Нещодавно, минуло сто років з дня народження «імперії зла» – Совєтського Союзу.
30 грудня 1922 року було затверджено договір про створення СССР. В його первинний склад увійшла Російська, Українська та Білоруська соціалістичні совєтські республіки, а також Закавказька соціалістична федеративна совєтська республіка.
З цього моменту веде свій відлік Совєтський Союз, який формально припинив своє існування 26 грудня 1991 року. За Червоною імперією в’ється шлейф загарбницьких війн під гаслами «братської допомоги» і «пролетарської солідарності», Голодомор, депортації, терор і репресії, що зумовило смерть десятків мільйонів людей та зламаних доль.
Про створення СССР Назар Олійник розмовляв із відомим українським істориком, професором Юрієм Шаповалом з НАН України.
Юрію Івановичу, говорячи про створення СРСР, не може не дивувати той факт, що Країна Рад, більшовицька держава, існувала впродовж декількох років як утворення з дев’яти формально незалежних держав, та ще й як країна без назви, як держава без назви. Чому так сталося?
– Ну, по перше, як жити далі, на якій формальній основі будувати стосунки, зокрема України і Росії, вони постали по закінченню громадянської війни. І це вже 1920 рік нам дає такі приклади. От зараз мало хто знає, що в грудні 1920 року було підписано так званий Союзний робітничо-селянський договір — це дуже цікавий документ, тому що він якби прокладав якісь такі шляхи до того союзного договору, про який ми, власне, з Вами говоримо сьогодні. Так от, у цьому документі, на початку, там декларувалась незалежність, суверенність України і Росії, і підкреслювалося дуже цікаво, що от факт колишньої приналежності територій України Російській імперії для оцієї новоутвореної Української Соціалістичної Радянської Республіки, тоді так писалося: УСРР, не випливає жодних обов'язків, хоч би для кого. Тобто, ну ніби ж так все задекларовано, але в цьому документі був дуже цікавий пункт, який стосувався так званих об'єднаних комісаріатів. І от, коли ми на це поглянемо, ми вже тут побачимо те, що потім станеться, пізніше. Обидва уряди оголосили про так звані об'єднані комісаріати… Але що ж це за комісаріати? Військових морських справ, Вища рада народного господарства, себто економічна сфера, зовнішня торгівля, фінанси, праці, шляхів сполучення, пошти, телеграфів. Практично всі ключові наркомати, крім, ми тут не бачимо наркоматів зовнішніх справ, але це все станеться потім. Тобто, з самого початку, оці всі підходи до створення отакої держави, вони вже несли отакий заряд проросійськості, можна сказати, зерно того, що станеться потім. Тому, можемо сказати, що оцей період був якби періодом пошуку цієї державної моделі, яка, зрештою, потім і втілиться в цій формі Радянського Союзу.
Те, що відбулося 30 грудня 1922 року — це було наслідком боротьби, компромісу теж двома різними концепціями, виразниками яких були Ленін і Сталін. Те, що оформлено в Радянський Союз в 1922 році — це була перемога моделі Леніна. Формально Радянський Союз є союзом незалежних, суверенних республік з правом виходу. Натомість Сталін пропонував, фактично, модель, коли ці республіки були би автономними частинами Російської Соціалістичної Федеративної Республіки. Як виглядала ця боротьба і чому саме перемогла модель Леніна?
– Ну, бачите, тут була така ситуація, по-перше, Сталін уже націлився на владу. У квітні 1922 року, як відомо, він став генеральним секретарем ЦК, тоді вона називалася Російською комуністичною партією більшовиків. І оця сама ідея автономізації, про яку Ви абсолютно точно сказали, входження тодішніх оцих республік, які існували на правах автономії, тобто, якщо б взяти цю модель, то ці республіки зрівнювалися за статусом з автономними республіками, які існували тоді в складі Російської федерації. Оця ідея, вона належала Сталіну і він її невипадково висунув влітку 1922 року. Справа в тім, що з весни Ленін був хворий, тоді це була така перша хвиля хвороби, яка потім призведе до втрати ним працездатності і на кілька місяців він втратив таку можливість впливати на події. І от тоді Сталін оцю свою модель почав просувати і дуже цікаво, що він своєї позиції не приховував. У вересні 1922 року він відправив листа Леніну, який пролежав в архіві, уявіть собі, з 1922 до 1989 року. І от тут увесь Сталін: він пише, що ми прийшли до такого становища, коли наявний порядок відносин між центром і окраїнами створюють конфлікти, образи, роздратування. Тобто, Москва весь час втручалася в ці справи тих республік. І Сталін з притаманним йому ригоризмом, як людина, яка схильна до таких авторитарних способів керівництва пише, що або давайте зробимо справжню незалежність, і тоді направду щоб не втручався центр в ці справи республік, республіки мають свої залізниці, мають свої зовнішньо-торгівельні відносини, а постанови, які приймаються в Російській Федерації, необов'язкові для всіх республік. Або, пише він, справжнє об'єднання радянських республік в єдиноцілу структуру і тоді, як він висловлюється розкішно, заміна фіктивної незалежності справжньою внутрішньою автономною республікою в розумінні мови, культури, юстиції і так далі, aбо ці республіки відділяти, або все-таки їх включати в склад Росії. І він мотивує, він пише про те, що ми тут ліберально ставилися до цих місцевих комуністів, він пише: «вони гру в незалежність відмовляються розуміти як гру, приймаючи слова про незалежність за чисту монету». Ви знаєте, що цікаво, ну добре, ну, це Сталін, значить, от він так написав, Ленін йому відповідає, він не критикує його, він не пише про те, що це неможливо, чи це антидемократично, ні, ні, ні. Ленін пише «товариш Сталін поспішає». Тут якби, ну ясно, що Ленін говорив про необхідність союзу республік і так далі, це загальновідомо і Ви про це вже сказали в своєму запитанні, власне, але він каже: «він поспішає». Тобто, за різними підходами стояло що? Отака прямолінійність Сталіна, і гнучкість [Леніна], і чому Ленін каже, що про це зараз не можна ще говорити, а тому, що вся політика тодішньої більшовицької Росії, вона спрямована на розпалювання світової революції. І Схід тоді грає велику роль, уже не Захід, а Схід. І тому Ленін ставить на цьому особливий такий акцент, він каже, що ми не можемо поспішати в цьому питанні, тому що ми можемо втратити оці незалежницькі прагнення наших прихильників на сході.
