На безсмертну заслужив славу, наш гетьмане,
Ні, вона у забутті, певне, не постане!
Поки Дністер із Дніпром многорибні плинуть,
Поти справи всі твої славно будуть линуть.
Не впадеш у глибину забуття безличну,
Не загинеш у літах — маєш славу вічну!
Бо як Греція звиша Нестора-героя,
Ахіллеса, Аякса , а Гектора — Троя
І атенці як царя хвалять Періклеса,
Честять славного в одно ще й Темістоклеса ,
Рим сміливого свого хвалить Курціуса
І щасливого в бою славить Помпеуса ,
Сагайдачний на Русі хай дістане славу,
В вічну пам’ять те ім’я занесуть по праву
— так возвеличував автор «Віршів на жалосний погреб зацного рицера Петра Конашевича Сагайдачного. Гетьмана войска його Королівської Милости запорозького» героя походу на Москву 1618 року і переможця битви під Хотином 1621-го, захисника православної віри, який упокоївся 20 квітня 1622 року у Києві.
В своєму творі Касіян Сакович представив покійного гетьмана у розкішних міфологічних шатах античного героя, що відповідало духу Ренесансу і вписувалося у тогочасний літературний канон. Проте постать Петра Конашевича-Сагайдачного і його звершення, як мало яка інша не надто дисонувала з такими величними епітетами і гучними похвалами.
Про гетьмана Петра-Конашевича Сагайдачного Назар Олійник розмовляв з професором Петром Кралюком із Національного університету «Острозька академія», який, серед іншого є автором книги, «Петро Конашевич-Сагайдачний — творець української нації?».
(Запрошуємо прослухати звуковий файл)
Матеріал підготував Назар Олійник