«Лідер, який примирився з Заходом і заплатив за це», «Інша Росія можлива», «Лідер, який відкрив Росію на світ», «Світ оплакує істинного прихильника миру», — такими заголовками рясніли західні видання у зв’язку зі смертю Міхаіла Горбачова 30 серпня цього року.
Такою ж була тональність висловлювань про останнього лідера СРСР з боку західних лідерів.
Так, президент США Джо Байден заявив: «Він вірив в гласність і перебудову не просто як в гасла, а як в шлях вперед народу Радянського Союзу після стількох років ізоляції та нестатків». За переконанням американського лідера, результатом політики Горбачова став «більш безпечний мир і більша свобода для мільйонів людей».
І собі, канцлер ФРН Олаф Шольц протипоставив фігуру Горбачова Путіну: «Він помер в ті дні, коли не лише демократія в Росії зазнала краху — по-іншому описати положення справ там просто не можна — але й тоді, коли Росія і президент Путін сіють розбрат в Європі і ведуть страхітливу війну проти сусідньої країни, проти України».
Сам же Путін, для якого падіння СРСР є найбільш трагічною подією в історії ХХ століття, назвав Горбачова, на якого в Росії покладається головний тягар відповідальності за розвал Радянського Союзу, «політиком і державним діячем, який мав величезний вплив на хід світової історії».
Прикметно, що Путін демонстративно проігнорував публічну церемонію прощання з Горбачовим і відмовив йому в похороні з державними почестями.
Професор-історик Марек Корнат з Польської академії наук, якого я запросив до розмови на тему «Міхаіл Горбачов в очах Заходу», підкреслює, що гробарем СРСР він став по неволі, а його справжньою метою було укріплення совєтської імперії.
На мою думку, Горбачов прагнув відновити міць Радянського Союзу, але поруч з цим запустив процеси, які призвели до його поразки. Скажімо, «перебудова» — це гасло і фікція. Ніякої перебудови, на моє переконання, не було. В Радянському Союзі, по суті, не було перебудови як такої. Влада до останнього була в руках компартії, хоча й ця вона була дезінтегрована. Маю на увазі, що відбувалася ерозія влади і в рамках компартії виникли різні фракції - реформатори, твердоголові консерватори ітд. Водночас, гласність все-таки була. Горбачов дозволив все більшу свободу слова, і гласність є його заслугою, тоді як перебудова залишилась лиш обіцянкою.
Другий момент, який потрібно зазначити, так це те, що Горбачова вітали у світі з величезним ентузіазмом як реформатора або, принаймні, того, хто обіцяв реформи, роззброєння, «соціалізм з людським обличчям» ітд. Відгомін цього ентузіастичного сприйняття Горбачова відчувається ще й досі.
І третій момент — сьогодні Росія великою мірою перебуває в ізоляції. Похорон Горбачова міг стати великою світовою церемонією. Якщо б він відбувся рік-два тому, то, напевно, на нього б прибув цілий ряд державних мужів Заходу, щонайменше, в ранзі міністрів. Зараз такий візит становить незручну ситуацію. Зрештою, прем’єр Угорщини Віктор Орбан вирушив на похорон Горбачова, але Путін вирішив його не приймати. Таким чином, похоронна церемонія була значна скромніша, ніж могла би бути.
На моє переконання, міф Горбачова на Заході живий, що виражається у погляді, що це був комуністичний лідер з людським обличчям, який розумів ситуацію і тому вирішив реформувати совєтську систему.
Варто сказати, що менш відомими моментами, особливо це стосується людей на Заході, пов’язаними з останнім керівником СРСР, є криваві розправи з національними рухами народів совєтської імперії. Так було у випадку протестувальників у Тбілісі в квітні 1989 року, де за допомогою саперних лопаток та отруйних газів були вбиті 9 людей, а понад 600 отримали поранення чи коли під приводом наведення порядку і захисту вірменського населення у січні 1990 року в Баку в ході розправи совєтської армії і міліції були вбиті понад 100 осіб. Кривавими були і січневі дні 1991 року під Вільнюським телецентром, де совєтські спецпризначенці і десантники вбили 14 людей, а ще близько 700 поранили.
В зв’язку зі смертю Міхаіла Горбачова, міністр оборони Литви Арвідас Анушаускас написав у себе в Facebook: «Він був злочинцем, який віддав наказ жорстоко придушити мирні протести у Вільнюсі, Тбілісі, Алма-Аті, Баку й інших містах. Покаяння не було. Такі спогади, хоча про мертвих говорять або добре, або нічого. Але не цього разу. Єдиний плюс в тому, що він підписав капітуляцію Радянського Союзу».
Професор Корнат цілком згідний з тим, що не можна забувати про ті криваві події.
Про це треба говорити і нагадувати. Це ганебні сторінки останніх років правління Горбачова. Зрештою, хочу додати, що після кривавої розправи у Вільнюсі Єжи Ґедройць закликав збирати підписи під петицією про позбавлення Горбачова Нобелівської премії миру, оскільки нобелівський лауреат не може давати наказ вбивати. А мені здається, що неможливо, щоб розправа у Вільнюсі була проведена без наказу вищого керівництва. Проте «заслуги» Горбачова в очах Заходу перевищують чорні сторінки його правління. І думаю, що в цьому плані змін не буде. На мою думку, будуть спроби, так би мовити, «забронзовити» Горбачова і поставити його на п’єдестал.
На Заході Горбачов асоціюється зі старим добрим «Горбі», з часами «розрядки», роззброєння і його зустрічами з такими лідерами як: Рональд Рейган, Маргарет Тетчер чи Гельмут Коль. Проте західній публіці практично невідомий Горбачов після 1991 року. Там майже нічого не знають про його погляди після того, як він перестав бути президентом СРСР і генсеком компартії. Скажімо, не помічається, що Горбачов у своїх поглядах був близький до Путіна. Так, останній глава Радянського Союзу в 2014 році підтримав анексію і захоплення Криму, назвавши її «виправленням історичної помилки» і зізнався, що будь він на місці Путіна, то вчинив би так само. Крім цього, пізній Горбачов постійно заявляв про бажання відродити СРСР, а не про якусь там демократію і рівність, звинувачуючи Захід у геополітичній ситуації, що склалася.
Професор Корнат так пояснює феномен такої сліпоти у сприйнятті на Заході фігури пізнього Міхаіла Горбачова.
Коли політик на пенсії щось там заявляє, то напевно це цікавить лише істориків і безумовно все це буде використано для написання історичних праць. Впевнений, що ті історики, які керуються принципом серйозного наукового підходу, повинні взяти до уваги всі ці речі. Однак для західного політикуму і широкої громадськості все це не має особливого значення. Для них має значення те, що він робив в часи свого правління. Зрештою його правління не було надто хорошим. Горбачов прийшов до влади не для того, щоб демонтувати совєтську державу, а навпаки, він прагнув її зміцнити. Горбачов прагнув шляхом переговорів із Заходом передивитися питання озброєнь, домогтися нових кредитів шляхом поступок і таке інше.
Матеріал підготував Назар Олійник