це поняття демілітаризації включають зрозуміло допомогу НАТО Україні. І весь час Росія змінює мету оцієї, так званої, спецоперації. Цей посол абсолютно свідомо оперує не поняттям «війна», а оперує поняттям «спецоперація». Але дві фундаментальні речі ми вже побачили: «антиконституційний переворот», який Росію не влаштував, в 2014 році, і другий момент — вони зобразили, що “рускоязичноє насілєніє” ображено дуже сильно в Криму і Донбасі і його мовляв треба захищати. Тепер акценти змінюються, знову брехня набирає сили, тепер виявляється, що Росія вже б'ється не з Україною, Україна тут майже ні при чім, хоча нищиться інфраструктура і населення, як Ви знаєте добре, а тепер уже на терені України Росія б'ється з НАТО. Знову такий поворот. Тобто, вони увесь час намагаються переформатувати, так би мовити, цей свій замисел, задум, який вони нібито реалізують.
Н.О.:Вони власне переформатовують свій задум і ці свої цілі ставлять у відповідності до своїх успіхів на фронті, тобто скоріш у зв'язку з їх відсутністю, тих якихось великих стратегічних успіхів, вони змушені їх просто змінювати, ці плани.
Ю.Ш: Я думаю що це просто йде від реальної ситуації, тому що якби вдався бліцкриг, риторика була би зовсім іншою, вживані поняття, в тому числі якими оперував Путін на параді, вони б були зовсім інші, але оскільки все це не вдається так як вони хочуть треба ж виправдовуватися в якийсь спосіб. От вони і виправдовуються, що ми ведемо боротьбу з НАТО, а як же можемо боротися з таким ворогом потужним. Весь час йде пошук так званої мети агресії. Ну, Ви знаєте є це сприймаю дуже позитивно, тому що це для мене перший симптом неспроможності цього режиму і перший симптом, що все-таки рано чи пізно в середині Кремля визріє внутрішній конфлікт обов’язково, бо це не може тривати вічно.
Н.О.:Хотів би звернути увагу на таку маленьку деталь, яка мені впала в очі. От ще раз переслухав виступ Путіна. Власне, під час промови на Червоній площі Путін обмовився, можливо по Фрейду, він говорив про «нашу велікую родіну», про «велику Росію» і туди ж ментально інкорпорував «історічєскіє зємлі», Крим – це вже в нас було – і Донбас. Здається раніше цього не було. Що це може значити?
Ю.Ш.: Ну, Путін в такий спосіб прагне легітимізувати те, що вони зробили. Ви ж розумієте, коли Гітлер інкорпорував, зробив той аншлюс з Австрією, то Гітлер і його пропаганда тоді це називала «сімейною справою». А тепер знайдіть хоча б одну різницю з тим, що говорили російські пропагандисти, коли приєднували Крим. Так само «сімейна справа», «це наша територія», «там живуть наші люди». Тобто, Путін за допомогою всього цього він зайвий раз прагне легітимізувати воєнне порушення умов про недоторканість кордонів, яка існувала і яку Росія так брутально порушила.
Що стосується Донбасу, то це дуже цікавий епізод, тому що якраз тут ми бачимо, що ніякі тут не рідні землі, а Донбас був дуже вигідний насамперед улюбленому герою Путіна, Лєніну, який за путінським визначенням нібито створив Україну. Так от з Донбасом там якраз була досить довга історія. Я не знаю чи слухачі знають про це, але була створена так звана Донецько-Криворізька республіка, так само фальшива в дусі «ДНР». І ватажок цієї «республіки» свого часу Артем Сєргєєв, такий діяч був російський. Його називали «маленьким Лєніним», тому що він дуже хотів влади, дуже хотів керувати. Ну, і потім Москва на нього гавкнула і сказала, що припиніть будь-яку гру в Донецько-Криворізьку республіку. Коли Москві вже це не було потрібно для розколу, руху опору і з іншими розрахунками. От вони сказали, що Донбас абсолютно належить і буде з Україною, не чіпайте і не робіть там ніякого сепаратистського утворення. От Вам і картинка з Донбасом. Тобто, це зайве свідчення того, що Путін не знає як правильно, точно визначити те, що вони творять тепер в Україні. Але ми знаємо – це є загарбницька війна і ніяка не «спецоперація».
Н.О.:Юрію Івановичу, от в світлі цієї страшної, повномасштабної геноцидальної війни Росії проти України чи ми можемо припустити, що це буде смертельний удар по совєтсько-російському міфу «Великої вітчизняної війни» і кінцем узурпації Кремлем пам’яті про перемогу над нацизмом? Тобто, що перемогли росіяни, а не інші народи Радянського Союзу і що взагалі визволення в 45-му році виглядало приблизно так само, як виглядає «визволення» в 2022 році.