Тобто, фактично Ленін виступав за ту ж саму модель Сталіна, тільки більш гнучку і поступову. Коротко кажучи, оця модель Радянського Союзу в 1922 році була відповіддю на національні рухи неросійських народів Російської імперії. І фактично, знову ж таки, Радянський Союз був Російською імперією, тільки, очевидно, під гаслами пролетарської єдності, інтернаціоналізму, але, як показали подальші десятиліття, зовсім про інше йшлося.
– Ви знаєте, в 1919 році один з колишніх міністрів Колчака, Колчака, противника більшовиків, все тут зрозуміло, нема що коментувати, він написав що: «а знаєте, в єдиному питанні більшовизм і його вороги зійшлися – це питання про єдину Росію». Більшовики, вони ж себе оголошують інтернаціоналістами – писав він – абсолютно ніби байдужі до ідеї Росії, фактично її об'єднали. 1919 рік! Це коли був підписаний документ про військово-політичний союз. А друга оцінка — це був такий Володимир Львов. Він входив до членів Тимчасового уряду. У 1922 році, коли оцей союзний договір уже підписали, чи йшло до підписання, здається, ну, але наприкінці року він написав, що «те, чого імператори не могли досягти поліцейськими заходами, тепер більшовики роблять во ім'я людської солідарності». Тобто, ця більшовицька влада як магніт, «як магніт», він каже, притягує до себе всі окремі народності Росії, спаюючи їх в єдину Російську державу. Далі дуже цікаві слова, вони дуже актуальні для сьогоднішнього дня, він каже: «Росія бере під захист, бере під свій захист їхні інтереси», інтереси цих народів, всіх цих народностей, які нібито відчувають свою приналежність до Російської держави, хоча напередодні підписання документу працювала конституційна комісія, створена в Москві, і вона дуже багато, дуже багато полеміки було там, не все так просто сходилося. Aле, бачите, оці вороги більшовицької влади, вони набагато виразніше і чіткіше сформулювали те, що сталося, власне, те, що було закріплено в союзному договорі 30 грудня 1922 року. Червона імперія, от і все, відродження імперії.
Юрію Івановичу, оця Червона імперія, совєтська імперія, вона мала колонії?
– Я думаю, що найкращим коментатором цього питання про колонії був Михайло Волобуєв. Був такий економіст молодий, який написав статтю, він працював у Харкові у Механіко-машинобудівному інституті. Він написав статтю «До проблеми української економіки». Написав це в 1927 році, там закликали до полеміки, готувався цей XV з'їзд партії, от він собі взяв і написав. Цю статтю не надрукували, а потім раптом витягли у 1928 році і почали її довбати, і критикувати самого Волобуєва, фактично йому зламали життя, кар'єру зламали. Його, правда, не знищили, але суть не в тому. Так от, Михайло Волобуєв обґрунтував дуже виразно, що Україна була колонією європейського типу, що увійшла до Радянського Союзу. Чому європейського типу? Тому, що економіка України випадала з таких стандартів суто колоніальних, так, але недаремно пише, що це європейського типу, от, ніж у відсталих країн. Якщо говорити про інші аспекти, то безумовно, з часом це особливо виразно виявилося, Україна почала одержувати все з рук Москви. Тут заборонили переклади літератури, тут, власне кажучи, саму цю українську літературу було маргіналізовано, вона була зображена як вторинна чи там третинна, як провінційна, як етнографічна. Тобто, в цьому сенсі, з моєї точки зору, можна говорити, що Україна зберігала цей статус до 1991 року, можна сказати. Але я ще на підтвердження цього наведу слова Іллі Еренбурга, відомого письменника, в Радянському Союзі автора терміну «відлига», так от Еренбург, уявіть собі, який був пов'язаний тісно з Україною, він в 1918 році писав так, з таким якимось навіть співчуттям, яке мене завжди вражало, що Україна в нього, ну та, це така ..., Україна, культура — це така своєрідна культура, але ж вона все отримує з російських рук. Як до цього ставитися, як це розуміти, виховання цієї ментальності вторинності? Ну, очевидно, що це такий колоніальний синдром, який Україна ще не здолала.
Матеріал підготував Назар Олійник