Організували виставку Державні архіви Польщі у співпраці із українською фундацією «Мамо, я бачу війну», яка зібрала вже понад 13 тисяч дитячих малюнків про війну. Генеральний директор Державних архівів Польщі доктор Павел Пєтшик розповів Українській службі Польського радіо про виставку, співпрацю науковців та необхідність показувати світові такі речі.
Ідея народилася в Державних архівах, де зберігаються малюнки польських дітей, які з’явилися як наслідок їхніх переживань після другої світової війни. Тоді Міністерство освіти Польщі попросило дітей з усієї країни надсилати свої малюнки про те, що вони пережили.
Сьогодні, майже через століття, у Європі знову точиться війна, яку розв'язали в Україні російські окупанти. Знову жах, смерть, вибухи, знову страждають мирні мешканці, а найбільше діти.
Тож в кооперації з українськими партнерами, українською фундацією, яка збирає на своєму порталі малюнки українських дітей, які з’явилися, як їхні реакції на російську агресію в Україні, Державні архіви приготували виставку в рамках проєкту «1939-45 Польща/2022 Україна».
«Війна не має ні часу, ні меж. Діти особливо бачать війну однаково, незалежно від того, в якому місці чи в який час відбувається війна. Тому ми вважаємо, що це дуже добра тема, аби показати, що діти під час війни незалежно від тих часу і місця переживають те саме. Те, як вони бачать війну. І на виставці буде видно, що ті малюнки, яким уже майже століття, так само вражажають, як і ті, що з’явилися вже сьогодні в Україні», - говорить доктор Павел Пєтшик.
До участі у виставці також долучилися науковці Варшавського та Київського університетів, які дадуть свої історичні коментарі до цієї виставки, і воно дасть добрий ефект.
На тих малюнках є танки, літаки, на них є злі окупанти, там можна побачити збройну боротьбу, яку веде окупований народ проти загарбника, але ті малюнки – це також погляд у майбутнє. На них також діти показують, що прийде мить перемоги, що все буде знову чудово, як раніше, що вони зможуть нормально жити. Там є надія на закінчення війни. Цьому також служить ця виставка.
«Давні малюнки створені олівцем, видно, що це старий папір, сучасні малюнки нові і кольорові. Різницю все ж видно в якості зображенні, але тематика та сама. Зрештою, ця виставка так сформована – там видно боротьбу, спротив, надію на майбутнє».
Після Другої світової війни з’явилося таке поняття як діти війни. Люди, які пережили той жах, отримали психологічну травму на все життя, а навіть вона вплинула на наступні покоління, на їхніх дітей, онуків. Сьогодні в Україні знову маємо те саме. Тобто, ця виставка порушує і цю важливу проблему.
«Безперечно, це тема для психологів і соціологів. І якби вони побачили ті малюнки, могли б на цю тему висловитися. Так, ми часто говоримо про ті воєнні покоління, які пережили ту травму війни. Вважаю, діти є найбільш вразливою частиною суспільства у тому контексті. Вони не хочуть війни, не прагнули і не розв’язували її, а переживають її на рівні з дорослими, або й сильніше, бо вони цілком безпорадні, мусять сидіти в підвалах і чекати завершення бомбардувань, нічого не можуть вдіяти. Тому вважаю, така виставка – дуже багатий матеріал для досліджень психологів та соціологів», - говорить керівник Державних архівів Польщі.
На жаль, організаторам не вдалося запросити на виставку авторів польських малюнків, які тоді були дітьми, і, можливо, хтось із них ще живий, і міг би багато чого цікавого розповісти.
«Ми хотіли, аби в період відпусток якомога більше людей могли побачити виставку. У тому числі, багато людей з України, які є в Польщі. Однак, гадаю, це дуже хороша ідея, аби вже після відкриття виставки – а нам відомі імена і прізвища багатьох авторів, часом навіть номер школи, в якій та дитина навчалася, місцевість, де та дитина проживала – отже, наслідком тієї виставки може бути те, що вони побачать свої малюнки і самі до нас зголосяться. А ми також подумаємо, як їх відшукати і організувати якусь наступну акцію з пошуком осіб, які були авторами тих робіт вже як результат цієї виставки», - додає доктор Пєтшик.
Організатори хочуть, щоби ця виставка не була одноразовою акцією. Головне відкриття буде у Варшаві на Краківському передмісті, перед Палацом Сташиця, але одночасно вона буде відкрита у 20 містах Польщі, де є державні архіви.
«Це також безпрецедентна річ, бо не пригадую, аби ще якась виставка одночасно у 20 містах була показана. Але ми також готуємо цілий портал. Є портал з українського боку з роботами українських дітей, з якого все й почалося, але також буде з нашого боку портал, щоби вона була доступна онлайн. Крім того, ми збережемо ці малюнки в нашому архіві, а після війни перекажемо ці архіви українській стороні, щоби вони збереглися, тому це також така ще й архівна акція, а не просто виставка», - говорить Павел Пєтшик.
Розмовляв Володимир Гарматюк.
Слухайте розмову у звуковому файлі