Ю.Ш.:Ну, безумовно. От розумієте, мені дуже цікаво, що у багатьох країнах світу 9 травня… Ну, Ви знаєте, що на Заході 8 травня відзначається. Але дають цим датам таке визначення або 8-му або 9-му, що це мовляв, день закінчення Другої світової війни. Мені це смішно читати в західних ЗМІ, тому що Друга світова війна, Ви знаєте, коли вона закінчилась?
Н.О.:2 вересня 1945 року.
Ю.Ш.:Абсолютно. Абсолютно. А тому, що соромляться так звані «Путін-ферштеєри» говорити, що йшлося всього про капітуляцію Німеччини. Всього на всього. Ну, Ви знаєте це двічі було і 8-го, і 9-го. В Реймсі підписали 8 травня. Потім Сталіну це не сподобалося. І вони вже продублювали це в Берліні, в Карлсхорсті підписали цю капітуляцію.
Що стосується Вашого питання про руйнування міфу – абсолютно точно!
Значить, коли Путін в одній зі своїх промов чи то в статті якійсь – він же великий історик у нас – сказав, що Росія могла б виграти без України, то перше про що я подумав, коли почалася ця агресія, коли почали оприлюднювати – це же 41-й рік! – ми ж тепер знаємо буквально, що називається «репортаж з місця події» можна побачити і почути, найперше, це було зруйновано образ російського солдата. Як солдата-визволителя, як солдата симпатичного, справедливого, водночас суворого до ворогів. Які вороги, який образ цього солдата, Вам не треба говорити, тому що вже мем з’явився, коли стоїться цей «солдат-визволитель» знаменитий, Вучетічем зроблений в Трептов-парку, тільки тримає він унітаз і ще щось там тримає замість цієї дівчинки. От Вам і образ солдата. Тому для мене тут абсолютно не має сумніву. Абсолютно.
Друга річ, от те, що Ви сказали абсолютно справедливо. Не виграла б Росія ніколи війни без українців, яких в Червоній армії, як ми знаємо, було 6 мільйонів. Були командири українці. І зрештою свою «майстерність» російський генеральний штаб дуже яскраво продемонстрував. І демонструє, продовжує демонструвати, тому, я думаю, що…
Н.О.:Ну, війна це не тільки росіяни, українці, але й теж інші народи, хоч не хоч, брали участь у цій війні. Тобто, білоруси, казахи ітд.
Ю.Ш.:Так, так, так, народи Радянського Союзу. Абсолютно. Ви ж бачите, що Путін на параді завернув? Він же туди завернув Сидора Ковпака, Людмилу Павліченко. Ви ж зауважили, що він назвав українців?
Н.О.:Так, так, так.
Ю.Ш.:Так ніби цей прапор, «знамя» це російське над Рейхстагом… Росіяни нашого Береста не згадуються, який власне першим доправив той прапор, який в принципі нікому не потрібен був, якщо говорити так чесно. Але вони називають то тих, то тих, то Єгорова з Кантарією, то ще когось там познаходили.
Тобто, те, що Путін ввів такий партикулярний проект, щодо історії Другої світової війни і що це річ була маніпулятивна й історія була цілком інструменталізована, то сьогодні це ми бачимо на жаль на практиці. Ми бачимо це на таких кривавих патернах ми бачимо спростування цього міфу про міць російської зброї, російської армії, російського солдата.
Але знаєте, що щодо самого визначення, то дуже цікаво Сталін же вживав…
Мене багато людей, коли я колись давав інтерв’ю, поправляли. Я кажу «совєтська Росія», а мені кажуть «ну як же так?». Сталін вживав це поняття. Він не любив говорити «Радянський Союз». От зверніть на це увагу.
Н.О.:Абсолютно. Та критика нещадна, яка йде в бік небіжчика Леніна про щось говорить. Тобто, що Путіна куди ближче до Сталіна, ніж до Леніна.
Ю.Ш.:Абсолютно. Абсолютно. І коли оголосили про цей парад 22 червня 1945 року в Москві, то Сталін же виголошував, якщо Ви знаєте, тост на прийняті у Кремлі. Він тоді говорив про велич «русского народа». Звідти все і пішло, що не народи Радянського Союзу, так як Ви сказали, і це було б правильно, формували цю перемогу, а от тільки «великий російський народ», і спасибі йому за це. Цей тост дуже відомий, який поклав край цій дружбі народів по війні, коли почалася така ідеологічна кампанія проти націоналізму. В тому числі гудили таких «націоналістів», як Максим Тадеєвич Рильський, наприклад. Тому це недаремно вживається і тепер, заяви про цю велич. Я думаю, що цей міф безумовно буде зруйнований.
Матеріал підготував Назар Олійник